Рішення № 101395370, 26.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2021 року м. Київ № 640/82/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: громадянки Ісламської Республіки Пакістан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470)

третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 42552598)

про: визнання протиправним рішення, зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася громадянка Ісламської Республіки Пакістан ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з позовом до Державної міграційної служби України, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №440-19 від 13.12.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Ісламської Республіки Пакістан ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Ісламської Республіки Пакістан ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України №440-19 від 13.12.2019, як такого, що не відповідає міжнародним зобов`язанням України та національному законодавству у сфері захисту прав шукачів притулку, адже позивач має цілком обґрунтовані побоювання стати разом зі своєю родиною (неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) жертвами переслідувань у країні походження за ознакою віросповідання, а також через систематичне порушення прав людини.

Мотивуючи правомірність оскаржуваного рішення, відповідачем зазначено, що останнє прийнято за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказами наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, отже не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянкою Ісламської Республіки Пакистан. За національністю Пенджабі, за релігійною належністю мусульманка ахмаді, володіє мовами: Пенджабі (рідна), урду та пушту (розмовна), освіта - неповна середня (7 класів), перебуває в релігійному шлюбі.

25.06.2018 ОСОБА_1 разом з чоловіком, мамою чоловіка та трьома дітьми легально покинула країну постійного проживання Пакистан , на підставі дійсного паспорту для виїзду за кордон, повітряним сполученням через м. Дубай (Об`єднані Арабські Емірати) до м. Москви (Російська Федерація). На території Об`єднаних Арабських Еміратів та Російської Федерації позивачка за захистом не зверталась. На території Російської Федерації позивачка з сім`єю перебували з 25.06.2018 по 29.06.2018. Переліт та перетин кордону на шляху до України організували контрабандисти за грошову винагороду у сумі 50 тис. рупій.

Кордон України заявниця перетнула нелегально, пересуваючись автомобілем, після пішки, місце перетину невідоме.

Разом з позивачкою в Україні проживають: чоловік - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мати чоловіка - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ..

13.06.2019 позивач звернулась до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

У заяві від 13.06.2019 позивачем було зазначено, що вона покинула Пакистан з причин релігії, з підстав відсутності в країні свого походження свободи віросповідання.

За результатом розгляду особової справи ОСОБА_1 №2019KV0141, на підставі заяви, співбесід, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірки фактів, повідомлених заявником під час співбесід та фактів, що стосуються країни походження заявника, висновком Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 22.11.2019 рекомедовано Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Державної міграційної служби України від 13.12.2019 №440-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із винесеним Державною міграційною службою України рішенням від 13.12.2019 №440-19, позивач звернулась з вказаним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України №3671-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України №3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 5 Закону України №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В силу ч. 1 ст. 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Згідно з п.п. "в", п. 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 (зі змінами) за результатами попереднього розгляду заяви уповноважена посадова особа територіального органу ДМС готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення/відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти буле опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Порядок попереднього розгляду заяв регулюється ст.8 Закону України №3671-VI.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.

Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як вбачається із матеріалів справи, причиною звернення громадянки Ісламської Республіки Пакістан ОСОБА_1 за захистом в Україні, з її слів, є побоювання загрози її життю в разі повернення до країни походження з огляду на сповідання релігії Ахмаді.

При цьому підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувала відсутність умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI.

Суд погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Позивачка пов`язує свій виїзд з країни походження з випадками насилля, яких нібито зазнав її чоловік та діти під час проживання у Пакистані через свої релігійні переконання. Зокрема, як привід для виїзду з Пакистану заявниця представляє епізод з нападом на її чоловіка, та наступного дня - спробу невідомих викрасти її неповнолітнього сина.

Однак, аналізом та співставленням результатів співбесіди позивачки та її чоловіка відповідачем встановлено численні суперечності в їх розповідях щодо обставин вказаних подій та відсутністю будь-яких доказів в їх підтвердження.

При цьому співробітниками ЦМУ УДМС було встановлено інші аспекти згаданих подій, з яких очевидним стало те, що родина позивачки була єдиною родиною Ахмаді на їх вулиці, вороже ставлення до родини зі сторони сусідів відсутнє (про що свідчить те, що саме сусіди захистили сина позивачки при спробі його викрадення під час гри з друзями).

Таким чином згадані факти про постійні утиски та зневажання родини оточуючими не знайшло свого підтвердження.

Також під час співбесід встановлено, що син заявниці вчився у місцевій школі попри заяви позивачки та її чоловіка про відсутність доступу їх дітям до освіти через їх приналежність до Ахмаді.

Непереконливими виявились і посилання позивачки на власну тверду безкомпромісну позицію щодо віри Ахмаді . Під час співбесіди на питання розповісти про релігію Ахмаді , позивачка відповідала, що вона не знає. Також остання виявилась необізнаною в питаннях того, якою є найвідоміша книга Ахмаді та не змогла відповісти на питання, як вона молиться.

Доводи відповідача в цій частині підтверджуються також фактами наявності у позивачки та членів її сім`ї паспортів для виїзду за кордон, для оформлення яких, згідно з законами Пакистану, від особи вимагається визнання, що Ахмаді не є мусульманами або підписання декларації, яка є неприйнятною для Ахмаді, оскільки містить заперечення основ вірування Ахмаді та її зв`язку з ісламом.

Також суд враховує, що відповідно до матеріалів особової справи позивачки, остання не надала відомостей про її звинувачення у богохульстві або будь-яких злочинах, особисту участь її сім`ї у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях.

Пов`язаність фактів побиття чоловіка позивачки та спроба викрадення їх сина з приналежність до релігійної меншини Ахмаді не встановлена.

З огляду на наведене вбачається недоведеність факту, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки позивачкою не було надано відомостей про її утиски в країні походження та доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 802/1350/17-а.

Також суд враховує, що до прибуття в Україну позивачка з сім`єю перебувала в м. Дубай (Об`єднані Арабські Емірати) та в м. Москва (Російська Федерація).

При цьому, згідно наданих позивачкою пояснень під час співбесід, кінцевою метою її подорожі була Німеччина, де проживає сестра чоловіка, а в Україну вони потрапили випадково, через оману контрабандистів.

Вищевказані обставини дають підстави для висновку, що позивач не шукала міжнародного захисту в Україні.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 72-77,241-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянки Ісламської Республіки Пакістан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним рішення, зобов`язати вчинити дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська