Рішення № 101444053, 26.11.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/7304/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1008 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини А 1008 (далі - в/ч А 1008, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2018 по 23.06.2021 із розрахунку 551,55 грн за один день із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача 27.02.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення частини, а тому в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, в/ч А 1008 зобов`язана була провести з ним повний розрахунок. Однак, відповідач, належним чином, його не розрахував, оскільки на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення. Кошти щодо виплати компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій надійшли на його картковий рахунок в сумі 9745,00 грн тільки 25.09.2020 на виконання рішення суду від 19.05.2020 у справі № 140/4092/20, а кошти щодо виплати індексації в сумі 4156,34 грн - 19.06.2020 на виконання рішення суду від 14.05.2020 у справі № 140/4842/20.

Водночас, позивач зазначає, що не погодившись із сумою нарахованої індексації грошового забезпечення вдруге звернувся до суду з позовом про її нарахування та виплату із застосуванням іншого базового місяця. Даний позов було задоволено судом та рішенням суду від 20.04.2021 у справі № 140/15605/21 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018 із застосуванням базового місяця - лютий 2008 року та стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 в сумі 16765,02 грн.

На виконання вказаного рішення відповідачем перераховані кошти на рахунок позивача 23.06.2021 в сумі 52 025,90 грн.

Таким чином, у даному випадку суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 15.11.2021, позовні вимоги заперечив та зазначив, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №140/15605/20 відповідачем було нараховано та виплачено ОСОБА_1 , зокрема, середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 в сумі 16 765,02 грн. Зважаючи на те, що чинним законодавством не визначено чітких критеріїв обрахунку суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні і, що до відповідача уже застосовувались положення статті 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільненні вважає, що повторне застосування до відповідача положень статті 117 КЗпП України у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні з військової служби є неможливим. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у в/ч А 1008 та відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1008 від 27.02.2020 №48 ОСОБА_1 з 27.02.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а. с. 15).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі №140/4092/20 зобов`язано Військову частину А1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини А 1008 27.02.2018.

На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 25.09.2020 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 9 745 грн, що підтверджується витягом з карткового рахунку позивача (а. с. 40) та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 13.10.2016 по 27.02.2018, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №140/4842/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини А1008 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018; зобов`язано військову частину А1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018 та в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення вказаного рішення суду, відповідачем 19.06.2020 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 4 156,34 грн.

Разом з цим, не погоджуючись із нарахованою сумою індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом про визнання бездіяльності протиправною щодо не здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення з 17.10.2016 пo 27.02.2018, з урахуванням базового місяця - лютий 2008 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі №140/15605/20, позов задоволено частково та стягнуто з Військової частини А 1008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 у сумі 4159,48 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №140/15605/21, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини А 1008 щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018, з урахуванням базового місяця - серпня 2015 року; зобов`язано військову частину А 1008 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018, із застосуванням базового місяця - лютого 2008 року та стягнуто з військової частини А 1008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 у сумі 16 765,02 грн.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у цій справі відповідачем 23.06.2021 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в загальній сумі 52025,90 грн, в тому числі середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 в сумі 16 765,02 грн, що підтверджується довідкою по картковому рахунку позивача (а. с. 41) та листом відповідача від 12.11.2021 № 391/фс.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Як визначено пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.

Отже, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30.04.2020 у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на дату звільнення останнього з військової служби (27.02.2018) не провів із ним остаточний розрахунок та не виплатив усі належні суми.

Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день виключення зі списків - 27.02.2018, проте виконав свій обов`язок у повному обсязі лише 23.06.2021.

Тобто, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 23.06.2021.

Не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним. Відповідачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо) на момент звільнення.

Таким чином, непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльністю відповідача та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні.

Як було встановлено судом, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі № 140/4092/20 зобов`язано Військову частину А1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини А 1008 27.02.2018.

На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 25.09.2020 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 9 745 грн, що підтверджується витягом з карткового рахунку позивача (а. с. 40) та не заперечується відповідачем.

Крім цього, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №140/15605/21 було зобов`язано військову частину А 1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018, із застосуванням базового місяця - лютого 2008 року та стягнуто з військової частини А 1008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 у сумі 16 765,02 грн. Дана постанова набрала законної сили 20.04.2021.

Кошти щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018 в сумі 45 005,88 грн виплачені позивачу 23.06.2021 шляхом перерахування на картковий рахунок позивача.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 23.06.2021.

Відтак, оскільки виплата індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018 проведена відповідачем 23.06.2021, при цьому, середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 стягнуто постановою суду від 20.04.2021 у справі №140/15605/20, тому фактично затримка у розрахунку склала з 19.06.2020 по 22.06.2021 включно, а не з 28.02.2018, як вказує позивач в позовній заяві.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 23.06.2021, тому, за період із 19.06.2020 по день фактичного розрахунку 22.06.2021 (252 дні) відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що, відповідно до особистої картки грошового забезпечення позивача за 2018 рік, за два останні повні місяці (січень-лютий 2018 року) позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 11 306,80 грн за січень 2018 року та 11306,80 грн за лютий 2018 року, що за два місяці становить 22 613,60 грн.

Суд звертає увагу на те, що, з огляду на вимоги абзацу 1 пункту 8 Порядку №100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число календарних днів за цей період, тільки у випадках прямо передбачених чинним законодавством.

Враховуючи те, що для розрахунку середньоденного заробітку військовослужбовців чинним законодавством не передбачено обов`язку застосування числа календарних днів у місяцях, які беруться для розрахунку, суд приходить до переконання в тому, що, за загальним правилом, для такого розрахунку необхідно використовувати число робочих днів у відповідних місяцях.

Пунктом 4 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено те, що для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Отже, суд встановив те, що позивачу, протягом січня-лютого 2018 року, було встановлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. У січні 2018 року був 21 робочий день, а в лютому 20. Отже, число відпрацьованих робочих днів за цей період становить 41 робочий день.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача, для проведення розрахунків, передбачених статтею 117 КЗпП України, становить 551,55 грн (22 613,60 грн заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні поділити на 41 число відпрацьованих робочих днів за цей період).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 139 091 грн (551,55 грн х 252 робочих дні = 139 191,40 грн.).

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

У розглядуваній справі відповідач провів розрахунки із позивачем 23.06.2021. Отже, розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, що свідчать про остаточний розрахунок.

За наведеними у справі №480/3105/19 критеріями зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 44 893,96 грн як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (32,3% від 139 091,40 грн), де 139 091,40 грн - обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення; виплачена сума - 44 893,96 грн - становить 32,3 % від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат у сумі 139 091,40 грн (100%).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2018 по 23.06.2021 суд зазначає, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №140/15605/21 було зобов`язано військову частину А 1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 27.02.2018, із застосуванням базового місяця - лютого 2008 року та стягнуто з військової частини А 1008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 28.02.2018 по 18.06.2020 у сумі 16 765,02 грн, відтак виплати за спірний період з 28.02.2018 по 18.06.2020 проведені відповідачем на виконання вказаної постанови суду та не підлягають повторному стягненню.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2020 по 22.06.2021 у сумі 44 893,96 грн (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1008 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Військової частини А 1008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2020 року по 22 червня 2021 року у сумі 44 893 (сорок чотири тисячі вісімсот дев`яносто три) гривні 96 копійок без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А 1008 (44701, Волинська область, місто Володимир-Волинський, вулиця Ковельська, 265, код ЄДРПОУ 26614751).

Суддя Р.С. Денисюк