Рішення № 101415726, 19.11.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 509/591/21

Провадження № 2/947/3939/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2021 року

25 листопада 2021 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Безуглої А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України, третя особа Національна поліція України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому бездіяльністю органу досудового розслідування,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2021 року позивач звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, вимоги якого в подальшому було збільшено, та згідно з останньої редакції від 28.09.2021 року просив суд ухвалити рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

В обґрунтування свого позову посилаєся на те, що слідчим відділом ВП № 2 Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017160380001631 внесеного до ЄРДР 01.07.2017 року передбачене за ст. 15 ч. 2, ст.. 345-1 ч. 3 КК України, у якому його визнано потерпілим.

Позивач зазначає, що внаслідок побиття невідомими отримав ЗЧМТ зі струском головного мозку та переломами щелепно-лицевої ділянки черепа, що в подальшому призвело до ІІ групи інвалідності.

Також вказує, що протягом четвертого року після скоєння злочину з боку органу досудового розслідування не вчинено дій, які б свідчили про наміри розслідувати кримінальне правопорушення, пов`язане із заподіянням тілесних ушкоджень, які повністю перекреслили повноцінне життя позивача.

Крім того, стверджує, що через визивну бездіяльність органу досудового розслідування, був вимушений на всю країну оприлюднити інформацію про напад на нього, наслідки нападу та свої фізичні вади, що було дуже важким з емоційної точки зору рішенням.

Також вказує, що до матеріалів справи приєднані вказівки ГСУ НП від 22.06.2020 року, які містять чіткий перелік бездіяльності органу досудового розслідування, що стали підставою даного позову, оскільки саме ГСУ НП України були встановленні порушення вимог ч. 2 ст. 9 КПК України щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, а також порушення вимог статей 28,39,40 КПК України, оскільки досудове розслідування в кримінальному провадженні здійснюється епізодично, проведення слідчих дій активізується лише після скарг та клопотань потерпілого або його представників.

Позивач стверджує, що внаслідок кримінального правопорушення став інвалідом ІІ групи, не встановлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили замах на його життя, завдають позивачу глибоких моральних страждань, заподіяння яких безспірно має бути відшкодоване.

У зв`язку з зазначеним, позивач наполягав на спричиненні йому моральної шкоди, яку оцінює в 50 000 грн., що в свою чергу і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Кочко В.К., який ухвалою від 09 лютого 2021 року відкрив провадження у справі.

07.04.2021 року представник відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області - Безугла А.С. надала до Овідіопольського районного суду Одеської області відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 відмовити в повному оьсязі.

В подальшому ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07.06.2021 року справу передано за підсудністю на розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Матеріали цивільної справи надійшли до суду 29 липня 2021 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Куриленко О.М.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області - Безугла А.С. у задоволенні позову просила відмовити, вказуючи на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, повідомлялись належним чином, в матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, в якому просять у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи Національної поліції України у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, в матеріалах справи містяться їх письмові пояснення, в яких вважають позовні вимоги ОСОБА_3 не обґрунтованими та безпідставними.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Перш за все, слід зауважити, що жодних нових доказів, окрім тих, що були надані до позовної заяви, позивач суду не надав, з клопотанням про їх витребування не звертався, справа розглядається за наявними в ній документами.

В судовому засіданні встановлено, що слідчим відділом ВП № 2 Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017160380001631 внесеного до ЄРДР 01.07.2017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 345-1 КК України.

З довідки про рух кримінального провадження № 12017160380001631 вбачається, що 31.07.2017 року о 13.35 до ЧЧ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області надійшло телефонне повідомлення лікаря ОСОБА_6 Іллічівської басейнової лікарні на водному транспорті м. Чорноморськ про те, що до них звернувся громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 „ який повідомив, що в ж/м Совіньйон 1 за адресою: АДРЕСА_1 , його побили невідомі.

За попередніми даними лікаря у ОСОБА_3 встановлено тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, СГМ, перелом лівої скулової кісті, латеральної стінки орбіти і верхньої щелепової пазухи, пароорбітальна гематома зліва, пошкодження м`яких тканей обличчя зліва. До лікарської установи було спрямовано ГШР Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області.

Згідно пояснень отриманих від громадянина ОСОБА_3 встановлено, що останній на час повідомлення про подію працював на посаді помічника директора ДПІ «Іллічівський морський порт», та був членом національної спілки журналістів України.

Зранку 31.07.2017 приблизно о 8 годині 00 хвилин ОСОБА_5 вийшов на подвір`я свого домоволодіння та підійшов до автомобілю, який був припаркований навпроти. Під час слідування до свого автомобілю ОСОБА_3 помітив підозрілий автомобіль (можливо Ауді 90-95 років випуску, кофейного - коричневого кольору), що стояв у 15 метрах від його автомобілю. Біля вказаного авто стояв чоловік кріпкої статури, зріст приблизно 185 см., широке скуласте обличчя, очі з прикметами азіатської належності, з короткою зачіскою, бороду 0,5 см., був одягнутий у футболку світлого кольору та брюки темно-зеленого кольору, взуття схоже на мокасини.

У момент, коли ОСОБА_3 підійшов до свого авто, він боковим зором побачив, що від автомобіля Ауді у його бік почали рухатися 2 чоловіки. Знаходячись у автомобілі він побачив як до його автівки наближаються ці особи. Після того як він забрав з автомобілю свої речі, виліз з авто, повернувшись він побачив перед собою вказану вище особу (чоловіка з бородою) який наніс йому удар, у область обличчя, від чого ОСОБА_3 почав втрачати свідомість. Також він пам`ятає, що у руках другого чоловіка було щось схоже на палицю. Прикмети другої особи та поверхневий одяг ОСОБА_3 не запам`ятав.

Коли він прийшов до тями, нападників поруч вже не було. Також ОСОБА_3 пояснив, що напададнкии не висловлювали жодних погроз або вимог. Після зазначених подій, ОСОБА_3 направився до свого будинку, звідки через певний проміжок часу із своїми знайомими поїхав до Іллічівської басейнової лікарні на водному транспорті м. Чорноморськ.

Відомості про кримінальне правопорушення внесено 01.08.2017 року за № 12017160380001631 за попередньою правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 122 КК України.

Досудове розслідування здійснювалося слідчими СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області. Процесуальне керівництво-прокурорами Іллічівської місцевої прокуратури.

07.09.2017 року було змінено кваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12017160380001631 з ч. 1 ст. 122 на ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 121 КК України.

28.09.2017 року було змінено кваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 12017160380001631 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 345-1 КК України.

17.09.2018 року у провадженні визначено підслідність за СУ ГУНП в Одеській області.

22.06.2020 року у провадженні визначено підслідність за Овідіопольським ВП ГУНП в Одеській області.

06.07.2020 року кримінальне провадження прийнято до провадження старшим слідчим СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області.

На виконання вказівок, наданих ГСУ Національної поліції України виконано наступне:

- в кримінальному провадженні створено діючу групу слідчих.

- систематизовано матеріали кримінального провадження.

- оновлено план проведення слідчих (розшукових) дій.

На теперішній час, у кримінальному провадженні заплановано додатково допитати потерпілого ОСОБА_3 з метою встановлення погроз, які надходили йому засобами мобільного зв`язку, крім того в яких закладах охорони здоров`я він перебував на лікуванні, з метою подальшого, вилучення медичної документації та призначення судово-медичної експертизи.

Під час досудового розслідування до СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області в телефонному режимі неодноразово викликався для проведення слідчих дій, які були заплановані особисто з потерпілим ОСОБА_3 , однак на адресу СВ Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від потерпілого ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення слідчих дій через хворобу.

07.10.2020 року матеріали кримінального провадження були скеровані на адресу процесуального керівника прокурора Ідлічівської місцевої прокуратура (вих. № 4/4105 від 07.10.2020).

30.11.2020 матеріали кримінального провадження були повернуті з Іллічівської місцевої прокуратури.

02.02.2021 за вих. № 265 матеріали скеровані на усний запит процесуальному керівнику прокурору Іллічівської місцевої прокуратури.

26.02.2021 у вказаному провадженні визначено підслідність за СВ ВП № 2 Одеського районного управління поліції 2 ГУНП в Одеській області, однак станом на теперішній час, матеріали провадження до слідчого відділення не надійшли, у зв`язку з чим надати більш детальну інформацію не жадається можливим.

За таких обставин, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні проводяться необхідні слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, з метою виявлення обставин кримінального правопорушення, збору відповідних доказів для підтвердження складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 345-1 КК України.

Правовим обґрунтуванням позову є посилання на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, шкода відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Оскільки у справі, яка розглядається, з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є протиправна бездіяльність відповідних посадових осіб ГУНП в Одеській області в частині неналежного виконання своїх службових обов`язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті. Така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами /статті 1173, 1174 цього Кодексу/.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказує на те, що він був вимушений на всю країну оприлюднити інформацію про напад на нього його наслідки та свої фізичні вади.

Оскільки прикметник «вимушений» виражає в даному випадку здійснення певних дій проти волі особи, її бажання та потреб. Вжиття такого прикметника до власних дій, що по своїй суті є вільним волевиявленням особи не можна вважати вимушеним.

Дії ОСОБА_3 , що виразились у друкуванні статей про діяльність поліції були здійснені ним за власним бажанням та з його вільної волі. Вказане в свою чергу визначає обрання на власний розсуд позивачем моделі поведінки близької до його професійної дальності та друкування статей з метою надання більшого розголосу кримінальному провадженню що відбувалось у відповідності до власних суб`єктивних поглядів позивача.

Моральна шкода - витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4.

Позивач на підтвердження вказаних ним даних щодо наявності моральної шкоди не надає жодного доказу, що реально підтверджував би його доводи, а також того, що саме Головним управлінням Національної поліції Одеської області йому було спричинено моральну шкоду, що підлягає відшкодуванню.

Також позивачем надано тільки загальну інформацію щодо предмету спору, що визначається стягненням моральної шкоди заподіяної потерпілому бездіяльністю органу досудового розслідування.

При цьому позивачем зазначаються лише загальні визначення та твердження щодо наявності у нього моральної шкоди, що не знаходить жодного підтвердження у доказах поданих разом з позовною заявою.

Таким чином, за наявними матеріалами абсолютно неможливо встановити чи наявна взагалі моральна шкода, якщо так, то у чому конкретно виразилась, чи наявна вина ГУНП в Одеській області, а також підтвердження такої інформації доказами, що відповідатимуть вимогам встановленими ЦПК України.

Більш того, для вирішення такої категорії справ, позивачу після доведення наявності моральної шкоди необхідно довести також і те, що моральна шкода отримана виключно у зв`язку із діями відповідачів до справі.

Так, на підтвердження таких обставин ОСОБА_3 не надав жодних доказів, у зв`язку із чим неможливо встановити чи дійсно така шкода мала місце, у чому виражалась із чим це було пов`язано, тощо, а посилання позивача на отримання інвалідності жодним чином не обгрунтовують вину відповідача.

Разом з цим, сам факт переживань зазначених позивачем, якщо таке мало місце, не підтверджує того, що воно виникло саме через бездіяльність органу досудового розслідування. Наведені доводи можуть свідчити про реальну відсутність вказаних позивачем обставин, або ж наявність інших причин для переживань.

Суд звертає увагу на необхідність дотримання загальних умов цивільно-правової відповідальності, зокрема необхідною є наявність таких умов: 1. Наявність моральної шкоди. 2. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди. 3. Причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою. 4. Вина заподіювача шкоди.

Першою підставою є реальна наявність моральної шкоди, що передбачає наявність негативних змін у психічному стані особи, яких вона зазнала внаслідок завданих дій.

Позивач вважає, що наявність такої моральної шкоди є обставиною, яка не підлягає доказуванню у цивільному процесі, що говорить про позицію так званої презумпції наявності моральної шкоди, що знаходить відображення в науковій літературі.

Важливим є той факт, що закріплення такої презумпції має визначатися лише законом. Однак, в діючому законодавстві України презумпція наявності моральної шкода не передбачена, а тому наявність моральної шкоди не може бути визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки.

У зв`язку з чим, в даному випадку діють положення ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.

З викладеного виходить, що зазначене право на відшкодування може бути лише процесуальною вимогою про надання можливості довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Така позиція ігнорується позивачем, оскільки жодних обґрунтувань та доказів щодо реальної наявності такої шкоди не надано, розмір та його розрахунок позивачем документально не підтверджується.

Другою підставою є неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди.

Протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди це поведінка, яка заборонена законом, а протиправна бездіяльність не вчинення особою дій, які вона зобов`язана за законом вчинити.

Протиправність, як необхідна умова (як для подання позову так і для вирішення спору), та не обґрунтовується позивачем жодним чином.

Більш того, в ході аналізу позовної заяви, бездіяльність органу досудового розслідування жодного разу (за виключенням цитування нормативних положень) не вживається в контексті протиправних або незаконних діянь органу досудового розслідування.

Важливо наголосити на тому, що окрім того, що ознаку протиправності позивач не вважає обов`язковою та нівелює нею, також позивач бере на себе повноваження визначати певні дії органу досудового розслідування, зокрема, як бездіяльність. Однак така позиція прямо суперечить положенням КПК України, де передбачено оскарження дій, чи бездіяльності до слідчого судді в порядку встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанім, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Крім того, вказані положення зазначають, що слідчий, прокурор у своїй процесуальній діяльності самостійно визначають комплекс слідчих дій, необхідних для встановлення всіх обставин кримінального правопорушення. За результатами такого з`ясування та з урахуванням зібраних доказів, вирішується питання про наявність підстав для закінчення досудового розслідування.

Вказане підтверджується довідкою СУ ГУНП у кримінальному провадженні та підтверджує, що органом досудового розслідування вживались заходи спрямовані на повне всебічне та об`єктивне встановлення всіх обставин кримінального правопорушення.

Позивач ставить перед судом питання, що, зокрема, не відноситься до предмету спору у даній справі. Такими питаннями, зокрема, є опосередковане встановлення судом в порядку цивільного судочинства обставин щодо бездіяльності органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, що підлягало б вирішенню у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Позивач надає суду матеріали, що в більшості не мають відношення до справи (роздруківка з приводу суспільних заслуховувань «щодо погрози слова в Україні» а також скарги та клопотання щодо надання інформації).

Більш того, клопотання позивача з вимогами про надання інформації по кримінальному провадженню, звітувань перед ним про хід досудового розслідування, та тим паче довідок про виконану роботу жодною нормою чинного законодавства не визначені.

Третя умова, визначена як причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою. Слід звернути увагу на те, що після доведення наявності факту моральної шкоди, необхідно з`ясувати наявність чи відсутність причинного зв`язку між причиною, тобто протиправною поведінки, та моральною шкодою, як наслідком.

Важливим є те, що заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки, Вказане відповідає концепції причини-умови, що існує у праві Тобто, зміст причинного зв`язку полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.

Такий причинний зв`язок між моральною шкодою і правопорушенням позивачем не обґрунтований та не може вважатись доведеним. Також, доказів які б об`єктивно вказували на неправомірні дії, як безпосередню та головну причину моральної шкоди не визначено.

Четвертою підставою визначено вину заподіювана шкоди, що у випадках визначених у ст. 1167 ЦК України не е обов`язковою умовою, однак вказані обставини не звільняють позивача від доведення вини кожного заподіювача такої шкоди.

Так, можна зробити висновок про правомірність дій з боку органів, що здійснюють досудове, розслідування, що свідчить про відсутність підстав для притягнення до цивільно-правової відповідальності як такої.

Нагальним питанням також постає питання, що стосується доказів.

Відповідно до ст.ст. 78-79 ЦПК законодавець, закріплює такі вимоги до доказів у цивільному процесі як належність, допустимість, достовірність і достатність. Так, сторони та інші учасники снрави подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні надати докази разом з поданням позовної заяви ( ч.ч.1, 2 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК Украйни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом.

Позивач зазначив та вказав в якості додатків докази на підставі яких, він вважає, суд зможе встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують його позовні вимоги, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Однак, виходячи з додатків до позовної заяви, суд звертає увагу на недостатність таких доказів для притягнення до цивільної відповідальності, оскільки вони у своїй сукупності не дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою та надає право на отримання відшкодування, що входять до предмета доказування у даній справі. Крім того, матеріали подані в якості доказів позивачем тільки підтверджують правову позицію ГУНП в Одеській області.

Так, копії матеріалів щодо кримінального провадження не вказують і не підтверджують завдання моральної шкоди ОСОБА_3 , а тільки підтверджують фактичні обставини про наявність та обставини у такому кримінальному провадженні.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені дії, рішення чи бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатом розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

При цьому наявність таких недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди або матеріальної шкоди.

Така позиція судом узгоджується з висновками викладеними у постанові КЦС ВС від 20.01.2021 року у справі № 686/27885/19 (61-8240св20).

Також слід зазначити, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач не довів належними доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, причинний зв`язок між діями та настанням негативних наслідків.

Так, посилання позивача на ту обставину, що у вказівках Головного слідчого управління Національної поліції України зазначаються певні недоліки з організації та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, не доводить заподіяння шкоди позивачу, та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю та настанням шкоди.

Важливим також є те, що відносно позивача в рамках кримінального провадження № 12017160380001631 від 01.08.2017 року, жодних незаконних дій проведено не було, що підтверджується довідкою про рух кримінального провадження СУ ГУНП в Одеській області.

Отже, викладене вказує на відсутність як умов так і підстав при яких у особи виникає право на відшкодування шкоди.

Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Тобто належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави є не орган касначейства, а держава. Така позиція судом узгоджується з висновками викладеними у постанові КЦС ВС від 10.11.2021 року у справі № 346/5428/17 (61-8102св21).

Однак, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, в якості відповідача також зазначає Державну казначейську службу України, та ставить вимогу про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються і моральна шкода (ч. 5 стаття 3)

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 вищевказаного Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру ( стаття 4 ).

Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Верховний Суд України в пункті 5 постанови Пленуму № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. з наступними змінами і доповненнями, роз`яснив про те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому полягає спричинена їм моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідача в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим вони обґрунтовують заявлений розмір моральної шкоди та з чого вони при цьому виходили.

Вирішуючи питання по суті, суд бере до уваги, що доказів продовження лікування, постійних викликів швидкої допомоги, зміни способу життя тощо позивач суду не надав, так як і не надав обгрунтованого розрахунку суми, що просить стягнути.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїми процесуальними правами та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 19,81, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, 1176, 1174 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України, третя особа Національна поліція України, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому бездіяльністю органу досудового розслідування, - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 26.11.2021 року.