Ухвала суду № 101397049, 26.11.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7347/21

Провадження № 1-в/204/1106/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

25 листопада 2021 Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді: Юшкова М.М.

за участі: секретаря Бурхайло А.Ю.

прокурора Лісняка А.І.

захисника адвоката Просяник Н.П.

засудженого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі заяву засудженого ОСОБА_1 про визнання катуванням і принижуючим гідність відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

ВСТАНОВИВ:

До Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська звернувся з клопотанням ОСОБА_1 про визнання катуванням і принижуючим гідність відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Дніпропетровського обласного суду від 26.12.1996. В своєму клопотанні заявник просить визнати катуванням і принижуючим гідність відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні просив задовольнити клопотання.

Захисник Просяник Н.П. підтримала думку свого підзахисного та просила задовольнити клопотання в повному обсязі.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання засудженого, зазначив про відсутність підстав.

Суд, вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали особової справи, наданої на огляд суду, приходить до наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається: до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 тривалий час знаходиться в ДУВП №4, суд вважає, що клопотання засудженого підлягає розгляду у Красногвардійському районному суді м.Дніпропетровська.

ОСОБА_1 засуджений вироком Дніпропетровського обласного суду від 26.12.1996 за ч.2 ст.206, ч.4 ст.19, ч.3 ст.117, ч.4 ст.19, ч.2 ст.118, ч.4 ст.19, ч.2 ст.206, ст.208, ч.1 ст.108, ч.4 ст.19, п.п.«е», «ж» ст.93 КК України (в редакції 1960 року), на підставі ст.42 КК України (в редакції 1960 року) остаточно призначено виключну міру покарання – смертну кару – розстріл. Ухвалою Верховного Суду України від 25.03.1997, вирок Дніпропетровського обласного суду від 26.12.1996 відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою судової колегії по кримінальним справам Дніпропетровського обласного суду від 18.08.2000 ОСОБА_1 замінено призначене покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі.

Згідно зі ст.64 КК України, довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом рішення ЄСПЛ «Ласло Магьяр проти Угорщини», Європейська конвенція з прав людини (далі – ЄКПЛ) не забороняє державам засуджувати осіб, що вчинили серйозні злочини, до невизначеного строку покарання у виді позбавлення волі, яке дозволяє тривале тримання під вартою правопорушника у випадку необхідності захисту населення , при цьому це особливо вірно для осіб, визнаних винуватими у вбивстві та інших тяжких злочинах проти особистості. Той факт, що такий засуджений, можливо, відбув тривалий термін тюремного ув`язнення, не зменшує позитивне зобов`язання держави по захисту населення; держава може виконати це зобов`язання, продовжуючи тримати під вартою таких довічно ув`язнених до тих пір, доки вони залишаються небезпечними.

Як вбачається з положень статей 14, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, застосування покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах. Згідно з п.97 рішення «Кафкаріс проти Кіпру», призначення покарання у виді довічного позбавлення волі дорослому злочинцю само по собі не заборонено і не протирічить нормам ЄКПЛ.

У рішеннях ЄСПЛ в справах «Петухов проти України», «Старишко проти України» та «Лопата та інші проти України» дійсно було встановлено, що у відношенні засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, державою Україна було порушено ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст.85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, в тому числі, й прийняття законів та визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

У свою чергу на розгляді Парламенту перебувають проекти відповідних законодавчих актів щодо усунення встановлених ЄСПЧ порушень ст.3 Конвенції.

Окрім цього, суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи, законодавством передбачена можливість помилування.

Відповідно до статті 4 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року за №223/2015, клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку – після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Крім того, пунктом 14 частини 1 статті 537 КПК України передбачено, що судом під час виконання вироків розглядаються інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Однак, як вбачається з клопотання засуджений ОСОБА_1 не просить вирішити питання щодо усунення сумнівів та протиріч, які виникли при виконанні вироку суду, а просить визнати його покарання катуванням, що само по собі не підлягає розгляду в порядку п.14 ч.1 ст.537 КПК України.

Нормами Кримінального процесуального законодавства не передбачена можливість встановлення, визнання певних фактів у порядку, передбаченому ст.537 КПК України, у тому числі визнання призначеного покарання катуванням, нелюдським, принижуючим гідність поводженням та покаранням.

Враховуючи вищевикладене, вимоги п.14 ч.1 ст.537 КПК України, суд приходить до переконання, що у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст.537, 539 КПК України

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про визнання катуванням і принижуючим гідність відбування покарання у виді довічного позбавлення волі – відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя: М.М.Юшков