Рішення № 101395519, 26.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2021 року м. Київ № 640/9500/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в особі Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання бездіяльності протиправною, та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код юр. особи - 37441694) в особі Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (адреса: 03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, 7, ідентифікаційний код - 22886300, еmail: slm_kvc@kmda.gov.ua) (надалі - відповідач, КМЦ по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики КМДА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики КМДА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики КМДА в подальшому нарахувати та здійснювати виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням рішення КСУ від 27.02.20 рішенням № 3-р/2020.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується з розміром щорічної разової грошової допомоги, яку він отримав до 5-го травня 2020 року відповідно до ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту Соціальної політики КМДА, який здійснив нарахування цієї виплати у розмірі меншому ніж встановлено Законом є протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/9500/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням строку для звернення до суду. У відзиві відповідач зазначив, що виплата разової допомоги у 2020 році здійснена у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Вказана постанова була чинною та у судовому порядку не скасовувалась, при цьому жодним іншим нормативно-правовим актом не наділено Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат встановлювати самостійно розміри грошової допомоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 у задоволенні клопотання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про залишення позову без розгляду відмовлено.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим 12.01.2020.

Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу, як особі з інвалідністю відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» виплачено разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року в розмірі 3640,00 гривень.

У зв`язку із визнанням Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 3-р/2020 таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому недоотриманої грошової разової державної допомоги до 5 травня 2020 року.

Листом Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 051-К-263-12-044 від 23.03.2021 повідомлено позивача про те, що відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. У 2020 році виплата разової грошової допомоги проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за № 112 від 19 лютого 2020, її розмір як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи становить 3640,00 гривень, а інших розмірів виплати допомоги не передбачено.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону № 3551-XII.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Як визначено статтею 17 цього Закону фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною першою статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112) встановлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120 гривень; II групи - 3640 гривень; III групи - 3160 гривень.

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частиною п`ятою якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1 638 гривень.

За таких обставин, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІ групи у 2020 році становить 13104,00 гривень. Сума недоотриманих позивачем коштів становить 9464,00 гривень. Виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 3640,00 гривень не відповідає статті 13 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

При вирішенні справи суд враховує висновки, викладені Верховним Судом в рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20.

Суд наголошує на тому, що право позивача на отримання у повному обсязі допомоги до 05 травня за 2020 рік порушено Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, на який покладено обов`язок щодо здійснення таких виплат, більше того, як зазначено в позовній заяві позивачем, останній отримав від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплату у розмірі 3640,00 грн., а тому позовні вимоги до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволенню не підлягають.

В той же час, позовних вимог позивачем до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не заявлено, проте керуючись положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме частиною другою, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає в даному випадку доцільним вийти за межі позовних вимог та:

- визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат стосовно відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги до 05 травня за 2020 рік ОСОБА_1 , виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціальної політики КМДА в подальшому нарахувати та здійснювати виплати ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.20 № 3-р/2020, суд відмічає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Верховний Суд в ухвалі від 12.07.2019 у справі № 620/4300/18 (адміністративне провадження № К/9901/18673/19) зазначив, що суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги у цій частині, на думку суду, заявлені наперед, а тому не підлягають задоволенню, оскільки суд захищає порушене права, а не право на майбутнє. Крім цього відсутні докази в підтвердження факту, що відповідачем така допомога в майбутньому буде виплачена у неправильному розмірі.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, а тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат стосовно відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів;

3. Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (адреса: 03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, 7, ідентифікаційний код - 22886300, еmail: slm_kvc@kmda.gov.ua) здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги до 05 травня за 2020 рік ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ), виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя К.С. Пащенко