Рішення № 101411603, 18.11.2021, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2531/20

номер провадження 2-а/695/19/21

18 листопада 2021 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Степченка М.Ю.

за участю секретаря с/з Варданян Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Черкаській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Черкаській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3239477 від 05.10.2020.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що 05.10.2020 р. близько 10-55 год. у м. Черкаси він керував автомобілем Рено Доккер д.н. з. НОМЕР_1 , його зупинив поліцейський Управління патрульної поліції в Черкаській області ДП патрульної поліції Свердел Б.М. та безпідставно звинуватив у порушенні правил дорожнього руху України та виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3239477 від 05.10.2020, якою визнав його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та наклав стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

В оскаржуваній постанові відповідач 1 зазначив, що позивач в м. Черкаси проїхав перехрестя вул. Надпільна-Вишневецького на забороняючий сигнал світлофора, а саме червоний, чим порушив п. 8.7.3.е ПДР України.

Позивач вказував, що під час руху він не порушував ПДР України та проїхав перехрестя на дозволяючий сигнал світлофора, а доказів вчинення правопорушення відповідач не надав.

Ухвалою від 22.12.2020 року відкрито провадження у справі.

26.01.2021від Відповідача 1 надійшов відзив, в якому він просив залишити позов без розгляду, оскільки позивач отримав оскаржувану постанову 05.10.2020, а з позовом звернувся 19.10.2020 р. Також просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки постанова винесена ним за порушення позивачем ПДР. Порядок розгляду справи здійснено в суворій відповідності до норм чинного законодавства. Також зазначив, що правопорушення зафіксовано на відеореєстратор, відео якого додав до відзиву.

Ухвалою суду від 21.04.2021 р. було залучено до участі в справі в якості другого відповідача - Департамент патрульної поліції (Відповідач 2).

18.11.2021 у судове засідання позивач не з`явився та скерував заяву про розгляд справи у відсутність позивача, просив повністю задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду невідомі, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні обставини.

З наявної в матеріалах справи копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3239477, вбачається, що 05.10.2020 о 10-55 год. в м. Черкаси, ОСОБА_1 керуючи автомобілем Рено Доккер д.н.з. НОМЕР_1 , проїхав перехрестя вул. Надпільна-Вишневецького на забороняючий сигнал світлофора, а саме червоний, чим порушив п. 8.7.3.е ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 КУпАП. До нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Копію даної постанови позивач отримав 05.10.2020 року.

Згідно поштового конверту з позовом до суду позивач звернувся 13.10.2020 р., а зареєстровано позов в суді 19.10.2020 р.

У ч. 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Оскільки позивач подав позов через відділення зв`язку 13.10.2020 р. строк звернення до суду ним не пропущений.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 8.7.3.е ПДР, сигнали світлофора мають такі значення … червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Відповідно до п. 8.10 ПДР, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

За змістом ч. 2 ст. 122 КУпАП проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на момент винесення оскаржуваної постанови).

Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Предметом розгляду у даній справі є постанова інспектора поліції по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

У силу п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону №580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

За приписами ст.222 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, зокрема ч.2 ст.122 покладено на органи Національної поліції.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зазначена постанова судом перевірялася на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо.

Крім того, відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р., у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно п.10 розділу III вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.

Разом із тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Як встановлено ч.ч.2, 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду № 338/1/17 від 26.04.2018 року.

Таким чином, у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 73,74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Оскаржувана постанова не містить посилання на будь-які докази вчинення правопорушення Позивачем.

Наданий Відповідачем 1 відеозапис не може вважатися належним доказом вчинення правопорушення, оскільки про даний відеозапис не вказано в оскаржуваній постанові.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду №524/1284/17 від 19.02.2020.

Крім того, з наданого Відповідачем 1 відеозапису вбачається, що коли поліцейський автомобіль під`їхав до перехрестя, то був зелений сигнал світлофора, але коли загорівся - незрозуміло, оскільки перед ним стояв ще один автомобіль, а з даного місця розташування поліцейського авто (2-й перед перехрестям) не видно було взагалі світлофора на момент проїзду перехрестя ймовірно автівкою позивача.

Таким чином, відповідачами не надано жодних доказів, якими було б зафіксовано порушення позивачем ПДР.

Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП не доведено жодним належним та допустимим доказом.

Позивач заперечує проти вчинення правопорушення, тоді як відповідачі, будучи суб`єктами владних повноважень у спірних відносинах не надали доказів правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3239477 від 05.10.2020 підлягає скасуванню.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція КСУ відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у своєму рішенні Маліге проти Франції від 23.09.1998 року визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов`язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано достатніх доказів, які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.

У силу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. При цьому принцип презумпції невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень, що визнав ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" (остаточне рішення від 15 травня 2008 року).

Так, згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.

Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов`язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі "Алене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Суд вважає, що стороною відповідачів не доведено належними доказами правомірність притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, зазначеного в постанові.

Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що постанова підлягає скасуванню, а провадження в справі слід закрити, в зв`язку з чим позов підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України, суд зазначає про таке.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону №3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі за даним позовом підлягає стягненню судовий збір в сумі 420,40 грн.

Позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір у розмірі 420,40 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.

Судові витрати у вигляді судового збору в сумі 420,40 грн. підлягають стягненню з Департаменту патрульної поліції на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 251, 245, 258 КУпАП, ст.ст.2, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Черкаській області, Департамента патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, винесену поліцейським Управління патрульної поліції в Черкаській області ДП патрульної поліції Свердел Б.М. серії ЕАМ № 3239477 від 05.10.2020 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 відшкодування по сплаті судового збору в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя М.Ю. Степченко