Рішення № 101477875, 18.11.2021, Старобільський районний суд Луганської області

Справа №415/5034/21

Провадження №2/431/844/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2021 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Кудрявцева І.В.

при секретарі Дубініній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Старобільського районного суду Луганської області у м.Старобільську Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Лисичанська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області в особі Управління адміністративних послуг, Лисичанська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області в особі Служби у справах дітей про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Лисичанська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області в особі Управління адміністративних послуг, Лисичанська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області в особі Служби у справах дітей про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька. В обґрунтування свого позову посилається на те, що з відповідачем перебувала у шлюбі, від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням суду від 23.11.2018р. їх шлюб було розірвано, позивач переїхала у м.Лисичанськ, а відповідач залишився мешкати у смт.Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України. Після розірвання шлюбу син мешкає разом з нею та знаходиться на її утриманні, 12.03.2021р. позивач придбала у власність квартиру у м.Лисичанськ Луганської області та 09.06.2021р. звернулася до ЦНАП з метою реєстрації місця проживання дитини, але їй відмовлено у зв`язку з відсутністю письмової згоди другого з батьків. Відповідач після припинення шлюбних відносин не спілкується з нею та сином, не приймає участі у вихованні дитини. У зв`язку з чим просила надати їй дозвіл на реєстрацію дитини - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 без згоди батька ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином (а.с.а.с.66, 74), про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов, клопотань чи заяв до суду не надавав.

Позивач ОСОБА_1 , представники третіх осіб Лисичанської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області в особі Управління адміністративних послуг, Лисичанської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області в особі Служби у справах дітей у судове засідання не з`явились, до початку судового засідання позивачка надала заяву про розгляд справи за її відсутності та згоду на заочний розгляд справи, представник третьої особи Лисичанської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області в особі Управління адміністративних послуг надали заяву про розгляд справи без їх участі та відсутність власних вимог, представник третьої особи Лисичанської ВЦА Сєвєродонецького району Луганської області в особі Служби у справах дітей надав заяву про розгляд справи без їх участі та відсутність заперечень проти позову.

У зв`язку з чим відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності позивачки, представників третіх осіб.

18.11.2021 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Згідно копії свідоцтва про народження (а.с.12) ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт.Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області та його батьком є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_1 .

Відповідно до копії рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23.11.2018р. (а.с.16) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16.11.2013р., розірвано.

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.03.2021р. (а.с.13) квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , підстава для реєстрації: договір купівлі-продажу виданий 12.03.2021р. Лисичанською державною нотаріальною конторою, розмір частки: 1/1.

Відповідно до копії паспорта громадянина України (а.с.7-11) ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.04.2021р.

Згідно копії заяви про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини від 09.06.2021р. (а.с.14) у реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено 09.06.2021р. на підставі відсутня письмова згода батька малолітньої дитини відповідно до абзацу 15 п.18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016р. №207, відсутня квитанція про сплату адмін. збору.

Відповідно до п.18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У Рішенні від 01.11.2004р. №15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

У Рішенні від 25.01.2012р. №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно ч.3 ст.7 СК України, сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства, а згідно ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.2 ст.3 ЦПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею третьою Конвенції "Про права дитини", ратифікованої Постановою ВР України від 27.02.1991р. №789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання та застосування практики рішень Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями Конвенції, а саме: а)чи є втручання законним; б)чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в)чи є такий захід (втручання в право) пропорційним визначеним цілям.

У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року ЄСПЛ зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду. Суд послідовно встановлював, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов`язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз`єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов`язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

У рішенні «Хелфорд проти Сполученого Королівства» від 25.06.1997 року ЄСПЛ зазначив, що стаття 8 Конвенції також передбачає, що будь-яке втручання з боку публічних властей в право особи на повагу до приватного життя та кореспонденції повинно бути «передбачено законом». Відповідно до усталеної практики Суду, це положення передбачає не тільки необхідність дотримання національного законодавства, але також стосується якості цього законодавства, вимагаючи, щоб воно було сумісним з принципом верховенства права. (п.49).

Враховуючи викладене, зважаючи на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими законодавством в сфері реєстрації місця проживання малолітньої дитини, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи - неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою повного захисту його прав і інтересів та пріоритетності якнайкращого їх забезпечення, суд, виходячи з встановлених обставин справи, вважає, що неможливість реєстрації місця проживання малолітнього сина за місцем проживання позивачки суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При постановленні цього рішення суд також враховує, що відповідачем не було надано жодних заперечень проти позову, а так само і доказів, які б унеможливлювали надання матері малолітньої дитини дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання позивачки.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову у розмірі 908грн.

Керуючись ч.1 ст.8 Конституції України, ст.3 Конвенції «Про права дитини», ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.11-13,141, 263-265,268, 280, 281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Лисичанська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області в особі Управління адміністративних послуг, Лисичанська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області в особі Служби у справах дітей про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька - задовольнити у повному обсязі.

Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозвіл на здійснення реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, відповідач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Луганського апеляційного суду в 30-денний строк з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Луганського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя І.В. Кудрявцев