Рішення № 101444528, 15.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року Справа № 160/14911/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати пенсійну справу ОСОБА_1 із сектору з соціально-гуманітарних питань при ТМО МВС по Дніпропетровській області, відомість архівних справ № 8 від 19.03.2019 р. МВС Дніпропетровської області, а також довідку про грошове забезпечення;

- провести перерахунок і відновити виплату позивачу довічно пенсію за вислугу років, шляхом призначення її заново, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09.04. 1992 р. № 2262- XII, з урахуванням змін в пенсійному законодавстві, як непрацюючому пенсіонеру, в розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, на момент поновлення виплати пенсії, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням перерахунку, індексації пенсії, виплатою компенсації втрати частини доходів, починаючи з 07.10.2009 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до грудня 1996 року проживав в Україні, у м.Дніпро, та отримував пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У зв`язку з виїздом на постійне проживання до Ізраїлю, його було знято з обліку як одержувача пенсії з припиненням виплати пенсії. 15.03.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії. Проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області допущено протиправну бездіяльність щодо виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, позивач просить суд забезпечити його право на соціальний захист, мотивуючи це тим, що виходячи із правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні.

Ухвалою суду від 13.09.2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем 01.11.2021 року подано відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. В контексті спірних правовідносин позивач мав бути обізнаним про наявність в нього права з 07.10.2009 р. на поновлення виплати пенсії, проте до березня 2021 року не звернувся до відповідача з відповідною заявою про відновлення виплати такої пенсії. Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати. За приписами частини 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 Закону № 1058.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримував пенсію за вислугу років по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що підтверджено посвідченням № 83/79091 від 08.10.1996 року.

ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим виплату пенсії було припинено.

15.03.2021 року ОСОБА_1 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення виплати пенсії.

Листом № 12575-7662/С-01/8-0400/21 від 15.04.2021 року «Про надання відповіді» Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про відсутність підстав для розгляду заяви про поновлення ваиплати раніше призначеної пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з посиланням на ненадання документів, що підтверджують постійне місце проживання (реєстрації) в Україні.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) принципами загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Виплату пенсії за віком позивачу припинено у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, тобто на підставі ст.ст.49, 51 Закону № 1058-ІV.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р. зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Із вказаного вище вбачається, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного, суд доходить висновку, що з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 всі пенсіонери - громадяни України, які виїхали до інших країн на постійне місце проживання мають такі ж самі конституційні права, як і громадяни Україні, які проживають на території України.

Крім того, як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в розгляді заяви про поновлення виплати пенсії обґрунтована відсутністю документа, що підтверджує місце проживання (реєстрації) позивача на території України.

Однак дана обставина не свідчить про втрату ОСОБА_1 громадянства України, що є однією з підстав для поновлення позивачу виплати пенсії.

Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві, щодо того, що пенсійна справа позивача відсутня у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд вказує, що наявність у позивача статуса пенсіонера підтверджується посвідченням № 83/79091 від 08.10.1996 року, а відсутність пенсійної справи в Пенсійному органі не є підставою для відмови у поновленні, призначенні або виплаті пенсії.

За таких обставин, суд доходить висновку про протиправну відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розгляді заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», по суті.

Також суд зауважує, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а) та Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а, від 30.01.2018 року у справі № 408/2861/17-а, від 18.09.2018 року у справі № 199/5647/17.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.2232575107.1 від 16.08.2021 року.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 454,00 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б.26, ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розгляді по суті заяви ОСОБА_1 від 15.03.2021 року про поновлення виплати пенсії, яка викладена в листі № 12575-7662/С-01/8-0400/21 від 15.04.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 15.03.2021 року про поновлення виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б.26, ІК в ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 15 листопада 2021 року.

Суддя Е.О. Юрков