Ухвала суду № 101437015, 29.11.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/20792/21

Провадження № 2/643/6459/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2021

Суддя Московського районного суду м. Харкова Олійник О.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради в якому просить, встановити факт постійного проживання однією сім`єю брата ОСОБА_2 , брата ОСОБА_1 та сестри ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_1 на 2/18 та з 7/72 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресю: АДРЕСА_1 (житловий будинок з прибудовами літ. «А-1» загальною площею 193,3 кв.м., житловою площею 145,9 кв.м., надвірні будівлі: вбиральня літ. «В», льохи літ. «Ж», «Л», гаражі літ. «З», «Н», «О», літні кухні «К», «И», сарай «М», огорожа «2-6»).

Ознайомившись з позовною заявою, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху, оскільки не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач разом із позовною заявою подав клопотання про звільнення його від сплати судового збору посилаючись на таке.

До Московського районного суду м. Харкова позивачем подана позовна заява про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю брата ОСОБА_2 , брата ОСОБА_1 та сестри ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за ОСОБА_1 на 2/18 та з 7/72 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресю: АДРЕСА_1 (житловий будинок з прибудовами літ. «А-1» загальною площею 193,3 кв.м., житловою площею 145,9 кв.м., надвірні будівлі: вбиральня літ. «В», льохи літ. «Ж», «Л», гаражі літ. «З», «Н», «О», літні кухні «К», «И», сарай «М», огорожа «2-6»).

Майновий стан позивача не дозволяє сплатити йому судовий збір, у зв`язку з тим, що він є особою поважного віку, пенсіонером за віком. Інших доходів в нього немає.

В якості правового обґрунтування підстав відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати, позивач посилається на ст. 136 ЦПК України.

Суд дослідивши матеріали позовної заяви та клопотання про звільнення від сплати судового збору, дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову з наступних причин.

Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_1 заявлено дві вимоги, одна вимога - немайнового характеру, а друга вимога - майнова.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, що складає 908 гривень.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір за позовну вимогу немайнового та майнового характеру позивачем не сплачено.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов`язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна.

При цьому, під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Тягар доказування вартості майна несе позивач.

Вартість нерухомого майна визначається суб`єктами оціночної діяльності, які отримали дозвіл на її здійснення в установленому законом порядку.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. (ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Позивачем в позовній заяві не визначено ціну позову.

Таким чином, позивачу необхідно надати докази на підтвердження дійсної вартості спірного нерухомого майна на момент звернення до суду з даним позовом, або надати докази того, що незважаючи на вжиті позивачем всі залежні від нього дії для визнання дійсної вартості нерухомого майна, визначити таку вартість на момент звернення до суду з даним позовом неможливо.

Згідно із ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Отже, позивачем не сплачено судовий збір за позовні вимоги немайнового та майнового характеру та не надано доказів, що позивач має пільги щодо сплати судового збору, що визначені ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Суду має бути надана квитанція про сплату судового збору за вимогу немайнового характеру в сумі 908 гривень та позовну вимоги майнового характеру, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, або надання документів, які підтверджують наявність пільг для звільнення від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору є необґрунтованим, не містить достатніх доказів, які б свідчили про неможливість здійснення дій по оплаті судового збору.

Крім того, відстрочення, розстрочення, зменшення розміру оплати судового збору або звільнення від його сплати є правом, а не обов`язком суду, а предметом даного позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

При розгляді клопотання про звільнення від сплати судового збору суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки позивачем не наведено обґрунтованих доводів і не надано належних доказів на підтвердження його важкого матеріального стану, що перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законом порядку розмірі. Долучена до клопотання копія пенсійного посвідчення, не свідчить про те, що у ОСОБА_1 відсутні інші джерела доходу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що розмір судового збору, який він має сплатити, перевищує 5 % розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 11.11.2020 року у справі № 9901/77/20.

Докази надані в обґрунтування доводів клопотання про звільнення від сплати судового збору, а саме: копія пенсійного посвідчення, не є достатнім для доказування скрутного матеріального становища позивача, оскільки у позивача можуть бути інші види доходів і для перевірки майнового стану позивача, суду необхідно надати довідку про доходи за попередній календарний рік, для того щоб суд міг пересвідчитися про майновий стан позивача та відсутність у нього інших доходів.

Слід зазначити, що в рішенні у справі «Креуз проти Польщі» Європейський Суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатись обмеженням доступу до суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволені клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.

Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.

При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, приписами частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що подана позовна заява не відповідає вимогам, які зазначені у частині 4 статті 177 ЦПК України та вважає за необхідне залишити її без руху, надавши позивачу десятиденний строк для усунення вищевказаних недоліків, шляхом сплати судового збору.

Керуючись ст. 19, 20, 177, 185, 186, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом - залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя - О.О. Олійник