Рішення № 101444729, 29.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 р. Справа№200/11532/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86)

про середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31483,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив суд стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням зменшення за період з 04.08.2020 по 13.08.2021 в розмірі 31 483 (Тридцять одна тисяча чотириста вісімдесят три) грн 48 коп.

27 вересня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 28 жовтня 2021 року.

28 жовтня 2021 року розгляд справи відкладено на 15 листопада 2021 року.

16 листопада 2021 року відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

15 листопада 2021 року розгляд справи відкладено на 23 листопада 2021 року.

23 листопада 2021 року сторони, повідомлені належним чином, в судове зсідання не з`явились, тому суд керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що проходив службу в ГУ НП в Донецькій області у період часу з 07.11.2015 по 03.08.2020 на різних посадах.

03.08.2020 року наказом ГУНП в Донецькій області від 31.07.2020 №322 о\с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), що підтверджується копією відповідного наказу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.07.2021 року по справі №200/5254/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до відповідача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік; у задоволенні решти вимог відмовлено.

13.08.2021 на картковий рахунок позивача відкритий в АТ КБ «Приватбанк» від ГУ НП в Донецькій області надійшли грошові кошти в розмірі 33 112,55 грн, що з урахуванням відрахованих обов`язкових податків та зборів, відповідає сумі яка повинна була бути виплачена за вищевказаним рішенням суду, згідно платіжного доручення №5644 від 11.08.2021 року, тобто остаточний розрахунок відбувся 13.08.2021, однак компенсація за ст.ст. 116, 117 КЗпП України залишилася невиплаченою, що стало приводом звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Позивач зазначає, що відповідно до довідки ГУ НП в Донецькій області №675 від 21.05.2021 про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 за 2 місяці, що передували звільненню, копію якої позивач до суду не надав - середньоденний розмір грошового забезпечення складає 503,42 грн.

Позивач зазначає, що строк затримки розрахунку при звільненні становить з 04.08.2020 року по 13.08.2021 року - 258 робочих дня, враховуючи розмір середньоденної заробітної плати, що становить 503,42 грн., розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 129 882,36 грн.

При цьому позивач вважає, що в даному випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності, розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України, та посилається правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, № 761/9584/15-ц.

Тож, позивачем наведено наступний розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:

- 103477,50 (кошти зазначенні у довідці ГУНП в Донецькій області №677 від 25.05.2021) + 33 112,55 грн. (кошти стягнуті рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.07.2020рокупо справі №200/5254/21);

- частка неотриманої компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 33112,55 грн від суми, яку позивач повинен був отримати при звільненні - 136 590,05 грн, становить 24,24 %;

- розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні, що має сплатити відповідач, враховуючи частку 24,24 % від розміру компенсації за дні прострочення розрахунку 129 882,36 грн., становить 31 483,48 грн.

Відповідач – Головне управління Національної поліції в Донецькій області є юридичною особою, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, зареєстровано в реєстрі з 07.11.2015, номер запису: 12741020000012003, код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження:. 87517, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Нахімова, будинок 86, організаційно-правова форма – орган державної влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що Верховний суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18 здійснив правовий аналіз затримки розрахунку при звільненні, як окремого виду відповідальності роботодавця та зазначив, що кошти за затримку розрахунку при звільненні є компенсаційними виплатами працівнику. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Тобто, у зв`язку із невчасним розрахунком при звільненні, працівник зазнає втрат, які призводять до фінансових труднощів.

У зв`язку з чим, відповідач вказує на те, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію, що на його думку свідчить проте, що позивач після звільнення до виконання рішення суду не був фінансово обмежений, не потребував додаткових коштів для налагодження свого життя після звільнення, а отже не мав втрат, про які вказав Верховний Суд, у постанові, наведеній вище.

Також відповідач зазначив, у 2020 році позивач не звертався до суду із зазначеними позовами про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та коштів за затримку розрахунку, отже, у кошторисі відповідача на 2021 рік не передбачено коштів на зазначені видатки.

З огляду на наведене правове регулювання, відповідач зазначає, що маючи правовий статус бюджетної установи, не може на власний розсуд розпоряджатися бюджетними коштами, які йому виділено на певний бюджетний період 2021 рік та конкретно визначені цілі – фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише для діючих працівників (ч. 1 ст. 51 Бюджетного Кодексу).

У свою чергу, стягнення з відповідача коштів у розмірі 31483,48 грн. знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із тим, що вказана сума буде виплачено з асигнувань на заробітну плату у 2021 році діючих працівників, тобто у обмеженні їх у розмірах виплатах (премій, разових доплати, тощо), що на нашу думку, також виходить за межі принципів розумності, співмірності та справедливості.

До відзиву на адміністративний позов відповідачем додано довідку від 20.09.2021 року №1318 про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 за 2 місяці, що передували звільненню, згідно якої середньоденний розмір грошового забезпечення за червень-липень 2020 року складає 503,42 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами ч.ч. 1, 2 статті 94 Закону №580-VІІІ встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно ч. 3 ст. 77 Закону №580-УІІІ, день звільнення вважається останнім днем служби.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, та Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 “Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських” не врегульовані питання відповідальності роботодавця за невиплату поліцейському при звільненні зі служби всіх належних йому сум та за затримку проведення розрахунку.

У такому разі при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №804/3772/17 (ЄДРСР №72693583), від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19 (ЄДРСР №93119248).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України підлягають застосуванню з умови невиплата належних звільненому працівнику сум у відповідні строки та наявності вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум за відсутності спору про розмір таких сум.

У такому разі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постанові від 23.09.2021 року по справі № 340/1405/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Поряд з цим, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 стосовно того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Однак, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано правовий висновок, згідно якого синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі – Порядок №100) установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо визначення місяців для обчислення середнього заробітку виходячи з місяців, які передують початку періоду затримки, оскільки вона прямо суперечить приписам п. 2 розділу ІІ Порядку №100, згідно якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки позивача звільнено з займаної посади з 03.08.2020 року, то для обчислення середнього заробітку використовуються дані щодо грошового забезпечення за червень-липень 2020 року.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1318 від 20.09.2021 року, що видана з дотриманням вимог Порядку № 100, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення складало: 15286,07 в червні та 15422,25 грн в серпні 2020 року, кількість календарних днів – 61, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 503,42 грн.

Суд зазначає про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з дня наступного за днем звільнення і до дати фактичного повного розрахунку.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 03 серпня 2020 року, остаточний розрахунок проведено з відповідачем 13 серпня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується наступним чином.

По-перше, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.

Згідно наданої позивачем довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення при звільненні, суд встановив, що в серпні 2019 року позивачу фактично виплачено 103477,50 грн, невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів до бюджету становила 33122,55 грн.

Тобто загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 136590,05 грн (103477,50 грн + 33122,55 грн).

Тож відсоткове співвідношення буде становити 33122,55 / 136590,05 х 100% = 24,24 %.

Період затримки розрахунку з 04.08.2020 року (день наступний за днем звільнення) по 13.08.2021 року становить 258 робочих днів.

Середньоденний розмір грошового забезпечення –503,42 грн.

Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 129882,36 грн (258 дні х 503,42 грн).

Тож, враховуючи принцип співмірності сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням істотності частки 24,24 %, становить: 31 483,48 грн (129 882,36грн х 24,24 % / 100%).

Поряд з цим, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. по справі № 761/9584/15-ц, а також те, що питання щодо наявності права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки було предметом розгляду у справі №200/5254/21 (набрало законної сили 14.08.2021 р.) та враховуючи, що виплата компенсації здійснена відповідачем до дня набрання судовим рішенням законної сили, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсаційних виплат та стягнути на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Системно дослідивши обставини спірних правовідносин в контексті правових норм, якими їх врегульовано суд дійшов висновку, що дійсно мала місце затримка розрахунку при звільненні позивача, про що відповідачу було достеменно відомо, тож невиплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача відповідачем є протиправною бездіяльністю з його боку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту його порушеного права.

Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи викладене, 908 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, ЄДРПОУ 40109058) про середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31483,48 грн – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням зменшення за період з 04.08.2020 року по 13.08.2021 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням зменшення за період з 04.08.2020 по 13.08.2021 в розмірі 5000,00 (П`ять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривен 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 29 листопада 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко