Рішення № 101449691, 19.11.2021, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/3102/21

Номер провадження 2/585/1121/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2021 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді - Євтюшенкової В.І.,

з участю секретаря судового засідання - Ковган О.В.,

у відкритому судовому засіданні в залі суду розглянув справу № 585/3102/21, провадження № 2/585/1121/21 у порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів».

Предмет позову: визнання незаконним наказу про звільнення та зобов`язання прийняти наказ про звільнення за власним бажанням.

Представник позивача: Мороз Леся Олексіївна, яка діє на підставі Ордеру серії ВМ №1018101 від 12.10.2021 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії СМ №000401,

представник відповідача в особі генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів» Сидоренко О.С.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Роменський завод продтоварів» про визнання незаконним наказу про звільнення та зобов`язання прийняти наказ про звільнення за власним бажанням.

Свій позов мотивує тим, що з 25.11.2005 працювала на посаді укладальник-пакувальник зефіру у ТОВ «Роменський завод продтоварів». Протягом останнього року роботодавець систематично не виплачував їй заробітну плату, останній розрахунок був здійснений за квітень 2021 року. У зв`язку з цим, вона двічі зверталася до керівництва підприємства з проханням звільнити її за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України, першу заяву завізувала начальник цеху, але директор її не підписав, так само не підписав він і другу заяву. 16.09.2021 року позивачка надіслала заяву на звільнення рекомендованим листом на адресу відповідача. Відповідач відмовився приймати поштову кореспонденцію, та лист повернувся без вручення 24.09.2021 року. Позивачка згідно із ст. 38 КЗпП України відпрацювала два тижні з 24.09.2021 року і 07.10.2021 року - в останній день цього терміну, вона фактично продублювала свою раніше подану заяву про звільнення із займаної посади відповідно до ст. 38 КЗпП України з 07.10.2021 року, але керівник ТОВ «Роменський завод продтоварів» поставив резолюцію на її заяві - «відмовити» з нецензурним дописом. Статтею 38 КЗпП України законодавець визначив певний порядок звільнення працівника за власним бажанням, обов`язковою умовою якого є подання працівником заяви роботодавцю у двотижневий строк. Також відповідач грубо порушував її право на працю. Розмір заборгованості із заробітної плати становив 24418,27 грн., а станом на 07.10.2021 року розмір заборгованості становить 31272,81 грн. (справа про стягнення заборгованості із заробітної плати знаходиться на розгляді Роменського міськрайонного суду). Фактично вона майже півроку виконувала свої обов`язки безоплатно. Дана обставина також є самостійною підставою для звільнення з поважних причин. Датою її звільнення слід вважати 07.10.2021 року. Згідно вимог ст. 47 КЗпП України відповідач зобов`язаний в день звільнення видати їй належно оформлену трудову книжку і провести з нею розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а його дії, які полягають у не проведенні звільнення, не видачі трудової книжки та не проведенні повного розрахунку з нею в день її звільнення, є грубим порушенням законодавства про працю. 19.10.2021 року відповідачем було видано їй трудову книжку, до якої було внесено запис про її звільнення з посади від 08.10.2021 року у зв`язку із прогулом без поважних причин згідно зі ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 69/К від 08.10.2021 року. Звільнення за прогул повинно здійснюватися з дотриманням порядку застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, працівник повинен надати письмові пояснення щодо поважності причин прогулу, що не було здійснено у даному випадку та й не могло бути, оскільки вона припинила виконувати свої обов`язки з 07.10.2021 року, оскільки закінчився двотижневий термін, регламентований вимогами ст. 38 КЗпП України, і вона фактично вважається такою, що звільнена з посади, оскільки після закінчення строку попередження про звільнення вона, як працівник залишила роботу і вимагала розірвання трудового договору. Відповідач грубо порушив її конституційні права на працю, не звільнивши її за власним бажанням та видавши наказ про її звільнення за прогул без поважних причин згідно ст. 40 КЗпП України.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Мороз Л.О. позов підтримала, посилаючись на викладені у ньому обставини. Суду пояснила, що позивач має на утриманні двоє дітей і сім місяців їй не платили заробітну плату, тому вона мала право звільнитись з роботи без відпрацювання двох тижнів, оскільки роботодавець порушував умови трудового договору щодо оплати праці. Направляючи листа відповідачу, ОСОБА_1 дійсно помилилась адресою, але керівник знав про її бажання звільнитись з роботи. До того ж, у Державному реєстрі речових прав зазначена адреса діяльності відповідача - АДРЕСА_1 . Саме за цією адресою знаходиться виробництво, на якому і працювала позивач, і саме за цією адресою знаходиться відділ кадрів.

Позивач позов підтримала, суду пояснила, що працювала в ТОВ «Роменський завод продтоварів», який мав перед нею заборгованість по заробітній платі. Врешті, довелось звертатись до суду з позовом про стягнення цієї заборгованості. Керівнику було відомо про її намір звільнитись, оскільки вона раніше зверталась до нього із відповідною заявою, але Сидоренко О.С. пообіцяв виплатити їй заборгованість по зарплаті, тому вона сказала, що залишиться і заяву не реєструвала. Дійсно, заборгованість за березень видали у вересні, але заборгованість ще залишалась, тому вона вирішила все одно звільнятись і 16.09.2021 року вона направила заяву про звільнення поштою. Конверт повернувся нерозкритим. ОСОБА_3 з відділу кадрів їй пізніше говорила, що лист до ТОВ «Роменський завод продтоварів» прийшов, але отримувати вони його не будуть, оскільки не знають, що у тому листі. Відпрацювавши два тижні після направлення листа із заявою про звільнення, останній день відпрацювання прийшовся на 07 жовтня 202 року, знову (07.10.2021 року) написала заяву про звільнення за власним бажанням, бо так їй порадили у відділі кадрів, яку подала яку подала начальниці цеху. Остання заяву погодила і передала Сидоренку О.С. , який поставив резолюцію «Відмовити». Після цього 08.10.2021 на роботу не вийшла і у той же день була звільнена за прогул.

Представник відповідача Сидоренко О.С. позов не визнав, суду пояснив, що між ним ОСОБА_1 була домовленість про те, що вона не буде подавати заяву на звільнення, а залишиться працювати, а він посприяє, щоб вона якнайшвидше отримала заборгованість по зарплаті, оскільки позивач працювала сумлінно і не хотілося втрачати такого робітника, тому пішов їй назустріч. Заборгованість по зарплаті була частково погашена, але ОСОБА_1 знову вирішила звільнятись, мабуть тому, що їй незручно стало працювати у колективі, через те, що вона почала отримувати заборгованість, а іншим коштів на виплату не вистачало - інші працівниці на неї сердились. Через тиждень після розмови ОСОБА_1 таки написала заяву на звільнення. Він просив її не так швидко звільнятись, а відпрацювати два тижні, бо на підприємстві складні часи і треба було знайти їй заміну. На що позивач відповіла, що хоче звільнитись негайно, бо знайшла роботу, проте відмовилась повідомляти де і яку. Отримавши заяву ОСОБА_1 від 07.10.2021 року поставив резолюцію: «Клопотання розглянуте (скорочено). Відмовити», вважаючи, що вона повинна відпрацювати два тижні. Увечері того ж дня позивачу телефонувала керівник цеху ОСОБА_4 і запитувала, чи вийде вона завтра на роботу, та відповіла, що не вийде і до роботи 08.10.2021 року не приступила.

Щодо направлення заяви про звільнення поштою, він особисто цю заяву не отримував, оскільки всю кореспонденцію він отримує і розглядає за юридичною адресою підприємства, де вона і реєструється. Позивач надіслала заяву навіть не на АДРЕСА_1 , де знаходиться виробництво, а зовсім за іншою адресою.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

26 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.14).

Інші процесуальні дії передбачені п.3 ч.3 ст. 265 ЦПК України судом не застосовувались.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 з 25.11.2005 року працювала на посаді укладальник-пакувальник зефіру в ТОВ «Роменський завод продтоварів» (а.с.10-11).

Відповідно до розрахункового листа борг ТОВ «Роменський завод продтоварів» по заробітній платі перед позивачем становить 24418,27 грн. (а.с.9).

07.10.2021 позивач на ім`я директора ТОВ «Роменський завод продтоварів» подала заяву з проханням звільнити її за власним бажанням з 07.10.2021 відповідно до ст. 38 КЗПП України за власним бажанням. На заяві мається резолюція «ХР ! Отказать» (а.с.8).

До позову додано копію поштового листа, одержувач якого ТОВ «Роменський завод продтоварів», адреса одержувача на листі вказана: АДРЕСА_2 , відправник - ОСОБА_1 , з якого вбачається, що адресат відмовився від отримання листа (а.с.7).

У судовому засіданні позивачем долучено до матеріалів справи оригінал указаного поштового листа, в якому міститься заява ОСОБА_1 про звільнення її у відповідності до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Заява датована позивачем 16.09.2021 . Адресат відмовився від отримання листа 22.09.2021 (а.с.30).

З указаного вбачається, що відповідачем не було отримано заяву про звільнення ОСОБА_1 , написану нею 16.09.2021 та направлену на адресу, що не належить товариству, причину відмови у його отриманні відповідачем, суд визнає поважною - не вірна адреса одержувача.

Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта індексний номер 285608844 від 19.11.2021 адреса нерухомого майна ТОВ «Роменський завод продтоварів» - АДРЕСА_3 , як вказано на конверті (а.с. 35-40).

Наказом №69/к від 08.10.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з прогулом без поважних причин, згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України (а.с.10-11).

З досліджених судом доказів та встановлених на їх підставі обставин вбачається, що між сторонами склалися правовідносини з приводу визнання незаконним наказу про звільнення з роботи та зобов`язання зміни формулювання наказу про звільнення, які регулюються КЗпП України та Конституцією України.

Норми матеріального права, застосовані судом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (стаття 21 КЗпПУ).

Статтею 38 КЗпП України визначені підстави розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Так, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Статтею 39 КЗпП України визначені підстави розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк, з ініціативи працівника

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Норми процесуального права, застосовані судом.

Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін.

Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Мотиви суду.

Суд оцінив за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, враховує всі надані докази і вважає, що існують підстави для відмови в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що письмову заяву про звільнення ОСОБА_1 направляла рекомендованим листом, з помилковою адресою, тому вказаний лист був повернутий адресату, отже у суду немає підстав вважати, що заява про звільнення, датована 16.09.2021 року була доведена до відома керівництва ТОВ «Роменський завод продтоварів», а отже і про правомірність дій позивача, яка вважала, що станом на 7 жовтня 2021 року вона відпрацювала двотижневий термін, встановлений законодавством.

Доказів того, що нею подавались заяви про звільнення за власним бажанням до 16 вересня 2021 року ОСОБА_1 не надала. Пояснення представника відповідача, щодо обіцянки не звільнятись з роботи після того як їй почали виплачувати заборгованість по заробітній платі, позивач не спростовувала. Тобто твердження представника позивача Мороз Л.О. про те, що роботодавцю було відомо про намір позивача звільнитись з роботи є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність письмового попередження про намір звільнення з боку ОСОБА_1 (як працівника) власника або уповноваженого ним органу.

Доказів на підтвердження наявності домовленості між сторонами про скорочення строку попередження про звільнення, як і існування підстав, наведених у ч. 1 ст. 38 КЗпП, позивачем не надано.

Також, заява на звільнення за власним бажанням, яку написала ОСОБА_1 07.10.2021, не містить посилань і на порушення роботодавцем її трудових прав (зокрема щодо оплати праці) (а.с.8).

За змістом ст. 38 КЗпП, право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

Установлений законом строк попередження про звільнення з роботи за власним бажанням має юридичне значення для сторін трудового договору.

Протягом цього строку працедавець має час знайти іншого працівника на його заміну. Водночас працівник до закінчення цього строку має упевнитися у своєму бажанні звільнитися з роботи, чи забрати подану ним заяву. В останньому випадку заява працівника втрачає свою юридичну силу і працівника не може бути звільнено відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Строк попередження про звільнення може бути скорочений, проте лише за погодженням між працедавцем і працівником. Одностороннє скорочення цього строку як працедавцем, так і працівником не допускається.

Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо.

Таким чином, звертаючись із заявою про звільнення 07.10.2021 ОСОБА_1 , у відповідності до норм ч.1 ст. 38 КЗпП України мала працювати в ТОВ «Роменський завод продтоварів» ще два тижні. А тому, не з`явившись на робочому місці 08.10.2021, та не повідомивши роботодавця про причину своєї відсутності на роботі, була правомірно звільнена на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне залишити судові витрати за позивачем на підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

Судом також застосовані інші норми процесуального права, а саме: ст.ст. 5, 19, 255, 259, 263-265, 268 ЦПК України.

Суд вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів» про визнання незаконним наказу про звільнення та зобов`язання прийняти наказ про звільнення за власним бажанням, відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складання його повного тексту.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www. reyestr.court.gov.ua

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Представник позивача: Мороз Леся Олексіївна , місцезнаходження: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів», юридична адреса: вул. Авіаційна, 39 оф. 17, місто Дніпро Дніпропетровська область, 49017, код за ЄРДПОУ 42295910.

Представник відповідача: Сидоренко Олексій Сергійович, адреса: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення суду складений 26.11.2021.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. І. Євтюшенкова