Вирок № 101434942, 16.11.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Кримінальне провадження № 1-кп/428/1013/2021

Справа № 428/9430/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Олійник В.М.,

за участю секретарів судового засідання Ляленка К.В., Рудік Ю.Ю.,

прокурора Івчук С.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Сєвєродонецького міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021131370000617 від 02.07.2021, у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сєвєродонецька Луганської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, , який на утриманні неповнолітніх дітей не має, є інвалідом 2 групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 05 січня 1995 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 229-6 КК України (ред. 1960 року) до 1 року позбавлення волі, з використанням ст. 46-1 КК України (ред. 1960 року) з відстрочкою виконання вироку на 1 рік; 04 квітня 1996 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 140 КК України (ред. 1960 року) до 3 років 6 місяців позбавлення волі, за ст. 43 КК України (ред. 1960 року) приєднано невідбуте покарання за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05 січня 1996 року, остаточно призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців; 21 березня 2001 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 229-1 до позбавлення волі строком на 4 роки, з конфіскацією майна; 26 листопада 2004 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ст. 118 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки; 13 червня 2005 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, за ч. 4 ст. 70 КК України приєднано невідбуте покарання 5 місяців позбавлення волі за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 листопада 2004 року, за ст.71 КК України приєднано невідбуте покарання 1 місяць позбавлення волі за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 березня 2001 року, остаточно призначено 4 роки позбавлення волі; 24 жовтня 2008 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 307 КК України до позбавлення волі строком на 6 років, за ст. 71 КК України приєднано невідбуте покарання 6 місяців позбавлення волі за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 червня 2005 року, остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців, початок строку 26 травня 2008 року; 18.06.2015 Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 185 КК України призначено покарання у вигляді арешту строком на 3 місяця, звільнений 18.02.2016 року за відбуттям строку покарання; 19.06.2018 Сєвєродонецьким міським судом за ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 2 роки 6 місяців; 13.08.2019 Сєвєродонецьким міським судом за ч. 2 ст. 307, 69, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки 4 місяці;

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Невстановлені особи, у невстановлений день та час, але не пізніше 02 липня 2021 року, переслідуючи мету протиправного збагачення, шляхом заволодіння чужим майном способом шахрайства, використовуючи при цьому спосіб телефонування потенційним жертвам з повідомленням недостовірної інформації, щодо перебування їхніх близьких родичів у біді, вступили у злочинну змову з ОСОБА_1 , з метою вчинення злочинів, шляхом шахрайства, на території м. Сєвєродонецька Луганської області.

Так, 02 липня 2021 року, приблизно о 14 годині 00 хвилин, одна із вказаних невстановлених осіб, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, здійснила телефонний дзвінок на стаціонарний номер телефону абонента «Укртелеком» НОМЕР_1 , за місцем мешкання потерпілої ОСОБА_2 , в ході якої повідомила останній недостовірну інформацію про те, що вона є її племінницею та потрапила у дорожньо-транспорту пригоду, на даний час перебуває у лікарні разом із потерпілим, який знаходиться у важкому стані та на операцію внаслідок травми, заподіяної її протиправними діями, потрібні грошові кошти, після чого, передала слухавку іншій невстановленій досудовим розслідування особі, яка представилась слідчим та назвала свої вигадані анкетні дані.

У свою чергу, невстановлена в ході досудового розслідування особа, (слідчий) використовуючи стресовий стан ОСОБА_2 повідомила їй, що для лікування потерпілого необхідна велика сума грошових коштів та зараз до неї приїде його знайомий і забере гроші.

Надалі, 02 липня 2021 року, приблизно о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_1 , на виконання відведеної йому злочинної ролі, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, шляхом обману (шахрайство), отримавши відомості про те, що ОСОБА_2 погодилася віддати грошові кошти, прибув за місцем мешкання потерпілої за адресою: АДРЕСА_3 , після чого потерпіла ОСОБА_2 , будучи впевненою у правдивості дій останнього та його спільників, не усвідомлюючи, що вказана ними інформація є недостовірною, передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000 гривень, 150 Євро, 1200 доларів США та 2000 російських рублів, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 02 липня 2021 року в перерахунку на гривні складає 38175 гривень. Крім вищезазначених грошових коштів, потерпіла віддала належну їй банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» та назвала пін-код до неї, на якій знаходились грошові кошти в сумі 147000 тисяч гривень.

Після чого, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння грошовими коштами, шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння грошовими коштами, належними ОСОБА_2 у сумі 147000 тисяч гривень, які знаходилися на банківській картці потерпілої в АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 маючи пін-код від банківської картки, та пересуваючись на автомобілі таксі служби «Євро», марки «Skoda Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з різних банкоматів, які розташовані на території м. Сєвєродонецька Луганської області, почав знімати грошові кошти. Так, ОСОБА_1 були зняті грошові кошти в сумі 34000 гривень. Сума у 113000 гривень залишилася на рахунку потерпілої, у зв`язку з технічною несправністю банкомату.

Внаслідок протиправних дії ОСОБА_1 та інших невстановлених осіб на теперішній час потерпілій ОСОБА_2 спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 77175 (сімдесят сім тисяч сто сімдесят п`ять) гривень.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро покаявся, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності і він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що приблизно 02 липня 2021 року, з ним домовилась особа, з яким він раніше не знайомий, телефонувати особам на території м. Сєвєродонецька та повідомляти недостовірну інформацію, щодо перебування їхніх родичів у біді. Так, 02 липня 2021 року, приблизно о 14 годині 00 хвилин, подзвонили на стаціонарний номер потерпілій, та впевнивши потерпілу, що це її племінниця, яка потрапила у ДТП, перебуває у лікарні разом із потерпілим, потрібні гроші та зараз до неї приїде знайомий і забере гроші. 02 липня 2021 року, приблизно о 15 годині 30 хвилин, йому повідомили, що потерпіла погодилася віддати гроші. Він приїхав за місцем мешкання потерпілої, яка передала йому 38175 гривень, а також банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» та назвала пін-код до неї, на якій знаходилось 147000 тисяч гривень. Він з різних банкоматів м.Сєвєродонецька зняв гроші з банківської картки потерпілої в сумі 34000 гривень. Інші гроші залишилися на рахунку потерпілої, у зв`язку з технічною несправністю банкомату.

Він частково відшкодував потерпілій 4 010,00 гривень. Цивільний позов визнає в повному обсязі. Просив його суворо не карати, бо зробив належні висновки.

Потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про день, місце та час розгляду справи була повідомлена належним чином, однак надала заяву згідно якої просила розглядати справу у її відсутність, покарання призначити на розсуд суду. В рахунок відшкодування завданого збитку, отримала від обвинуваченого 4 010 гривень. Підтримала заявлений цивільний позов про стягнення з обвинуваченого на її користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 73 165 грн., та просила його задовольнити.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, покази якого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дослідивши цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 , прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена поза розумним сумнівом.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009, зазначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, яке відповідно до ст. 12 Кримінального Кодексу України відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, відомостей щодо притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності суду не надано, на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи інших осіб не має, задовільно характеризується за місцем проживання, у лікарів – психіатра та нарколога на обліку не перебуває, має 2 групу інвалідності, щиро розкаявся у вчиненому, завданий потерпілій збиток частково відшкодований у сумі 4010,00 гривень.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно зі ст.67 КК України, суд визнає – вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, а також враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, його наслідків, особистість обвинуваченого, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, який свою провину визнав, зробив належні висновки та дав критичну оцінку своїм злочинним діям, а також враховуючи думку потерпілої, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України, виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі, але зі звільненням від його відбуття на підставі ст. 75 КК України, тобто з іспитовим строком, а також вважає необхідним покласти на обвинуваченого обов`язки відповідно до ч.1 ст.76 КК України.

При цьому, обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та являлись передумовою для застосування статей 69, 69-1 КК України судом не встановлено.

Призначення ОСОБА_1 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер та наголошує, що призначення покарання є дисикрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної

ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Під час досудового розслідування у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 обирався запобіжний захід - домашній арешт, строк дії якого сплинув. Під час розгляду кримінального провадження, клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходило, а тому підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

По кримінальному провадженню потерпілою – цивільним позивачем ОСОБА_2 був заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_1 , в якому вона просила стягнути з останнього на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 73 165, 00 гривень.

При розв`язанні зазначеного цивільного позову щодо відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При розв`язанні зазначених цивільного позову суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями, рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абз.1 п. 2 постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

А отже, з урахуванням вищезазначеного, позиції обвинуваченого щодо визнання позову, цивільний позов, заявлений потерпілою ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, підлягає задоволенню.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України. Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст. 7, 100, 124, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 73 165,00 гривен.

Речові докази у кримінальному провадженні: оптичний носій (диск формату DVD-R ), який міститься в матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах провадження протягом всього строку його зберігання; - грошові кошти в сумі 4000 гривень купюрами 200 гривень серіями ВЄ2449591, ТВ26290Ю, ДВ4940415, ГД3355585, В30044838, ДБ0101162, ГЕ3829941, ДБ8197227, ВЖ 0294441, ГЖ 3696016, ДБ5095010, ВД7526002, ГБ3689271, ГА6215652, ДЕ8993298, ДБ 1709668, ДБ3237890, В36790358, ВЖ 3532236, ВИ 3335584; грошова купюра номіналом 10 гривень серією ЦВ0159951, сумка через плече шкіряна чорного кольору в якій знаходяться 4 ключі, запальничка, картка монобанка НОМЕР_3 , блокнот, мобільний телефон «ТеСпо» «ЕМЕІ: 359385349243644 ЕМЕІ: НОМЕР_4 » в корпусі чорного кольору та мобільний телефон марки «Батзипд»; два ланцюга з металу срібного кольору довжиною 50 сантиметрів та 22 сантиметра, та кільце з металу жовтого кольору, які передані на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , залишити у останнього.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. 376 ч. 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя В.М. Олійник