Ухвала суду № 101433854, 29.11.2021, Вишгородський районний суд Київської області

"29" листопада 2021 р. Справа № 363/5037/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Лукач О.П., вирішуючи питання про прийняття позовної заяви та відкриття провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2021 року представником позивача - адвокатом Маншиліною Катериною Олегівна подано до суду вказану позовну заяву у якій просить зняти арешт з майна ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , накладений Відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, який зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: Тип обтяження: арешт нерухомого майна: Реєстраційний номер обтяження: 11435122; Зареєстровано: 27.07.2011 року за №11435122 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Підстава обтяження: Постанова про відкриття виконавчого провадження, 22653760, 17.11.2010, ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві; об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; Власник: ОСОБА_1 та виключити відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження: №11435122 від 27.07.2011.

Позовна заява мотивована тим, що позивач, маючи намір розпорядитись своїм майном, дізнався, що майно перебуває під забороною на його відчуження, накладеною постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від

17 листопада 2010 року (нині – Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

(м. Київ)).

27 липня 2021 року адвокатом Пагером С.М. в інтересах позивача до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) було направлено заяву про зняття арешту з майна. 14 вересня отримана відповідь, згідно якої 24 червня 2014 року державним виконавцем, на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувану. Надати більш детальну інформацію він не має можливості, оскільки виконавче провадження знищене відповідно до частини першої, другої розділу ХІ «Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби» передано до архіву державної виконавчої служби, де його було знищено за спливом строку зберігання. Крім цього, зазначили, що не мають правових підстав для задоволення заяви про зняття арешту, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року не передбачено механізм та порядок зняття арешту по виконавчим провадженням, які відсутні в Автоматизованій системі виконавчого провадження та знищені.

У зв`язку зі знищенням виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт та обтяження на все майно позивача, представник позивача вважає, що відсутні підстави для подальшого застосування арешту та обтяження майна та порушує право власності позивача на належне йому майно.

Відповідно до частини першої статті 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за позовною заявою за відсутності підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї копії документів, суд вважає за необхідним відмовити у відкритті провадження з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення.

При цьому судом встановлено, що позивач є боржником у виконавчому провадженні № 22653762, тобто стороною виконавчого провадження.

Відповідно до абзацу 5 пункту 1 та 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 3 червня

2016 року «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Таким чином, особа, яка є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивачка має бути відповідчем у справі.

Доводи представника позивача про те, що державний виконавець своєю постановою від 24 червня 2014 року повернув виконавчий документ стягувачу, а тому відсутні підстави для подальшого застосування арешту та обтяження майна, не змінює характер правовідносин.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 8 вересня

2021 року №369/3757/20 (провадження №61-3588св21).

Аналогічні висновки також містяться в постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року №204/2494/20 (провадження №61-12505св20), Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року №904/51/19 (провадження №12-122гс19).

Згідно із частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, вимоги позивача – боржника у виконавчому провадженні не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач ОСОБА_1 одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України.

Так, згідно з частинами третьою–п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до пункту 1 частини першої 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки відсутні підстав для розгляду у цивільному позовному провадженні вимог ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 186, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.П. Лукач