Рішення № 101447996, 18.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6420/21

18 листопада 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1461 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1461 (надалі, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1461 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 19.10.2013 до 06.09.2021, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 19.10.2013 до 06.09.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення.

В обґрунтування позову зазначено, що станом на момент звільнення відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив повного розрахунку з позивачем. Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує законні права та інтереси позивача, він звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 12.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.11.2021 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 18.11.2021 о 10:00 год.

Вказані ухвали суду отримані відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень, однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

18.11.2021 у відкрите судове засідання позивач та його представник не прибули, представник позивача подав до суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу без їхньої участі, в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримують, просять позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у відкрите судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неприбуття суду не повідомив.

Враховуючи положення частини третьої ст.194, частини дев`ятої ст.205 та частини четвертої ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини А3200 від 18 жовтня 2013 року №186 капітана ОСОБА_1 , начальника відділення зберігання озброєння та техніки, виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Бережанського ОРВК Тернопільської області.

Зі змісту цього наказу вбачається, що позивачу виплачено премію у розмірі 90 відсотків з 01 по 18 жовтня 2013 року в сумі 454,65 грн., надбавку за виконання особливо-важливих завдань у розмірі 50 відсотків з 01 по 18 жовтня 2013 року в сумі 388,02 грн, процентну надбавку за роботу з таємними документами у розмірі 15 відсотків в період 01 по 18 жовтня 2013 року в сумі 75,77 грн, додаткову грошову винагороду у розмірі 40 відсотків з 01 по 18 жовтня 2013 року в сумі 677,79 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 34060,13 грн.

Відповідно до довідки №3, виданої Військовою частиною А1461, «про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас (відставку), капітан ОСОБА_1 , за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, підстава: наказ командира Військової частини А3200 від 18 жовтня 2013 року №186», вартість речового майна становить 10193,46 грн

18.08.2016 позивач звернувся до командира в/ч А1461 з листом щодо виплати йому компенсації за неодержане речове майно, на який отримав відповідь про відсутність на даний час у в/ч А1461 грошового та речового забезпечення на погашення заборгованостей. Також повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Держаної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (далі Постанова №178) 26.05.2016 начальнику тилу оперативного командування «Захід» було відправлено службовий лист за №2462 про заборгованість по грошовій компенсації за речове майно на загальну суму 10193,46 грн.

25.01.2019 та 05.11.2020 позивач повторно звертався до в/ч А1461 із заявами про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, в сумі 10193,46 грн., позивач звернувся з позовом до суду.

Після цього, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі №500/112/21 позивачу відмовлено у задоволенні позову.

Як слідує з автоматизованої системи «Єдиний державний реєстр судових рішень», Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №500/112/21 апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Дарморіс Оксани Маркіянівни задоволено; рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1461 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1461 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно; стягнено з Військової частини А1461 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 10193 (десять тисяч сто дев`яносто три) гривні 46 копійок; стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1461 на користь ОСОБА_ сплачений судовий збір в розмірі 2286 (дві тисячі двісті вісімдесят шість) гривень00 копійок.

Таким чином, судове рішення у справі №500/112/21 набрало законної сили.

Частиною четвертою ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №500/112/21 відповідачем виплачено 06.09.2021 суму грошової компенсації 10193,46 грн шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів, що підтверджується копією виписки по картковому рахунку за 07.09.2021.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово переглядала судові рішення стосовно невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду під час перегляду судового рішення стосовно аналогічних спірних правовідносин, які виникли з відносин публічної служби (звільнення з публічної служби), вказала, що відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до частини другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зауважила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Вказала, що при цьому необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19 від 20 травня 2021 року у справі №380/3007/20.

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Отже, виходячи з наведеного, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати всіх належних сум при звільненні позивача, а відтак, є підстави застосувати відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України, шляхом стягнення в користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 19.10.2013 до моменту проведення повного розрахунку - 06.09.2021, з врахуванням даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період.

Як вбачається із вказаних даних, середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2013 рік становила 27,4%, за 2014 рік становила 26,8%, за 2015 рік становила 27,0%, за 2016 рік становила 30,9%, за 2017 рік становила 29,2%, за 2018 рік становила 31,9%, за 2019 рік становила 34,4%, за 2020 рік становила 35,9% , за 2021 становила 34,8%.

Отже, з врахуванням середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні за вказані періоди, позивач має право на виплату йому компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 25386,80 грн.:

10193,46 грн. х27,4%=2793,01 грн./12 міс.=232,75 грн.х3 міс. = 698,25 грн. - за 2013 рік;

10193,46 грн. х26,8% = 2731,85 грн. - за 2014 рік,

10193,46 грн. х27,0% = 2752,23 грн. - за 2015 рік,

10193,46 грн. х30,9% = 3149,78 грн. - за 2016 рік,

10193,46 грн. х29,2% = 2976,49 грн. - за 2017 рік,

10193,46 грн. х31,9% = 3251,71 грн. - за 2018 рік,

10193,46 грн. х34,4% = 3506,55 грн. - за 2019 рік,

10193,46 грн. х35,9% = 3659,45 грн. - за 2020 рік,

10193,46 грн. х34,8% = 3547,32 грн./12 міс. = 295,61 грн. х 9 міс. = 2660,49 грн. - за 2021 рік.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 1 статті 77 КАС України).

З огляду на застосування підходів, обраних Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, суд задовольняє позовні вимоги позивача частково, в сумі 25386,80 грн. Стягнення більшої суми, на переконання суду, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень в порядку частини третьої ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1461 щодо нездійснення своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 зі Збройних Сил України.

Стягнути з Військової частини А1461в користь ОСОБА_1 кошти в сумі 25386 (двадцять п`ять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 80 коп. за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19.10.2013 до 06.09.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1461 в користь ОСОБА_1 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 18 листопада 2021 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Військова частина А1461 (місцезнаходження: вул. Золочівська, 38, м. Бережани, Тернопільський район, Тернопільська область,47501 код ЄДРПОУ:08523619).

Головуюча суддя Дерех Н.В.