Ухвала суду № 101408657, 22.11.2021, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 308/13063/19 Провадження № 2/304/53/2021

У Х В А Л А

22 листопада 2021 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання – Соханич Л.Ю.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання представника Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про об`єднання декількох справ у одне провадження та закриття провадження у цивільній справі №308/13063/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, в якому просить визнати незаконними дії останнього щодо позбавлення його права на вільне володіння майном, тобто права, яке відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України є одним з непорушних прав людини, внаслідок ухвалення судових рішень про арешт майна в ході проведення органом слідчого управління ФР ГУ ДФС у Закарпатській області розслідування кримінального провадження № 32016070000000020, розпочатого 25 травня 2016 року; стягнути на його користь з Держави Україна шляхом списання із єдиного рахунку Державної казначейської служби України 643 304,30 грн. матеріальної шкоди та 300 000 грн. моральної шкоди.

11 червня 2020 року через канцелярію суду від представника Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване наступним. Так, суди, здійснюючи правосуддя, є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Судоустрій в Україні будується принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Крім цього, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі, що по своїй суті є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України у постанову від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16. Враховуючи наведене, просить клопотання задовольнити.

Крім цього, 24 червня 2020 року через канцелярію суду від представника Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження даної цивільної справи та цивільної справи № 308/4532/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа на стороні відповідача – Головне управління ДФС у Закарпатській області в особі начальника Головного управління ДФС у Закарпатській області Петріченко Олексія Олександровича про стягнення моральної шкоди. Дане клопотання мотивоване тим, що у провадженні Перечинського районного суду перебуває цивільна справа №308/13063/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Також у провадженні цього ж суду (головуючий – суддя Чепурнов В.О.)знаходиться цивільна справа № 308/4532/20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, третя особа на стороні відповідача – Головне управління ДФС у Закарпатській області в особі начальника Головного управління ДФС у Закарпатській області Петріченко Олексія Олександровича про стягнення моральної шкоди. У зазначених справах позовні вимоги пред`явлені одним і тим же позивачем до тих самих відповідачів, предметом справ, а саме позовні вимоги в них, ґрунтуються в своїй більшості на однакових доказах та обґрунтуваннях, а вирішення одних позовних вимог залежить від вирішення інших, тому вважає їх спільний розгляд доцільним. Оскільки окремий розгляд цих справ приведе до затягування строків розгляду, у обох справах підготовчі засідання не проводилися, тому просить клопотання задовольнити.

Разом з цим, 09 липня 2020 року до суду надійшла ухвала Верховного Суду від 08 липня 2020 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у справі № 308/13063/19 та витребування останньої із Перечинського районного суду Закарпатської області, відтак ухвалою останнього від 09 липня 2020 року провадження у цій справі зупинено до перегляду в порядку касаційного провадження постанови Закарпатського апеляційного суду від 31 березня 2020 року.

Ухвалою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.

У підготовче судове засідання представник Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області не з`явився, подав до суду ще одне клопотання про закриття провадження у даній справі та просив розглядати таке без його участі. Крім підстав, викладених у клопотанні від 11 червня 2020 року, представник відповідача просив взяти до уваги, що 06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, подану на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у судовій справі № 308/4532/20 (головуючий суддя у суді першої інстанції Чепурнов В.О.), якою скасовано ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року у частині закриття провадження у справі. Між тим, ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2020 року в частині закриття провадження у справі залишено в силі. Враховуючи наведене, просить клопотання задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без його участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки на даний час стан його здоров`я погіршився, розгляд цієї справи триває понад встановлений ЦПК строк, а до позовної заяви та у підготовчому судовому засіданні ним було надано всі пояснення і додано до позову належні (неспростовні) письмові докази.

У підготовче судове засідання представник Державної казначейської служби України також не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки не повідомила.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, необхідні для вирішення поданих клопотань, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Згідно ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус судді» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року № 8 судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Відповідно до ч. 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) зазначено, що «частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4. не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ. У Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин належним відповідачем у цих спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі № 61-1091св17, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року у справі №14-90цс18 та від 21 листопада 2018 року у справі № 14-399цс18 і підстав для відступу від такої позиції не вбачається. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) вказано, що: «згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що можливість розгляду судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, Закони України не передбачають. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені(пункт 78-80 постанови від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц; пункти 61-65 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що «згідно з частиною сьомою статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що ОСОБА_1 основною підставою для звернення із позовом зазначає те, що заподіяння йому майнової та моральної шкоди відбулося внаслідок протиправних дій та бездіяльності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, тому в розумінні змісту заявлених позовних вимог та з урахуванням вимог чинного законодавства суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави, в особі якої у даному позові позивачем визначено також Державну казначейську службу України, суд приходить до висновку, що провадження у цій справі в частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (а саме щодо визнання незаконними дій останнього щодо позбавлення ОСОБА_1 права на вільне володіння майном, тобто права, яке відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України є одним з непорушних прав людини, внаслідок ухвалення судових рішень про арешт майна в ході проведення органом слідчого управління ФР ГУ ДФС у Закарпатській області розслідування кримінального провадження № 32016070000000020, розпочатого 25 травня 2016 року) слід закрити з наведених вище підстав.

При цьому, оскільки внаслідок закриття провадження у справі в частині вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області останній перестає бути стороною у справі, відтак вказане виключає можливість задоволення іншого його клопотання про об`єднання декількох справ у одне провадження.

Керуючись ч. 2 ст. 124, 125 Конституції України ст. 15, 16, 1174, 1176 ЦК України, ст. 2, 12, 13, 43, 255 ч. 1 п. 1, 258-261, 263 ч. 4 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

клопотання представника Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про закриття провадження – задовольнити частково.

Провадження у цивільній справі № 308/13063/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у частині позовних вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

У задоволенні решти клопотання – відмовити.

У задоволенні клопотання представника Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про об`єднання декількох справ у одне провадження – відмовити повністю.

Ухвала у частині закриття провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.