Ухвала суду № 101444878, 26.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

26 листопада 2021 р. Справа №200/10123/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабіч С.І., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач), відповідно до якого просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо не зарахування до пільгового розрахунку стажу роботи позивача період з 29.05.1973 року по 29.05.1976 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок пенсії та зарахувати до стажу роботи період з 29.05.1973 року по 29.05.1976 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, з урахуванням проведених виплат, з 01.01.2009 року (з часу отримання УПФУ документів).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2021 року заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – задоволено.

Замінено відповідача у справі № 200/10123/21 - Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171290), на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: площа Соборна, будинок 3, місто Слов`янськ, Донецька область, 84122).

Ухвалою суду від 06 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без руху.

Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання суду, обґрунтованої заяви про поновлення пропуску строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

19 жовтня 2021 року від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якому позивач просив суд поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом.

В обґрунтування вищезазначеної заяви представник позивача вказала, що рішенням Першого адміністративного апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 200/4861/19-а - задоволено частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №200/4861/19-а- скасовано. Прийнято нову постанову. Визнано неправомірними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу, що враховується при призначенні, виплаті та перерахунку пенсії, періоду роботи в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні рік роботи як один рік і шість місяців за період з 22.07.1970 року по 01.02.1971 року, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 року, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 року.

Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що враховується при призначенні, виплаті та перерахунку пенсії, період роботи з 22.07.1970 року по 01.02.1971 року, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 року, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 року в Російській Федерації (районі Крайньої Півночі ) у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців, провівши перерахунок призначеної пенсії з 01.11.2018 року.

Представник позивача зазначила, що відповідач врахував зазначений період за рішенням суду, проте оскільки у прохальній частині позовної заяви була допущена арифметична помилка та не вірно вказано рік, а саме: з 22.07.1970 року по 01.02.1971 рік, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 рік, з 30.05.1976 року (замість вірної дати з 29.05.1973 року) по 01.05.1978 рік, а тому у абзаці 5, 6 резолютивної частини постанови замість з 29.05.1973 року по 01.05.1978 рік вказана помилково дата з 30.05.1976 року по 01.05.1978 рік, тому позивач у липні 2021 року, після проведення перерахунку пенсії відповідачем, звернувся із заявою про виправлення описки.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 року у справі № 200/4861/19-а було запропоновано позивачу з метою захисту його прав звернутись повторно до суду шляхом подання нового позову щодо періоду роботи з 29.05.1973 року по 01.05.1978 рік в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, а не виправлення так званої описки у тексті судового рішення.

Посилаючись на ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» представник позивача стверджує, що у даному випадку позивач не обмежений будь-яким строком щодо звернення до суду з позовом про виплату йому своєчасно не отриманої пенсії з врахуванням вже виплачених сум, оскільки позивач з 19.11.2013 року щомісячно недотримував суми пенсії, на виплату яких він мав право з вини відповідача.

У період з 19 жовтня 2021 року по 23 жовтня 2021 року суддя Бабіч С.І. перебував щорічній основній відпустці, а з 25 жовтня 2021 року по 12 листопада 2021 року на лікарняному.

Розглянувши заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша).

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя).

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Суд зауважує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”.

Так, під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується з принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Також Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а, зазначила, що норми, зокрема, статі 87 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII Про пенсійне забезпечення та статті 46 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

На підставі викладеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав визнала за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі №822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.

До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що: за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі (пункт 45 постанови); поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами (пункт 48 постанови); чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови).

Згідно частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також, за приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, вищевказані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а, підлягають обов`язковому врахуванню у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з відомостями програмного забезпечення “Діловодства спеціалізованого суду” судом, з постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 року у справі № 805/332/18, яка набрала законної сили, встановлено, що позивач звертався до суду з позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є пенсіонером за віком з 14.05.2003 р. Звернувся до УПФУ із заявою про перерахунок пенсії.

З розрахунком нарахованої УПФУ пенсії позивач був не згоден, оскільки відповідач не зарахував в пільговий стаж позивача роботу в районах Крайньої Півночі період з 22.07.1970 р. по 01.02.1971 р., з 02.02.1971 р. по 29.04.1971 р., з 30.05.1976 р. по 01.05.1978 р. незважаючи на те, що відповідач при розрахунку заробітної плати врахував довідку за період з 01.06.1973 р. по 31.12.1978 р., де зазначено районний коефіцієнт 1,8.

Вказував на те, що позивачем при призначенні пенсії були надані до УПФУ наступні документи: трудова книжка з відповідними записами в ній та архівні довідки. Згідно запису в трудовій книжці позивач працював в районах Крайньої Півночі в період з 22.07.1970 р. по 01.02.1971 р., з 02.02.1971 р. по 29.04.1971 р., з 29.05.1973 р. по 01.05.1978 р. На підставі викладеного, позивач був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Вважав, що УПФУ неправомірно не зарахувало до пільгового розрахунку стажу роботи позивача період роботи з період з 22.07.1970 р. по 01.02.1971 р., з 02.02.1971 р. по 29.04.1971 р., з 30.05.1976 р. по 01.05.1978 р. в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, оскільки позивач має право на пільгове обчислення стажу за вищевказаний період, так як достатньою підставою для пільгового обчислення стажу в районах Крайньої Півночі і прирівняних до них районів є записи в трудовій книжці позивача та відповідні довідки. Вказав також, що відповідач, отримавши від позивача заяву, в порушення пунктів 3.3, 4.2 Порядку № 22-1 не надав позивачу роз`яснення та допомогу з питання правильності оформлення заяви про призначення пенсії, а прийнявши таку заяву, не виконав вимог щодо прийняття процесуального рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні. Просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо не зарахування до пільгового розрахунку стажу роботи позивача період роботи з 22.07.1970 р. по 01.02.1971 р., з 02.02.1971 р. по 29.04.1971 р., з 30.05.1976 р. по 01.05.1978 р. в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах та зобов`язати Лівобережне об`єднане Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області провести перерахунок пенсії та зарахувати до стажу роботи період з 22.07.1970 р. по 01.02.1971 р., з 02.02.1971 р. по 29.04.1971 р., з 30.05.1976 р. по 01.05.1978 р. в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, з урахуванням проведених виплат з 01.01.2004 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі № 805/332/18-а у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

У вказаному рішенні, серед іншого, зазначено про те, що: “ позивач відповідно до абз. 3 п. 5 розд. XV «Прикінцевих положень» Закону України № 1058-IV звернувся до відповідача з заявою від 25 грудня 2017 року про проведення перерахунку пенсії та включення до стажу роботи періоди з 22.07.1970 р. по 01.02.1971 р., з 02.02.1971 р. по 29.04.1971 р., з 30.05.1976 р. по 01.05.1978 р. в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, з урахуванням проведених виплат з 01.01.2004 року на підставі наявних документів в пенсій справі, так як підставою є запис у трудовій книжці та додаткові довідки. Зазначена заява надана у відповідності із Законом України «Про звернення громадян».

На час розгляду справи, сторонами до суду не надано рішення прийнятого за наслідками розгляду звернення позивача з такою заявою”.

Отже, суд зазначає, що спірний у даній справі період період з 29.05.1973 року по 29.05.1976 року взагалі не був предметом розгляду у справі № 805/332/18-а.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 року у справі № 805/332/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі № 805/332/18-а – залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі № 805/332/18-а залишено без змін.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року по справі № 200/4961/19-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а) про визнання неправомірними дій щодо незарахування до пільгового розрахунку стажу роботи позивача період роботи з 22.07.1970 року по 01.02.1971 року, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 року, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 року в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах, зобов`язати провести перерахунок пенсії та зарахувати до стажу роботи період з 22.07.1970 року по 01.02.1971 року, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 року, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, з урахуванням проведених виплат, з 01.01.2004 року (з часу отримання УПФУ документів) – відмовлено повністю.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2020 року у справі № № 200/4861/19-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 200/4861/19-а – задоволено частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 200/4861/19-а– скасовано. Прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу, що враховується при призначенні, виплаті та перерахунку пенсії, періоду роботи в районах Крайньої Півночі у пільговому обчисленні рік роботи як один рік і шість місяців за період з 22.07.1970 року по 01.02.1971 року, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 року, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 року.

Зобов`язано Маріупольське об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що враховується при призначенні, виплаті та перерахунку пенсії, період роботи з 22.07.1970 року по 01.02.1971 року, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 року, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 року в Російській Федерації (районі Крайньої Півночі ) у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців, провівши перерахунок призначеної пенсії з 01.11.2018 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Вказаним рішеннями та постановами встановлено, зокрема, що « ОСОБА_1 перебуває на обліку у Маріупольському об`єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 14.05.2003 року, як отримувач пенсії за віком.

Отже, позивач є пенсіонером та з 14.05.2003 року, отримувачем пенсії за віком і відповідно до абз. 3 п. 5 розд. XV “Прикінцевих положень” Закону України №1058-IV звертався до відповідача з заявою від 06.11.2018 року згідно додатку 4 про проведення перерахунку пенсії та включення до стажу роботи періоди з 22.07.1970 року по 01.02.1971 рік, з 02.02.1971 року по 29.04.1971 рік, з 30.05.1976 року по 01.05.1978 рік в районі Крайньої Півночі на пільгових умовах.

Суд зазначає про те, що позивачем у позовних заявах у справах № 805/332/18 та № 200/4961/19-а не було заявлено позовних вимог щодо періоду який є спірним у справі № 200/10123/21 - з 29.05.1973 року по 09.05.1976 року.

У вищевказаних постановах суду апеляційної інстанції не було жодним чином чином зазначено про спірний у даній справі №200/10123/21 період - з 29.05.1973 року по 09.05.1976 року та відповідача не було зобов`язано вчиняти будь-які дії щодо врахування вказаного періоду.

Так само у вказаних судових рішеннях не було дослідження і питання щодо строків звернення до суду з позовом щодо спірного періоду.

Суд зазначає, що після отримання відповіді органу пенсійного фонду у вигляді листа від 15.01.2018 року позивач не звертався до відповідача щодо надання інформації про врахування до його стажу періоду роботи 29.05.1973 року по 09.05.1976 року (який є спірним у даній справі) в районі Крайньої Півночі та перерахунку йому пенсії з урахуванням зазначеного періоду.

Отже, враховуючи, що пенсія є періодичним щомісячним платежем позивач повинен був дізнатися про порушення його права, отримавши відповідь органу пенсійного фонду у вигляді листа від 15.01.2018 року про відмову у проведенні перерахунку його пенсії.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом (у справі № 200/10123/21) просив, суд зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії та зарахувавши до стажу роботи період з 29.05.1973 року по 09.05.1976 року в районі Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу у районі Крайньої Півночі, за один рік та шість місяців, з урахуванням проведених виплат, з 01.01.2009 року (з часу отримання УПФУ документів).

Позивач у позовній заяві сам зазначив про те, що з 19.11.2013 року щомісячно недотримував суми пенсії.

Суд зазначає, що позивач мав об`єктивну можливість звернутися до відповідача та отримати відповідну інформацію про перерахунок пенсії за спірний період, але не зробив цього.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Отже, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Верховний Суд в постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19 дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Отже, після винесення ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року по справі № 200/4861/19-а, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 3 роки після перерахунку його пенсії на підстави постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року.

Однак з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 09 серпня 2021 року (про що свідчить штамп на позовній заяві), що є порушенням частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд не приймає посилання позивача на те, що відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» представник позивача стверджує, що у даному випадку позивач не обмежений будь-яким строком щодо звернення до суду з позовом про виплату йому своєчасно не отриманої пенсії з врахуванням вже виплачених сум

Так, відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Суд вважає, що вказана норма Закону про необмежений строк стосується сум пенсії, не виплаченої з вини пенсійного органу, в свою чергу, до нарахування та виплати компенсації за затримку такої виплати має застосовуватись шестимісячний строк, передбачений статтею 122 КАС України.

Строки звернення до адміністративного суду при розгляді справ за подібними обставинами застосовує і Верховний Суд, зокрема у постановах від 23 жовтня 2018, 11 та 20 грудня 2018 року (справи №№ 727/627/17, 425/1998/16-а, 712/7831/16-а).

Щодо застосування норм статей 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення", статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статей 51, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб" та незастосування норми статті 122 КАС (статті 99 КАС, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальних страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, слід зазначити таке.

Аналіз цих норм права дає підстави для висновку про те, що за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються суми пенсії нараховані пенсіонеру, проте не отримані ним з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Отже, існують дві умови за яких невиплачені пенсіонерові суми пенсії виплачуються без обмеження будь-яким строком: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини цього пенсійного органу.

Аналогічні правові висновки викладені в окремій думці судді Верховного суду від 02.04.2019 року у справі №510/1286/16-а.

Зі змісту позовної заяви та вказаних у ній позовних вимог видно, що суми заборгованості із виплати пенсії Головним управлінням позивачу не нараховані, а відтак, з огляду на вищевикладене, є спірними.

Отже, суд приходить до висновку про те, що позивач пропустив передбачений законом строк для звернення за судовим захистом свого порушеного права.

Відповідно до частин 1,2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, в даному випадку, суд не вбачає поважних підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

З огляду на встановлене і з урахуванням висновків, керуючись наведеними нормами та джерелами права, суд дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, оскільки останній не підтвердив відповідними доказами про існування об`єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд залишає вважає за необхідне позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, залишити без розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом – відмовити.

Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без розгляду.

Ухвала складена і підписана 26 листопада 2021 року у порядку письмового провадження.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч