Рішення № 101397697, 26.11.2021, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/3032/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2021 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Татуйка Є.О. за участю секретаря Петровської Ю.Р., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, треті особи: Управління Державної міграційної служби у Житомирстькій області, Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, –

В С Т А Н О В И В :

Заявленими вимогами позивач просить суд ухвалити рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, оскільки останні тривалий час не проживають у його будинку.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (без проведення судового засідання) і, відповідно, без фіксації його перебігу та заперечень щодо такого порядку від сторін не надходило і судом не встановлено.

Проаналізував матеріали надані позивачем, судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідно ним правовідносини.

Сторони у справі є громадянами України, отримували коди платників податків, мають зареєстроване місце проживання у будинку належному позивачеві. Так, ОСОБА_2 зареєстрована у житлі позивача 2 лютого 2000 року, а ОСОБА_3 отримав реєстрацію місця проживання в тому самому місці 4 жовтня 2010 року.

Позивач став власником будинку АДРЕСА_1 9 жовтня, а зареєстрував такі права 22 листопада 2007 року.

ОСОБА_3 став військовий облік 27 січня 2017 року, а знятий 17 червня 2021 року, як громадянин іншої держави.

Довідка органу місцевого самоврядування свідчить про те, що відповідачі не проживають у житлі позивача з 2000 року.

Правовідносини між сторонами врегульовані наступними положеннями законодавства України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1, ст. ст. 15-16 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Мало того, тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника житлового будинку (квартири), які не проживають разом з ним в будинку (квартири), що йому належить, користується жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зав`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Проаналізував фактичні обставини справи та норми законодавства України, якими врегульовані дані правовідносини, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач став власником згадуваного житлового будинку у 2007 році. ОСОБА_2 отримала реєстрацію у такому приміщенні до моменту отримання у власність позивачем його житла. За таких обставин, у суду не має підстав стверджувати, що між такими особами були досягнуті будь-які домовленості щодо користування таким приміщенням. Іншого суду встановити не представилось можливим. Позивач, як новий власник житлового приміщення, суд вважає, має право користуватись ним за власним розсудом, а наявність реєстрації місця проживання та відсутність у житлі його користувача такі права заявника обмежують. Таким чином, суд вважає, в даній частині позов обґрунтованим та таким, який підлягає до задоволення.

Інша частина позову задоволеною бути не може з огляду на наступне. Судом зазначалось час отримання будинку у власність позивача. ОСОБА_3 отримав реєстрацію місця поживання у житловому будинку позивача після набуття прав власності на нього. Отримати реєстрацію місця проживання у відсутність волі власника, враховуючи вимоги законодавства в даній сфері у законний спосіб не можливо і не могло відбуватись без його відома. За таких обставин, позивач надав дозвіл на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 у 2010 році і наразі не може ставити питання про визнання його таким, що втратив право на користування ним, оскільки це суперечить законодавству України.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 втратив громадянство України та став громадянином ворожої держави зазначених висновків суду не спростовує і не є окремою підставою для задоволення вимог, оскільки не передбачено законодавством України.

Результати вирішення спору дають підстави стягнути на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог. Дані правовідносини врегульовані положеннями ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_1 ) такою, що втратила право на користування жилим приміщенням будинку за адресою АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати за розгляд даної справи в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Повне рішення виготовлене 26 листопада 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Євген Татуйко