Рішення № 101444578, 29.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року Справа № 160/14158/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразились у відмові в зарахуванні ОСОБА_1 періоди роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року гамма-дефектоскопістом, дефектоскопістом рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до пільгового стажу за Списком №1;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року гамма-дефектоскопістом, дефектоскопістом рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", здійснивши перерахунок пенсії з 01.04.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.03.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати період роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року до пільгового стажу за Списком №1 та здійснити відповідний перерахунок пенсії, додавши до заяви довідку №164 від 19.03.2021 про підтвердження наявного трудового стажу. Листом № 0400/010306-8/44702 від 29.03.2021 року відповідач повідомив про відсутність законних підстав для зарахування спірного пільгового стажу. Мотивуючи тим, що згідно з "Порядом проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992 року основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умови праці є наказ по підприємству, організації. Для перерахунку пенсії позивач надав довідку пільгового характеру, але не надано копії наказів про атестацію. Позивач вважає, що дії відповідача неправомірними у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом та просить зобов`язати відповідача зарахувати спірний період роботи та здійснити перерахунок пенсії з 01.04.2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2021 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/14158/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

20.09.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно з "Порядом проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992 року основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умови праці є наказ по підприємству, організації. Для перерахунку пенсії позивач надав довідку пільгового характеру, але не надав копії наказів про атестацію. Крім того, відповідач вказав, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим. За таких обставин відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії з 01.04.2021 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивач з 25.04.2019 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058).

Розмір пенсії обчислено виходячи із загально стажу, що складає 38 років 6 місяців 29 днів, крім того стаж роботи за Списком № 2 - 6 років 7 місяців 16 днів, що підтверджується матеріалами пенсійної справи позивача № 046050004088.

22.03.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати період роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року до пільгового стажу за Списком №1 та здійснити відповідний перерахунок пенсії, додавши до заяви довідку №164 від 19.03.2021 про підтвердження наявного трудового стажу.

Листом № 0400/010306-8/44702 від 29.03.2021 року відповідач повідомив про відсутність законних підстав для зарахування спірного пільгового стажу. Мотивуючи тим, що згідно з "Порядом проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992 року основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умови праці є наказ по підприємству, організації. Для перерахунку пенсії позивач надав довідку пільгового характеру, але не надав копії наказів про атестацію.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні періоду та перерахунку пенсії є неправомірними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до положень статті 5 Закону України № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Законом №1058 визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Відповідно до статті 1 цього закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно п.2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Списки №№ 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки №№ 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки №№ 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Згідно із записами у трудовій книжці позивача, серія НОМЕР_2 від 24.08.1978 року, останній з 02.02.1982 року по 11.06.1982 року працював на посаді гамма-дефектоскопіста 4 розряду в центральній комбінатській лабораторії Північного гірничо-збагачувального комбінату (наділі перейменовано на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»), та з 11.06.1982 переведений в центральній комбінатській лабораторії дефектоскопістом ренгено-гаммаграфування 5 розряду ренгено-ізотопної лабораторії, а 19.10.1987 переведений на збагачувальну фабрику №2 електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання 5 розряду.

Крім того, рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2020 року визнано зайнятість позивача у період з 22.02.1982 року до 19.10.1987 року на посадах гамма-дефектоскопіста, дефектоскопіста рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» такою, що відноситься до робіт з особливо шкідливими умовами праці, зайнятість у яких повний робочий день, дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зобов`язано ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» видати позивачу довідку, що уточнює особливий характер роботи чи умов праці у ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за період роботи з 02.02.1982 року до 19.10.1987 року за вказаною професією, необхідну для призначення пільгової пенсії за Списком №1.

Задовольняючи позовні вимоги, якими визнано зайнятість позивача у спірний період на посадах, що відносяться до робіт з особливо шкідливими умовами праці, зайнятість у яких повний робочий день, дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи.

Пунктом 10 Порядку №383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

В період роботи позивача, зокрема, з 02.02.1982 року по 19.10.1987 рік, діяли списки, затвердженні Постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 року «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», які дають право для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до розділу ХХІ загальні професії до Списку №1 відносяться робітники, контролери, майстри та старші майстри(в тому числі контрольні), інженери, старші інженери, техніки, технологи і лаборанти, які постійно і безпосередньо працювали на установках по гамма-дефектоскопіі (просвічування металу).

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок), та розробленими на виконання постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Як видно з копії трудової книжки, позивач працював на посаді гамма-дефектоскопіста, дефектоскопіста ренгено-ізотопної лабораторії у період з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року, тобто до введення в дію вказаної постанови, і проведення атестації робочих місць за умовами праці в цей період не було передбачено чинним на той час законодавством.

У довідках, виданих позивачу ПрАТ «Північний ГЗК» про період роботи з радіоактивними речовинами за 1982 рік, за період роботи з 07.02.1983 року-30.12.1983 року, за 02.01.1984-31.12.1984, за 21.01.1985-22.11.1985, за 02.01.1986-27.02.1987, за 02.03.1987-16.10.1987, а також профхарактеристики, зазначено, що ОСОБА_1 , працюючи на комбінаті з 1982 року по 1987 рік виконував налаштування та регулювання робочого режиму всієї апаратури з іонізуючим випромінюванням типу БРА-7, БРА-ІІ, ТОР-3, КРФ-ІБ, Хег-Димекс, БАРС-3. А також РИПов, встановлених в цехах комбінату, займався доставкою джерел іонізуючого випромінювання з БІЛ для апаратури всього комбінату, проводив зовнішній періодичний огляд приладів та блоків з метою виявлення розгерметизації та витоку із джерел іонізуючого випромінювання.

Відповідно до п. а підрозділу 1 розділу ХІІІ Списку №1 затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 року затверджено списки виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, які були чинні на період роботи позивача на комбінаті, а саме з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року, визначено, що робітники, зайняті повний робочий день на роботах з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання мають право на пільгову пенсію.

Крім того, відповідно до розділу ХХІ «Загальні професії» до Списку №1 відносяться робітники, контролери, майстри та старші майстри(в тому числі контрольні), інженери, старші інженери, техніки, технологи і лаборанти, які постійно і безпосередньо працювали на установках по гамма-дефектоскопіі.

За вказаний обставин, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області дійшов висновку, що доводи позивача в частині того, що його професія в період часу з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року надає йому право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №1 обґрунтовані, оскільки за характером виконуваних робіт позивач мав умови праці, які відносяться до Списку №1, що було підтверджено профхарактеристиками та довідками комбінату.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2021 у справі № 215/4551/19, набрало законної сили 25.01.2021 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2021 у справі № 215/4551/19, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що встановлені судом обставини породжують виникнення права позивача на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.

Відповідно до частин 4, 5 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Крім того, суд зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було учасником справи № 215/4551/19 - третьою особою, та до матеріалів пенсійної справи позивача долучені зазначені судові рішення, таким чином відповідач обізнаний про встановлений у судовому рішенні факт зайнятості позивача у період з 02.02.1982 року до 19.10.1987 року на посадах гамма-дефектоскопіста, дефектоскопіста рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» такою, що відносяться до робіт з особливо шкідливими умовами праці, зайнятість у яких повний робочий день, дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 та про те, що позивач працював у спірний період з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року, і проведення атестації робочих місць за умовами праці в цей період не було передбачено чинним на той час законодавством.

Однак, листом № 0400/010306-8/44702 від 29.03.2021 року відповідач повідомив про відсутність законних підстав для зарахування спірного пільгового стажу з 02.02.1982 року до 19.10.1987 року, мотивуючи тим, що згідно з "Порядом проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992 року основним документом, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за результатами атестації робочих місць за умови праці є наказ по підприємству, організації. Для перерахунку пенсії позивач надав довідку пільгового характеру, але не надав копії наказів про атестацію.

При цьому, суд зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Як вже зазначалось судом, згідно з пунктом 3 Порядку № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Пунктом 4.2 Порядку № 383 передбачено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено на керівників підприємств, а тому у випадку її не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є неправомірним.

Суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 520/15025/16-а від 19 лютого 2020 року.

Отже, враховуючи викладене, дії відповідача щодо відмови зарахувати позивачу до стажу період роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року є протиправними.

З огляду на викладене суд робить висновок про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоди роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року гамма-дефектоскопістом, дефектоскопістом рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до пільгового стажу за Списком №1.

Як наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року гамма-дефектоскопістом, дефектоскопістом рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат".

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.04.2021 року, суд зазначає наступне.

Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У цій справі, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким».

Аналогічна правова позиція неодноразово застосовувалася Верховним Судом, у постановах від 11.09.2019 року у справі №819/570/18, від 31.10.2019 року у справі № 802/1224/16-а, від 22.01.2020 року у справі №560/798/16-а та від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18), .від 03.03.2021 у справі №320/4182/20 (провадження №К/9901/31084/20).

Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.04.2021 року є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №58 від 04.06.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений позивачем судовий збір у сумі 908 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач у позові заявив клопотання про покладення на відповідача судових витрат з оплати професійної правничої допомоги у розмірі 7000 грн.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п. п. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги у адміністративній справі від 02.06.2021 року, розрахунок витрат на правову допомогу від 02.06.2021 року, акт виконаних робіт від 02.06.2021 року на суму 7000 грн., квитанцію №21 від 04.06.2021 року на загальну суму 7000 грн., суд робить висновок, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи № 160/14158/21 у суді, однак, не є співмірними по відношенню до складності справи з огляду на наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 року у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 року у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 року у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За своєю категорією ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

Суд вважає, що вартість кожної складової послуг адвоката є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспівмірною з часом, витраченим на їх надання.

Зокрема, не відповідає принципу розумності й співмірності визначена адвокатом вартість його послуг, а саме підготовка цієї позовної заяви, консультація клієнта та інші зазначені виконанні роботи не потребують високої професійної кваліфікації, значних зусиль та часу, оскільки предметом спору у цій справі є подібний спір, який вже розглядався під час судового провадження у справі №215/4551/19 та обставини, що викладені у позові вже встановлені рішення суду у вказаній справі, крім того, інших процесуальних документів, окрім позовної заяви, адвокатом не складалося, а тому визначена вартість послуги у сумі 5000,00 грн., як вартість попереднього опрацювання матеріалів, підготовка правової позиції у сумі 2000,00 грн. є, вочевидь, завищеною.

Отже, беручи до уваги те, що надання правової допомоги - це професійний обов`язок адвоката, який знає закон та судову практику; спір у справі не є складним; за категорією спору у справі склалася усталена судова практика; жодної правової позиції Верховного Суду, яка б аналізувалася та застосовувалася адвокатом, позовна заява не містить, суд робить висновок про неспівмірність, необґрунтованість та нерозумність визначеної до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року гамма-дефектоскопістом, дефектоскопістом рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до пільгового стажу за Списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 02.02.1982 року по 19.10.1987 року гамма-дефектоскопістом, дефектоскопістом рентгено-ізотопної лабораторії центральної комбінатської лабораторії ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.04.2021 року, з урахуванням зарахованого цим рішенням періоду роботи.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський