Рішення № 101429202, 29.11.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1207/21

Провадження № 2/0182/1559/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.11.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зміну формулювання причини звільнення з роботи та задоволення грошових вимог,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 01.03.2021 року звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом (а.с. 1-9), в якому просив суд:

- змінити дату звільнення та формулювання причин звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у наказі (розпорядженні) Регіональній філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця» структурного підрозділу Криворізьке локомотивне депо № 28/ОС від 22.01.2021 року про припинення трудового договору (контракту);

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.

Свої вимоги мотивує наступним.

Він працював помічником машиніста електровоза в структурному підрозділі Криворізького локомотивного депо (ТЧ-2 Кривий Ріг) Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом № 131/ос від 07.03.2019 року був звільнений з займаної посади за п.2 ст.40 КЗпП України.

01.07.2019 року рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу у справі №211/1740/19 було скасовано Наказ №131/ос від 07.03.2019 року «Про припинення трудового договору».

23.12.2019 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 01.07.2019 року залишено без змін.

23.12.2019 року відповідачем видано наказ № 833/ос «Про поновлення на роботі за рішенням суду», але його на роботі не поновлено.

24.12.2019 року відповідачем видано наказ №1148/ТЧ-2 «Про відсторонення від роботи помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 ». Таким чином, вказує, що його не було постановлено на роботі, не виплачено йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.02.2019 року - 07.04.2019 року - 23.12.2019 року, а також, не надано можливості здати відповідні іспити.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав п.26 Розділу ІІ Постанови Кабінету міністрів України від 26.01.1993 року №55 «Про Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту» не надав йому можливість скласти відповідні іспити, пов`язані з рухом поїздів, він розірвав трудовий договір з відповідачем відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 03.03.2020 року. У заяві про звільнення зазначив, що 03.03.2020 року звільняється відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України. В день звільнення він не отримав трудової книжки, а також всіх сум, що належать йому від підприємства. З 24.12.2019 року по 03.03.2020 року він перебував в умовах простою з розрахунку годинної тарифної ставки помічника машиніста електровоза 35,78 грн.

11.02.2021 року він дізнався про своє звільнення з наказу (розпорядження) від відповідача за № 28/ОС від 22.01.2021р. «Про припинення трудового договору (контракту)» за статтею п.2 ct.40 КЗпП України. Проте, з формулюванням причини звільнення зазначеного у наказі № 28/ОС від 22.01.2021р. «Про припинення трудового договору (контракту)» за статтею п.2 ст.40 КЗпП України та з порушенням законодавства про оплату праці він не згоден.

Зазначає, що відповідачем не додержувалися норми трудового законодавства про працю, умови трудового договору, не забезпечено його умовами праці, необхідними для виконання роботи, тому ним прийнято рішення про розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 03.03.2020 року.

Проте наказ про його звільнення 03.03.2020 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, відповідачем видано не було. Він вважає, що відсутність такого наказу не зобов`язує його як працівника надалі виконувати покладені трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

22.01.2021 року відповідачем видано наказ № 28/ОС від 22.01.2021р. «Про припинення трудового договору (контракту)» з позивачем за статтею п.2 ст.40 КЗпП України.

Таким чином, 03.03.2020р. відповідачем не розірвано трудовий договір за ініціативою працівника за ч.3 ст.38 КЗпП України, а лише через десять місяців і 21 календарний день (03.03.2020р.-22.01.2021р.), а саме 22.01.2021 року видає наказ № 28/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» з позивачем за статтею п.2 ст.40 КЗпП України.

Зазначає, що з 24.12.2019 року по 03.03.2020 року позивач не працював - перебував в умовах простою з розрахунку годинної тарифної ставки помічника машиніста електровоза 35,78 грн; з 03.03.2020року. по 22.01.2021рокук строк затримки виплати середньої заробітної плати у строк визначеної ст.116 КЗпП України.

Таким чином вважає за необхідне змінити у наказі (розпорядженні) Регіональній філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця» структурного підрозділу Криворізьке локомотивне депо № 28/ОС від 22.01.2021 року про припинення трудового договору (контракту) формулювання причин його звільнення і привести його у відповідність із чинним законодавством. Зазначає, що сам факт звільнення є законним, але вказана роботодавцем підстава - незаконною, тому і підлягає зміні на ту, яка буде законною.

Враховуючи вказане, вважає, що з відповідача у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України на його користь має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки у сумі 133 872,05 грн., враховуючи, що його середньоденна заробітна плата скаладає суму 404, 45 грн.

Зазначає, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат складає 16 254 грн.

Враховуючи вказані обставини, він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою про відкриття провадження від 22.03.2021 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

19.04.2021 року представником Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця О.Ю. Григорівка подано до суду заяву про продовження строку на подання відзиву (а.с. 36-37), згідно якої представник позивача просить продовжити процесуальний строк, встановлений судом для подання відзиву.

31.05.2021 року на адресу суду представником Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця О.Ю. Григорівка подано відзив на позовну заяву (а. с. 45-52), згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на наступне.

22.01.2021 було видано наказ № 28/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 », за яким позивач був звільнений з посади помічника машиніста електровоза оборотного локомотивного депо Нікополь з 22.01.2021 за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та його відмовою від переведення на іншу роботу.

Вимоги позивача про внесення змін щодо формулювання причини звільнення у вищевказаний наказ є безпідставними через наступне.

У позовній заяві позивач неодноразово наголошував на тому, що розірвав трудовий договір 03.03.2020 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, при цьому посилається на свою заяву від 03.03.2020, у якій він у категоричній формі доводить до відома адміністрації що вважає свій трудовий договір розірваним з того ж дня, тобто негайно.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тобто, трудовий договір є двосторонньою угодою. Розірвання цієї угоди в категоричній формі у односторонньому порядку законом не передбачено.

Дійсно, відповідно до ч. з ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Але для цього працівник має звернутися до роботодавця з заявою, у якій зазначити своє бажання розірвати договір у певний строк, а також зазначити, які саме порушення законодавства про працю, умрв колективного або трудового договору він вбачає в діях роботодавця.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і йоі`о правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього доі`овору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. З ст. 38 КЗпП України) - не піжверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. З ст. 38 КЗпП України, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18. Аналогічний висновок заз начений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61- 28466св18).

Саме так вчинив Відповідач, наклавши на заяву Позивача резолюцію «Не узгоджую», про що повідомив Позивача письмово листом від 03.03.2020 за № 303.

Також 01.12.2020 року позивачу засобами поштового зв`язку було направлено лист № 27 від 01.12.2020 року із запрошенням прибути 08.12.2020 року на підприємство для вирішення його персонального кадровогопитання, а також попереджено, що у разі відмови та неявки адміністрація депо буде змушена порушити процедуру його звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України. На запрошення Відповідач не з`явився.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пуіктом 2 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Дотримуючись встановленої законом процедури звільнення, відповідач 16.12.2020року звернувся до первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, членом якої є позивач, з запитом від 16.12.2020 № 30 про погодження звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Листом від 29.12.2020 № 97 первинна профспілкова організація повідомила, що звернення адміністрації залишено без розгляду. Таким чином, маючи можливість погодити звільнення або надати мотивовану відмову у погодженні, первинна профспілкова організація усунулась від розгляду цього питання.

Інших повідомлень з приводу погодження звільнення позивача у встановлений строк не надходило, відповідно вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Тому 22.01.2021 було видано наказ № 28/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 », про що позивача було повідомлено письмово листом від 22.01.2021 № 2, та запропоновано з`явитись до відділу кадрів підприємства та отримати трудову книжку.

Трудову книжку Позивач отримав особисто у відділі кадрів підприємства 11.02.2021 року, що підтверджується витягом з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них структурного підрозділу Криворізьке локомотивне депо регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця»

Таким чином, звільнення Позивача було здійснено правомірно з дотриманням процедури звільнення, передбаченої законом, відповідно, підстави для задоволення позовних вимог в частині внесення змін щодо дати та формулювання причин звільнення у наказ від 22.01.2021 № 28/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » - відсутні.

Зазначають, що у позивача були відсутні підстави для звільнення його за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Щодо вимоги позивача про стягнення середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки, зазначають, що позивач був звільнений наказом від 22.01.2021 № 28/ОС «Про звільнення ОСОБА_2 », у цеь же день з ним було проведено остаточний розрахунок, відповідно до якого всі кошти що належали позивачу, були виплачені йому раніше, ще до того, як він перестав фактично виходити на роботу. У зв`язку з тим, що у день звільнення ОСОБА_1 не було на роботі, йому у той же день поштою було направлено письмове повідомлення про звільнення з пропозицією отримати трудову книжку у відділі кадрів підприємства.

Фактично трудову книжку позивач отримав 11.02.2021 року, про свідчить його підпис у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

Таким чином, вина відповідача у тому, що позивач отримав свою трудову книжку не у день звільнення 22.01.2021, а 11.02.2021 - відсутня, отже відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 22.01.2021 року по 11.02.2021 року .

Також зазначають, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи є необґрунтованим.

В матеріалах справи також наявні заперечення ОСОБА_1 (а.с. 82-83), в якому сторона позивача посилається, що відсутні підстави для прийняття відзиву на позов.

Суд вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 11постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року),то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.221 КЗпП України, трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з трудових правовідносин.

Так, позивач ОСОБА_1 працював помічником машиніста електровозу в структурному підрозділі Криворізького локомотивного депо (ТЧ-2 Кривий Ріг), Регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця», був членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.

03.03.2020 року ОСОБА_1 подано на ім`я виконуючого обов`язки структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо (ТЧ-2 Кривий Ріг), Регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця», ОСОБА_3 заяву про розірвання трудового договору (а.с.14), в якій зазначив наступне. Рішенням суду його поновлено на його посаді, але до теперішнього часу не виконано рішення суду, відповідно до Розділу ІІ п.26 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.01.1993 року №55 «Про Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту» не надано йому можливість скласти відповідні іспити, пов`язані із рухом поїздів. У зв`язку з тим, що не виконується законодавство про працю, він розриває трудовий договір відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 03.03.2020 року, пропонує виплатити йому всі суми, що належать йому в день звільнення.

Згідно наказу (розпорядження) № 28/ОС від 22.01.2021 року про припинення трудового договору (контракту), виданого структурним підрозділомКриворізького локомотивного депо (ТЧ-2 Кривий Ріг), Регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця», звільнити з 22.01.2021 року ОСОБА_1 , помічника машиніста електровоза за п. 2 ст. 40 КЗпП України, внаслідок недостатньої кваліфікації (а. с. 15, 43).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався, що відповідач мав розірвати трудовий договір з ним 03.03.2020 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Відповідно до ст.7 ч.4 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави припинення трудового договору визначені у ст. 36 КЗпП України, серед яких, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та у постановах Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц.

Судом встановлено, що факт порушення законодавства про працю дійсно мав місце з боку відповідача у відношенні ОСОБА_1 ..

Так, рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.03.2021 року у цивільній справі № 211/439/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення різниці у заробітку за час вимушеного простою, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 року по 23.12.2019 року було задоволено частково, стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 року по 23.12.2019 року у розмірі 90243,08 грн., стягнуто з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 17904,30 грн. В інших вимогах відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.07.2021 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишено без задоволення, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03.03.2021 року залишено без змін.

Вказаною постановою встановлено наступне.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.07.2019 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.12.2019 року залишено без змін, скасовано наказ № 131/ос від 07.03.2019 року «Про припинення трудового договору» щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність порушення відповідачем законодавства про працю відносно позивача.

Позивач 03.03.2020 року року подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яка була в установленому порядку зареєстрована.

У відзиві на позов представник відповідача посилається, що повідомив позивача письмово листом від 03.03.2020 року за № 303 про те, що його заява розглянула та підстав для звільнення згідно п. 3 ст. 38 КЗпП України немає (а. с. 67).

Про те вказаний лист від 03.03.2020 року за № 303 суд не може розцінювати як відмову роботодавця у звільненні позивача у розумінні закону. Так, будь-яких дій щодо заяви позивача від 03.03.2020 року відповідачем прийнято не було (видано наказ чи інший розпорядчий акт про відмову у її задоволені, передано на розгляд профспілкового комітету, створено комісію для перевірки фактів, викладених у ній тощо). Тобто, фактично зазначена заява залишилась без відповіді роботодавця.

Суд критично оцінює посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 було повідомлено про прийняте рішення шляхом направлення листа від 03.03.2020 року за № 303 поштою, оскільки доказів отримання такого листа ОСОБА_1 матеріали справи не містять і таких відомостей з боку відповідача надано не було, а згідно інформації викладеної на офіційному веб-сайті «УКРПОШТА / ГОЛОВНА ПОШТА КРАЇНИ» за ідентифікатором поштового відправлення № 5002301149256, дані про відправлення за номером 5002301149256 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Крім того, відомостей про те, що лист від 01.12.2020 року за № 27 та лист від 22.01.2021 року, які були направлені позивачу, отримані ним у встановленому порядку також матеріали справи не містять, згідно інформації викладеної на офіційному веб-сайті «УКРПОШТА / ГОЛОВНА ПОШТА КРАЇНИ» за ідентифікатором поштового відправлення № 5002301208317 та 5002301217456, дані про відправлення на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Крім того, Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.07.2021 року при перегляді цивільної справи № 211/439/20 встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третястатті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьоюстатті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) зазначено, що «розірвання трудового договору за частиною третьоюстатті 38 КЗпП Україниє різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьоїстатті 38 КЗпП Україниє те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору».

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП).

Згідно п.2.2.16 Колективного договору відокремленого структурного підрозділу Криворізьке локомотивне депо Придніпровської залізниці (а.с.127,130-131), при розірванні трудового договору з ініціативи працівника у випадку невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору роботодавцю виплачувати працівнику вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач зазначив дату розірвання трудового договору з 03.03.2020 року відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, підставою для розірвання договору стало не виконання законодавства про працю. Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 з 04.03.2020 року на роботу не виходив, а тому підстав для звільнення позивача за п. 2 ст. 40 КЗпП України від 22 січня 2021 року у відповідача не було.

Доказів щодо відмови у задоволенні заяви позивача про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України ні суду першої ні апеляційної інстанції надано не було.

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що заява ОСОБА_1 про його звільнення від 03.03.2020 року вже була предметом розгляду цивільної справи № 211/439/20 та судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що доказів щодо відмови у задоволенні заяви позивача про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України ні суду першої ні апеляційної інстанції надано не було.

Тобто на дату перегляду Дніпровським апеляційним судом цивільної справи № 211/439/20, 13.07.2021 року стороною відповідача не було надано будь-яких доказів щодо відмови у задоволенні заяви позивача про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України у встановленому порядку.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно відповіді на звернення № 30 від 16.12.2020 року, профспілковий комітет Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо на засіданні 29.12.2020 року щодо розгляду звернення про надання згоди на звільнення помічника машиніста електровоза ОСОБА_1 по п. 2 ст. 40 КЗпП України прийняв рішення про залишення звернення № 30 від 16.12.2020 року без розгляду у зв`язку з тим, що розгляд даного подання не має правового значення, оскільки помічник машиніста електровоза ОСОБА_4 розірвав трудовий договір з роботодавцем 03.03.2020 року по ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Відповідно до законодавства роботодавець був зобов`язаний видати наказ на звільнення працівника у день його звільнення 03.03.2020 року (а.с. 80).

Таким чином попередньої згоди профспілкового комітету Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, членом якої був ОСОБА_1 , надано не було.

Положеннями ч.3 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відтак, змінити формулювання причини звільнення можна тоді, коли є законна підстава для звільнення, роботодавець здійснив звільнення, але на підставі іншої норми законодавства - тієї, що не відповідає обставинам звільненню, отже такої, що є незаконною, - і тоді, сам факт звільнення є законним, але вказана роботодавцем підстава - незаконною, тому і підлягає зміні на ту, яка буде законною

Таким чином, судом встановлено, що саме порушення структурного підрозділу Криворізького локомотивного депо (ТЧ-2 Кривий Ріг), Регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця» законодавства про працю спонукало позивача розірвати з ним трудовий договір та подати заяву на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Відповідачем вказані доводи позивача не спростовані, а тому враховуючи те, що скерована позивачем заява від 03.03.2021 року містила дату звільнення - 03.03.2020 року та чітку підставу для звільнення - порушення працедавцем законодавства про працю, передбачену ч.3 ст. 38 КЗпП України, відповідач не мав правових підстав для винесення наказу (розпорядження) № 28/ОС від 22.01.2021 року про звільнення 22.01.2021 року ОСОБА_1 з посади помічника машиніста електровоза на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Оскільки, позивач не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, суд вважає вимоги позивача в частині внесення змін щодо формулювання та дати його звільнення згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України у наказі (розпорядженні) № 28/ОС від 22.01.2021 року є обгрунтованими та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, суд зазначає наступне.

Приписами статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із положеннями ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що трудову книжку фактично видано позивачу 11.02.2021 року (а.с. 77), проте враховуючи положення ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 03.03.2020 року по 22.01.2021 року, в межах заявлених позивачем вимог.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.07.2021 року при перегляді цивільної справи 211/439/20 встановлено, що згідно розрахунку, заробітна плата за січень 2020 року та лютий 2020 року становила 9195 грн. 46 коп., середня заробітна плата за годину ОСОБА_1 станом на 03.03.2020 року становила 35,78 грн. (9195, 46 грн./275 год.). Встановлені норми годин при п`ятиденному (40 годин) робочому тижні - тривалість робочого дня 8 годин.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить - 35,78 грн. х 8 (годин) = 286,24 грн.

Отже, оскільки кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 03.03.2020 року по 22.01.2021 року, включно, становить 223 робочі дні, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 63 831,52 грн. (223 днів х 286,24 грн.) яка і підлягає стягненню з відповідача без утримання податків та платежів, оскільки не є заробітною платою в розумінні ст. 94 КЗпП України.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково, внести відповідні зміни у наказ (розпорядженні) № 28/ОС від 22.01.2021 року щодо формулювання та дати звільнення позивача згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.03.2020 року по 22.01.2021 року у розмірі 63 831,52 грн., в інших вимогах слід відмовити за недоведеністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги, що позивач не надав суду жодних доказів понесення ним будь-яких судових витрат, але при пред`явленні позову був звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», на виконання вимог ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зміну формулювання причини звільнення з роботи та задоволення грошових вимог - задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» змінити в наказі (розпорядженні) № 28/ОС від 22.01.2021 про припинення трудового договору (контракту) формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації на ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та дату його звільнення з 22.01.2021 року на 03.03.2020 рік на підставі його заяви про звільнення від 03.03.2020 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.03.2020 року по 22.01.2021 року в розмірі 63 831,52 грн. (шістдесят три тисячі вісімсот тридцять одна грн. 52 коп.), без утримання податку та інших платежів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.).

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 29.11.2021 року.

Суддя: О. В. Рунчева