Рішення № 101464387, 19.11.2021, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/3862/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області в складі:

головуючої судді - Бєлоусова К.А.,

за участю секретаря судового засідання - Безорчук А.О.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Лиман Донецької області за відсутністю сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивачки - адвокат Деменкова Євгенія Сергіївна, до Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

22.09.2021 року до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , представник позивачки - адвокат Деменкова Євгенія Сергіївна, до Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом (а.с. 1-5).

Ухвалою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 29.10.2021 року провадження у справі було відкрито, розгляд справи вирішено провести в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження, справу призначено до підготовчого засідання (а.с. 43-44).

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 23.10.2021 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 51-52).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Деменкова Є.С., належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, 19.11.2021 від представника позивачки - адвоката Деменкової Є.С. надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу без її участі та без участі позивачки ОСОБА_1 , а також зазначає, що позивачка наполягає на позовних вимогах та просить їх задовольнити (а.с. 63).

Представник відповідача Об`єднаної територіальної громади м. Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, просить справу розглянути без його участі, про що надав відповідну заяву.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути справу без особистої участі позивачки, її представника та представника відповідача, оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін.

Ухвалою суду від 19.11.2021 постановлено провести заочний розгляд вказаної цивільної справи.

Дослідивши зібрані у справі докази, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши письмові докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм цивільні правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лозове, м. Красний Лиман Донецької області померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 09.11.2000 року Виконавчим комітетом Рубцівської сільської ради м. Красний Лиман (а.с. 10).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну частку (пай) розміром 4,92 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала в колективній власності КСП «Дружба» с. Рубці Краснолиманського району Донецької області та належала померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДН 0042767, виданого Краснолиманською міською радою 01.10.1997 року та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №6282 (а.с. 9).

Ринкова вартість земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,92 умовних кадастрових гектарів, розташованої за адресою: Донецька область, Лиманська ОТГ (територія Рубцівської сільської ради КСП "Дружба"), відповідно до звіту про оцінку майна № 210530-С1, виготовленого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , станом на 30.05.2021 року складає 82500,00 грн. (а.с.14-33).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою ( ст. 1220 ч.ч.1,2 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Цивільне законодавство України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

За життя ОСОБА_2 був складений заповіт, посвідчений 26.11.1998 року секретарем виконавчого комітету Рубцівської сільської ради Краснолиманського району Донецької області Штепою Т.Д., згідно з яким все належне їй майно, а також те, на що по закону матиме право на час своєї смерті, ОСОБА_2 заповідала позивачці ОСОБА_1 (а.с. 11).

Позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку прийняла спадщину. Так, відповідно до інформації, наданої 16.11.2021 року державним нотаріусом Лиманської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Алексєєвою В.Є., після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 222/2001 на підставі заяви № 390 від 19.04.2001 року про прийняття спадщини за заповітом, поданої від імені ОСОБА_1 ; заяв від інших спадкоємців за законом чи за заповітом не надходило, свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом не видавалося (а.с. 61).

Однак при зверненні позивачки ОСОБА_1 до Лиманської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) для оформлення спадкових прав, постановою державного нотаріуса Лиманської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Алексєєвої В.Є. від 20.02.2021 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю у позивачки оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно та відсутністю документів, що підтверджують факт родинних відносин спадкоємця зі спадкодавцем (а.с. 12).

Згідно п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Відповідно до п. 7 глави 7 та глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, нотаріальні дії вчиняються тільки на підставі оригіналів документів.

Згідно зі ст. 79, 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої частки (паю) не визначені.

Отже, земельна частка ( пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об`єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». А відповідно даний позов не є майновим.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі ( на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною ( міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких подається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

На даний час оригінал сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН 0042767, виданого Краснолиманською міською радою 01.10.1997 року та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №6282 , втрачений.

Оскільки оригінал правовстановлюючого документу втрачено, позивачка на теперішній час позбавлена права на спадщину та права на власність, та в позасудовому порядку не має можливості вирішити це питання.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 N7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства; тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року(561-12),Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95(720/95) "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР (1540-06). У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно із Указом Президента України від 08 серпня 1995 року за №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельний пай одержали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю. Згідно із п.2 вказаного Указу, членами КСП були, зокрема, такі особи: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами. Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа про це право, а саме - земельного сертифіката (Указ Президента України від 10 листопада 1994 року №666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»).

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю пункт 17 розд. Х "Перехідні положення" ЗК(2768-14).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК (435-15), у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 p. N 720/95 (720/95) "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" лає бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Статтею 3 Указу Президента України за №666/94 від 10.11.1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва встановлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом успадкування.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Сетифікат видавався в одному примірнику. Дублікат отримати не є можливим.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки у зв`язку з вищевикладеними обставинами питання про право позивача на спірне майно (земельну ділянку) не може бути вирішено в позасудовому порядку, тому це питання повинно бути вирішено в судовому порядку шляхом визнання за ним (позивачем) права власності на вищевказане майно.

Положення ст. 81, 131 ЗК України визначають, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі спадкування.

Згідно зі ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням його цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (ст. 1296, 1297 ЦК) та/або не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Так відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). У відповідності зі ст. 1218 до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частина 1 статті 1297 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та/або не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції). Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Будченко проти України», «найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним».

Нормами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Вказані роз`яснення мають на увазі, що спадкоємець повинен звернутися до суду у порядку позовного провадження з позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Відповідно до п. 3.3 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до п. 37 Постанови № 5 Пленуму Вищою Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютою 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином встановлені судом обставини вказують на можливість застосування до спірних відносин положень ст. 392 ЦК України, а тому позов ОСОБА_1 , від імені якої та в інтересах якої діє адвокат Деменкова Євгенія Сергіївна, про визнання права власності на земельну ділянку, ґрунтується на законі, її вимоги щодо визнання права власності підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 223, 263-265,280 ЦПК України, ст. 79, 791 ЗК України, ст. 15-16, 316, 321, 328, 392 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивачки - адвокат Деменкова Євгенія Сергіївна, до Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на земельну частку (пай), яка перебувала в колективній власності КСП "Дружба", розміром 4,92 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться за межами населених пунктів Рубцівської сільської ради Краснолиманського району Донецької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДН 0042767, виданого Краснолиманською міською радою 01.10.1997 року та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №6282.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Згідно із п.3 розд. XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне заочне рішення суду складено 19.11.2021.

Головуючий суддя -