Рішення № 101394606, 26.11.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3974/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в зарахуванні ОСОБА_1 до трудового стажу для обчислення пенсії за вислугою років період роботи з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області включити до трудового стажу ОСОБА_1 для обчислення пенсії період роботи з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року.

Позов обґрунтовано тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області безпідставно не зарахувало позивачу до вислуги років період вимушеного прогулу з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Так, 05 травня 1995 року позивача було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, а рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 27 грудня 1996 року звільнення визнано незаконним. Поновлено ОСОБА_1 на роботі з 13 січня 1997 року. Наразі позивач звільнений зі служби в органах внутрішніх справ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Разом з цим, у зв`язку з відсутністю записів у трудовій книжці наявного трудового стажу за вказаний вище період, виникла необхідність у підтвердженні трудового стажу позивача за період часу з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року, а тому позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про підтвердження такого стажу роботи, в чому йому було відмовлено.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної відмови, позивач посилався на те, що з урахуванням установленої рішенням суду протиправності наказу про звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, та як наслідок його скасування, він вважається таким, що знаходився у вимушеному прогулі, що, фактично, прирівнюється до проходження служби в органах внутрішніх справ. Отже, обставина про те, що спірний період часу трудового стажу позивача з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року підлягає зарахуванню до його вислуги років, не потребує доказування при розгляді даної справи.

При цьому, позивач вказав на безпідставність посилань відповідача про те, що зарахування спірного періоду роботи до вислуги років має здійснюватись Міністерством внутрішніх справ України, а не безпосередньо пенсійним органом, оскільки у відповідності до положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за №135/13402, орган, що призначає пенсії, має право вимагати від міністерств та інших органів, заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.

Ухвалою суду від 27 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копію пенсійної справи позивача.

Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що позивач дійсно отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір якої обчислено з урахуванням вислуги 20 років 05 місяців 12 днів. Починаючи з 01 січня 2007 року органи Пенсійного фонду України виконують функції лише з призначення та перерахунку пенсій, а обчислення вислуги років та визначення грошового забезпечення для призначення (перерахунку) пенсій залишилось в компетенції органів силових міністерств (відомств), де особа проходила службу. Отже, виплата пенсії позивача була продовжена пенсійним органом за матеріалами, наявними у пенсійній справі. Разом з цим, документи для призначення та проведення перерахунків пенсій подаються до органу Пенсійного фонду України виключено через уповноважені структурні підрозділи силових міністерств та відомств. Таким чином, лише після надходження від уповноваженого органу необхідних документів для призначення (перерахунку) пенсій, зокрема, подання про призначення пенсії, в якому буде зазначено обчислену вислугу років, пенсійний орган може прийняти рішення про проведення такого перерахунку. Оскільки наразі такі документи не надходили, то, як вважає відповідач, вимога про включення до трудового стажу позивача періоду роботи з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року для обчислення пенсії є безпідставною. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 1984 року по 2003 рік, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 №Н-873644.

Згідно змісту послужного списку в такому також міститься запис про те, що ОСОБА_1 був звільнений з ОВС згідно з Положенням про проходження служби рядового і начальницького складу ОВС по статті 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу). Підстава: наказ УМВС №45 о/с від 05 травня 1995 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 27 грудня 1996 року у справі №2-1899 задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії начальника УМВС України в Чернівецькій області. Визнано незаконним наказ начальника УМВС України в Чернівецькій області від 5 травня 1995 року №45 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 з посади старшого інспектора відділення державного пожежного нагляду Кельменецького районного відділу. Зобов`язано начальника УМВС України в Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ у попередній посаді.

З 13 січня 1997 року позивач поновлений в органах внутрішніх справ, що також підтверджується відповідним записом у послужному списку позивача.

З 31 грудня 2003 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням 20 років служби у розмірі 55% від суми грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Семенюк Р.Д., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звертався до начальника ГУНП в Чернівецькій області з адвокатським запитом про видачу довідки про підтвердження наявності трудового стажу на період з 05 травня 1995 року по 14 січня 1997 року у відповідності до Додатку №3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 «Про Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». За результатом розгляду вказаного запиту ГУНП в Чернівецькій області листом від 12 лютого 2021 року №СТ/18 повідомив адвоката Семенюка Р.Д. про те, що запитувана інформація стосовно трудового стажу ОСОБА_1 в період з 05 травня 1995 року по 14 січня 1997 року в особовій справі та архіві ГУНП в Чернівецькій області не значиться.

09 березня 2021 року адвокатом Ниміджан Ю.В., яка діяла в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про підтвердження стажу роботи у період з 05 травня 1995 року по 14 січня 1997 року, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 07 квітня 2021 року №2400-1701-8/12672 повідомило позивача про те, що відповідно до статті 99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року №1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян» з 01 січня 2007 року органи Пенсійного фонду України виконують функції лише з призначення та перерахунку пенсій. Обчислення вислуги років та визначення грошового забезпечення для призначення (перерахунку) пенсій залишилось у компетенції органів силових міністерств (відомств), де особа проходила службу.

Отже, виплату пенсії з 01 січня 2007 року органом Пенсійного фонду України було продовжено за матеріалами пенсійної справи.

Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за №135/13402, документи для призначення та проведення перерахунків пенсій подаються до органів Пенсійного фонду України виключно через уповноважені структурні підрозділи силових міністерств та відомств, у даному випадку на сьогодні - через управління координації пенсійних та соціально-гуманітарних питань Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України. Копія рішення Ленінського районного суду від 27 грудня 1996 року по справі №2-1899 не є документом, згідно з яким проводиться перерахунок пенсії.

В свою чергу, положення «Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії» не підлягають застосуванню для підтвердження періодів служби в органах внутрішніх справ з огляду на те, що цей Порядок визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи:

- для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника;

- до 01 січня 2004 року, якщо в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях (їх правонаступниках), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - підприємства, які розташовані на тимчасово окупованій території).

Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали, зокрема:

- на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та па інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України;

- на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

- на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.

В свою чергу, особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені «Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, вказаний Порядок передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Відповідно, Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії поширюється на осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, правових підстав для застосування Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії для підтвердження вказаного позивачем періоду служби в органах внутрішніх справ немає.

Враховуючи викладене вище, лише після надходження із уповноваженого органу, де ОСОБА_1 проходив службу, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії документів, зокрема, подання про призначення пенсії, в якому буде зазначено обчислену ним вислугу років, органом Пенсійного фонду України може бути прийнято рішення про перерахунок пенсії або про відмову в його проведенні. Вказано, що такі документи на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не надходили.

Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до трудового стажу для обчислення пенсії за вислугою років періоду роботи з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та вимог, заявлених у ній, позивач не погоджується з діями відповідача щодо відмови в зарахуванні до трудового стажу для обчислення пенсії за вислугою років періоду роботи з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року.

Згідно обставин справи позивач дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ з 1984 року по 2003 рік.

Разом з цим, з 05 травня 1996 року позивача було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на підставі наказу УМВС №45 о/с від 05 травня 1995 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 27 грудня 1996 року у справі №2-1899 визнано незаконним наказ начальника УМВС України в Чернівецькій області від 5 травня 1995 року №45 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 та зобов`язано поновити останнього на службі в органах внутрішніх справ.

З 13 січня 1997 року позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ.

З наведеного вбачається, що позивач у період з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року, фактично, не працював.

Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року (справа №200/1085/19-а), вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Моментом, з якого незаконно звільненого працівника необхідно вважати поновленим на роботі рішенням суду визначено день видання наказу про звільнення, а не день винесення судом рішення.

Тобто, весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу і за весь цей час на користь працівника стягується грошове забезпечення.

Таким чином, з урахуванням встановленої рішенням суду протиправності наказу про звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, а в подальшому – його скасування, то, позивач вважається таким, що у період з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року знаходився у вимушеному прогулі, що, фактично, прирівнюється до проходження служби в органах внутрішніх справ.

Поряд з цим, як передбачено статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом третім пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України.

Отже, вказаний вище період, з урахуванням змісту наведених норм та обставин справи, підлягає зарахуванню до служби позивача в органах внутрішніх справ, що, як вбачається зі змісту листа від 07 квітня 2021 року №2400-1701-8/12672 і відзиву на позов, фактично не заперечується відповідачем.

Проте суд зауважує, що відповідно до абзацу 1 статті 99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року №1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян», з 01 січня 2007 року органи Пенсійного фонду України виконують функції лише з призначення та перерахунку пенсій.

Крім цього, відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за №135/13402 (далі – Порядок №3-1), документи про призначення (перерахунок) пенсії подаються через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи). Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Таким чином, підставою для призначення (перерахунку) пенсії є відповідні документи (зокрема, подання про призначення пенсії з обчисленою вислугою років, що є Додатком 2 до пункту 12 Порядку №3-1), надіслані на адресу пенсійного органу уповноваженим структурним підрозділом силового міністерства/відомства, в якому особа проходила службу, яким у даному випадку є уповноважений структурний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України.

Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази надіслання уповноваженим структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України на адресу пенсійного органу документів стосовно призначення (перерахунку) пенсії позивачу, у тому числі з обчисленою вислугою років.

Відповідно, оскільки такі документи до органу Пенсійного фонду України наразі не надходили, то підстави для зарахування до трудового стажу позивача періоду роботи з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року відсутні. Відповідач є неуповноваженим органом на визначення вислуги років позивачу як особі, яка проходила службу в органах внутрішніх справ.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому такі задоволенню не підлягають.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що за положеннями Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо порушували права, свободи або інтереси позивача.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача.

Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів; право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

При цьому під рішенням розуміється владне волевиявлення суб`єкта владних повноважень, викладене за встановленою формою, спрямоване на врегулювання тих чи інших суспільних відносин, що має обов`язковий характер та породжує певні правові наслідки.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення як індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, яке прийнято на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг і стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, а його дія вичерпується його виконанням або має визначений строк. Оскаржуване рішення має безпосередньо порушувати права, свободи або інтереси позивача.

Зазначеного притримується, зокрема, і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що видно з його постанови від 22 липня 2020 року у справі №824/11/18-а.

Поряд з цим, суд зауважує, що оскаржувана у даному позові відмова, яка оформлена листом від 07 квітня 2021 року №2400-1701-8/12672, не є тим рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, яке може бути оскаржено позивачем.

Як свідчить суть та зміст листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 07 квітня 2021 року №2400-1701-8/12672, в такому лише містяться роз`яснення щодо порядку зарахування до трудового стажу певних періодів роботи для обчислення вислуги років при призначенні (перерахунку) пенсії. Фактично, указаний лист, на переконання суду, не порушує жодних прав, свобод або інтересів позивача та не є відмовою у зарахуванні періоду з 05 травня 1995 року по 13 січня 1997 року до вислуги років позивача.

Вказане дає підстави вважати, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених, на його думку, прав, що додатково свідчить про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України “Про банки і банківську діяльність” та Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає заявлений позов безпідставним, а тому суд відмовляє в його задоволенні повністю.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 листопада 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул. Кобилянської Ольги, буд. 1/Площа Центральна, буд. 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк