Рішення № 101460433, 26.11.2021, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/5309/21

Провадження № 2/456/1419/2021

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

26 листопада 2021 року місто Стрий Львівської області

Стрийський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого – судді Микитина В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Стасів О.Я.,

сторони та інші учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Моршинська міська рада;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Державна інспекція архітектури та містобудування України;

вимоги позивача – про визнання права власності на самочинне будівництво на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно;

розглянувши дану цивільну справу у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення суду, що знаходиться по вул. Т. Шевченка, буд. 89, за правилами загального позовного провадження, за участі уповноваженого представника позивача – адвоката Івануса М.І., та за відсутності усіх інших учасників справи, -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позицій позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Позивач ОСОБА_1 20.10.2021 року звернувся у Стрийський міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою, в якій просить ухвалити рішення про визнання за ним права власності на самочинно збудований громадський будинок – торгівельний павільйон (позначений у технічній документації літерою «А-1») загальною площею 18,5 кв. м., з його конструктивним елементом – сходами (позначені у технічній документації літерою «а1»), розташований по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0033 га із цільовим призначенням – землі комерційного призначення (кадастровий номер: 4610700000:01:005:0316), котра у подальшому була надана йому у встановленому порядку під уже збудований зазначений об`єкт нерухомого майна. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред`явлення даної позовної заяви до суду, у розмір 908 грн., позивач залишає за собою та просить покласти на нього.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 20.03.2009 року між сторонами у справі строком на п`ятнадцять років, позивачеві на зазначеному праві користування належить земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 0,0033 га із цільовим призначенням – землі комерційного призначення, котра розташована по АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці, ще до її подальшого відведення для цієї мети та надання її відповідачем в оренду, а саме у 2005 році, позивач згідно рішення виконавчого комітету Моршинської міської ради Львівської області від 11.03.2005 року за № 46 «Про надання дозволу на реконструкцію торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 » та креслення проектної пропозиції й схеми генплану, погодженого головним архітектором м. Моршин Львівської області, як це тоді вимагалося, взамін існуючої тимчасової споруди – торгівельного павільйону побудував капітальну споруду, котра являє собою громадський будинок – торгівельний павільйон розміром 3,65 м х 6,15 м, на бетонному фундаменті. Позивач зазначає, що отримавши затверджену проектну документацію та дозвіл виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на виконання робіт з реконструкції тимчасової споруди у капітальну споруду, він у відповідності до діючих державних стандартів, норм і правил, а також місцевих правил забудови м. Моршин Львівської області, виконав відповідні будівельні роботи. При цьому позивач був переконаний, що отримав усі необхідні для цього дозвільні документи, у тому числі й погодження власника земельної ділянки, та діяв у передбачений законом на час виникнення спірних правовідносин спосіб. Відповідно, за дозволом на початок виконання будівельних робіт до існуючої на той час місцевої інспекції архітектурно-будівельного контролю він не звертався, оскільки не був обізнаним із необхідністю вчинення таких дій. На даний час позивач має намір експлуатувати збудований ним об`єкт нерухомості, однак в силу того, що будівельні роботи завершені ще у 2005 році й цей об`єкт нерухомості підпадає під режим самочинного збудованого майна, а на даний час діючим законодавством не передбачено прядок узаконення вже збудованого самочинного комерційного будівництва, хоча й на наданій у подальшому під таке уже збудоване нерухоме майно земельній ділянці, тобто неможливо це зробити у позасудовому порядку, то позивач за захистом своїх прав на узаконення самочинно збудованого громадського будинку на відведеній у подальшому для цієї мети земельній ділянці змушений був звертатися до суду. При цьому позивач стверджує, що згідно виконаного 11.01.2021 року на його замовлення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . Звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж самочинно збудованого ним об`єкта, результатами такого обстеження встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації. Оскільки відповідач також не наділений повноваженням щодо узаконення самочинного будівництва, хоча й такого, що здійснювалося за його погодженням та отриманим від нього відповідним дозволом, відтак позивач, виходячи з положень статей 15-16, 328, 331, 376, 391 ЦК України, положень діючих на час виконання й завершення будівельних робіт Законів України «Про архітектурну діяльність» та «Про планування і забудову територій» (у відповідних редакціях), змушений був звертатись до суду із даним позовом, у котрому обрав спосіб захисту – про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна на наданій у подальшому земельній ділянці під уже збудований такий об`єкт нерухомого майна.

Відповідач у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до нього, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Державної інспекції архітектури та містобудування України, про визнання права власності на самочинне будівництво на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, не подав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, в особі уповноваженої представниці – ОСОБА_3 , з порушенням запропонованого судом строку, однак з дотриманням запропонованого судом порядку, а саме 18.11.2021 року скерувала письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 до Моршинської міської ради, за її участі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про визнання права власності на самочинне будівництво на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (надійшли на адресу суду 22.11.2021 року за вх. № 22424). У таких своїх письмових поясненнях зазначена третя особа вказує про неможливість визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво, оскільки воно являє собою самочинно збудовану тимчасову споруду у вигляді торгівельного павільйону, що, відповідно, має наслідком неможливість поширення щодо цього об`єкта торгівлі правового режиму самочинно збудованого нерухомого майна. Крім того, звертає увагу суду й на ту обставину, що позивачем не було дотримано порядок набуття права власності та не додержано встановленого законом порядку виконання будівельних робіт і введення цього об`єкта в експлуатацію. В свою чергу, механізм узаконення спірного об`єкта торгівлі повинен відповідати ще й загальним правилам забудови території населеного пункту, однак доказів цьому сторонами у справі суду не надано. За таких обставин вважає, що відсутні умови для визнання права власності на самочинне будівництво на підставі рішення суду.

Заяви та клопотання учасників справи.

22.11.2021 року за вх. № 22424, поштовим зв`язком, від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі її уповноваженої представниці Бєлкіної Н.В., одночасно із наданими письмовими поясненнями, надійшло клопотання про розгляд цієї справи за її відсутності.

Інших заяв чи клопотань від учасників цієї справи до суду не надходило.

Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Микитина В.Я. від 21.10.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державну інспекцію архітектури та містобудування України. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Визначено місце, дату та час підготовчого засідання у справі – приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області за адресою: м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 89, 12.11.2021 року, 11.30 год..

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області (головуючий – суддя Микитин В.Я.) від 12.11.2021 року підготовче провадження у цій справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті. Визначено місце, дату та час судового засідання щодо розгляду цієї справи по суті – приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, що по вул. Т. Шевченка, буд. 89, 26.11.2021 року о 12.30 год..

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області (головуючий – суддя Микитин В.Я.) від 26.11.2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (із занесенням до протоколу судового засідання), третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, поновлено строк на подання письмових пояснень на позовну заяву ОСОБА_1 до Моршинської міської ради, за її участі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про визнання права власності на самочинне будівництво на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Прийнято та приєднано зазначені письмові пояснення на позовну заяву до матеріалів цієї цивільної справи.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області (головуючий – суддя Микитин В.Я.) від 26.11.2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (із занесенням до протоколу судового засідання), постановлено проводити заочний розгляд даної справи та ухвалення у ній заочного рішення.

Учасники справи належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час судового засідання по їх справі щодо її розгляду по суті, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження.

У судове засідання щодо розгляду справи по суті з`явився лише уповноважений представник позивача – адвокат Іванус М.І., інші учасники цієї справи у таке судове засідання не з`явилися та не забезпечили явки своїх уповноважених представників, а суд вважав за необхідне проводити заочний розгляд цієї справи по суті за даної явки осіб. Одночасно було задоволено клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про розгляд цієї справи по суті за відсутності її уповноваженого представника.

Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.

Усі заяви та клопотання були вирішені судом у встановленому порядку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Крім того, за змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ОСОБА_1 за пред`явленими позовними вимогами цивільного характеру, та причетність до порушення таких його прав Моршинської міської ради, встановив наступне.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Моршинської міської ради Львівської області від 11.03.2005 року за № 46 «Про надання дозволу на реконструкцію торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 » (належно засвідчена копія міститься у справі, а. с. 5), позивачеві надано дозвіл на реконструкцію належного йому збірно-розбірного торгівельного павільйону, де він здійснював підприємницьку діяльність, по АДРЕСА_1 , відповідно до креслення проектної документації. У свою чергу, креслення проектної документації, а також схема генплану із розміщенням об`єкта будівництва, погоджені головним архітектором м. Моршина Львівської області Маттіненою В.Я., разом із експертним висновком самостійної пожежної частини № 15 м. Моршин Львівської області ГУ МНС України у Львівській області від 17.02.2005 року за вих. № 15/32, у належно засвідчених копіях наявні у справі (а. с. 5-7).

Судом встановлено, що позивачем у 2005 році завершено реконструкцію належного йому збірно-розбірного торгівельного павільйону, внаслідок котрої створено (збудовано) громадський будинок – торгівельний павільйон (позначений у технічній документації літерою «А-1») загальною площею 18,5 кв. м., з його конструктивним елементом – сходами (позначені у технічній документації літерою «а1»), що стверджується Технічним паспортом на громадський будинок, виготовленим на замовлення позивача 11.01.2021 року фізичною особою-підприємцем « ОСОБА_2 » (належно засвідчена копія міститься у справі, а. с. 13-16). Ним же стверджується, що новостворений об`єкт нерухомості знаходиться на бетонному фундаменті з конструктивним елементом до нього – бетонними сходами. Ріко побудови – 2005.

Рішенням виконавчого комітету Моршинської міської ради Львівської області від 18.01.2007 року за № 11 «Про присвоєння адресних номерів на об`єкти капітального будівництва» (належно засвідчена копія (витяг) міститься у справі, а. с. 8) збудованому позивачем торгівельному павільйону по АДРЕСА_1 присвоєно порядковий адресний номер 44-А.

Судом встановлено й те, що у цілому будівельні роботи з реконструкції тимчасової споруди у капітальну споруду – торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 , проходило хоча й з отриманням на те на час будівництва необхідного дозволу на проведення таких робіт виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, дозволів контролюючих служб, а також із погодженим у встановленому законодавством порядку головним архітектором проектом, відповідно до містобудівних умов ц обмежень, однак без передбаченого на той час дозволу на початок будівельних робіт інспекції архітектурно-будівельного контролю Моршинської міської ради Львівської області. Таке будівництво здійснювалось за власні кошти позивача.

У свою чергу, 20.03.2009 року між сторонами у справі було укладено договір оренди земельної ділянки (належно засвідчена копія міститься у справі, а. с. 9-11), за змістом котрого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування з подальшим правом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі комерційного призначення, площею 0,0033 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 4610700000:01:005:0316). Строк дії цього договору становить п`ятнадцять років – до 20.03.2024 року. Факт отримання позивачем зазначеної земельної ділянки стверджується актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 24.04.2009 року (належно засвідчена копія міститься у справі, а. с. 12).

Отже збудована позивачем капітальна споруда, котра, без сумніву, є об`єктом нерухомого майна, станом на дату звернення ним до суду із даним позовом та на дату ухвалення судом цього заочного рішення, знаходиться на земельній ділянці площею 0,0033 га (кадастровий номер: 4610700000:01:005:0316), що була у подальшому надана йому у встановленому порядку під уже збудований спірний об`єкт нерухомого майна, й позивач використовує цю земельну ділянку за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень.

Прав та інтересів інших осіб самочинно збудований позивачем об`єкт нерухомого майна не порушує і відповідні докази на спростування зазначених обставин у матеріалах цієї справи відсутні, її учасниками суду не надані, а судом не здобуті. Крім того, не надано й відповідних доказів про те, що спірний об`єкт нерухомості порушує державні будівельні вимоги у частині архітектурно-планувальних робіт, як і про наявність будь-яких скарг чи звернень до відповідача чи третьої особи на стороні відповідача з приводу неналежного використання позивачем наданої йому у користування земельної ділянки.

У свою чергу, згідно з Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж спірного об`єкта нерухомості, виготовленого на замовлення позивача фізичною особою-підприємцем « ОСОБА_2 » 11.01.2021 року (належно засвідчена копія міститься у справі, а. с. 18-22), за результатами проведеного такого технічного обстеження встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації цього об`єкта нерухомості.

Щодо звернення до компетентного державного органу про прийняття спірного об`єкта нерухомого майна до експлуатації, то судом встановлено, що позивач не звертався до Державної інспекції архітектури та містобудування України чи її правопопередників, з вимогою про прийняття об`єкта до експлуатації, оскільки об`єкти торгівлі не входять до вичерпного переліку об`єктів будівництва, збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, передбаченого Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року за № 158.

Отже, вирішення питання про узаконення спірного самочинного будівництва на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку позивачеві під уже збудоване нерухоме майно, є неможливим інакше як у судовому порядку, а відповідне право на таке майно може бути визнане за позивачем лише на підставі рішення суду.

Норми та джерела права, а також роз`яснення, котрі застосовує суд при ухваленні даного рішення, мотиви їх застосування.

За загальним правилом, наведеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва врегульоване статтею 331 ЦК України, згідно котрою право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда чи будь-яке інше нерухоме майно, якщо вони будуються або збудовані без належного на те дозволу чи належно затвердженого проекту, вважаються самочинним будівництвом. Проте, відповідно до частин 3, 5 зазначеної статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст. 102-1 ЗК України), або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Як роз`яснюється в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього . Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у своїй постанові від 21.10.2020 року у справі № 910/2939/19 таку правову позицію: «зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного».

У свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.09.2018 року у справі № 2-962/2009 (провадження № 61-33701св18) зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об`єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: - право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; - на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Слід зазначити, що діюче на час виникнення спірних відносин у частині виконання та завершення відповідних будівельних робіт з реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна законодавство у сфері містобудування та архітектурної діяльності базувалось на Конституції України, Законах України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій», інших нормативно-правових актах у згаданій сфері.

Так, за змістом ст. 4, ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», для створення об`єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає : підготовку вихідних даних на проектування; здійснення у необхідних випадках передпроектних робіт, у тому числі заходів з охорони нововиявлених під час будівельних робіт об`єктів, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення; пошук архітектурного рішення, розроблення і узгодження проекту; виконання робочої документації для будівництва ; будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) об`єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль та авторський нагляд під час виконання будівельних робіт; прийняття спорудженого об`єкта в експлуатацію. Проект об`єкта архітектури розробляється під керівництвом або з обов`язковою участю архітектора. Будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.

Згідно ст. 23, частин 1, 4-6, 13-14 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» забудова територій передбачала здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об`єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств. Будівництво об`єктів містобудування здійснювалося згідно із законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією. Фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об`єкта містобудування. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об`єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об`єкта. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом. Дозвіл на будівництво об`єкта містобудування не є документом, що засвідчує право власності чи право користування (оренди) земельними ділянками. Дозвіл на будівництво об`єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Висновок суду за результатами розгляду справи.

Оскільки судом беззаперечно встановлено, що позивачем у 2005 році внаслідок реконструкції належної йому тимчасової споруди, що знаходилася по АДРЕСА_1 , з дотриманням діючих на той час державних стандартів, норм та правил, а також місцевих правил забудови, містобудівної й проектної документації, однак без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, збудовано (створено) об`єкт капітального будівництва – торгівельний павільйон (позначений у технічній документації літерою «А-1») загальною площею 18,5 кв. м., з його конструктивним елементом – сходами (позначені у технічній документації літерою «а1»), котрому у 2007 році було присвоєно адресний порядковий номер 44-А, та під котрий у 2009 році у встановленому порядку надано у довгострокове користування земельну ділянку із правом її викупу, то суд дійшов висновку про можливість захисту порушеного права позивача у порядку, визначеному частинами 3, 5 статті 376 ЦК України, у спосіб ухвалення даного рішення про визнання за ним як за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети, однак у подальшому була надана у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, на таке спірне нерухоме майно, котре, до того, не порушує права інших осіб.

Такий висновок суду повністю узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.09.2018 року у справі № 2-962/2009 (провадження № 61-33701св18), та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.10.2020 року у справі № 910/2939/19, й відповідає також роз`ясненням, викладеним в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», а, основне, не суперечить загальним засадам набуття права власності, визначеним чинним ЦК України.

При цьому суд враховує, що вирішення питання про узаконення спірного самочинного будівництва на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку позивачеві під уже збудоване нерухоме майно, є неможливим інакше як у судовому порядку, а відповідне право на таке майно може бути визнане за позивачем лише на підставі рішення суду, що у даному, конкретному випадку, виключає необхідність попереднього звернення позивача до компетентного органу державної влади з цього питання як обов`язкової умови можливості звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відтак, з огляду на досліджені матеріали справи, пов`язані із встановленням обставин самочинного будівництва, суд, дотримуючись принципу верховенства права, вважає, що за позивачем слід визнати право власності на самочинно збудований громадський будинок – торгівельний павільйон (позначений у технічній документації літерою «А-1») загальною площею 18,5 кв. м., з його конструктивним елементом – сходами (позначені у технічній документації літерою «а1»), розташований по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги у цій справі підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачем судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 908 грн., що підтверджується меморіальним ордером № МВ62377702 від 20.10.2021 року (належно засвідчена копія міститься у справі, а. с. 1), слід здійснити у порядку, визначеному ст. 141 ЦПК України, та, з урахуванням відповідної позиції позивача з цього приводу, залишити за останнім, зокрема покласти на позивача.

Доказів понесення учасниками цієї справи інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, окрім як сплати позивачем судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись ст. ст. 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Моршинської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, на стороні відповідача – Державної інспекції архітектури та містобудування України, про визнання права власності на самочинне будівництво на земельній ділянці, наданій у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований громадський будинок – торгівельний павільйон (позначений у технічній документації літерою «А-1») загальною площею 18,5 кв. м., з його конструктивним елементом – сходами (позначені у технічній документації літерою «а1»), розташований по АДРЕСА_1 .

Строк і порядок набрання заочним рішенням суду законної сили та його оскарження.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про його перегляд чи апеляційної скарги на таке рішення, якщо заяву про перегляд заочного рішення чи апеляційну скаргу не було подано.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, мають право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України, тобто шляхом подання до Львівського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається безпосередньо до Стрийського міськрайонного суду Львівської області. У свою чергу, апеляційна скарга на заочне рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянин України; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: Моршинска міська рада; місцезнаходження юридичної особи: вул. І. Франка, буд. 15, м. Моршин, Стрийський район, Львівська область, Україна, 82482; код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26256903.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна інспекція архітектури та містобудування України; місцезнаходження юридичної особи: бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, Україна, 01133; код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37471912.

Дата складення повного судового рішення, ухваленого заочно: 29 листопада 2021 року.

Суддя В.Я. Микитин