Рішення № 101393753, 23.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/5605/21

23 листопада 2021 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Семеха В.Т.

представника позивача адвоката Демковича В.Ю.

представника відповідача Невідомської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 , що становить 53643,04 грн без обмеження максимального (граничного) розміру протиправними,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 , що становить 53643,04 грн без обмеження максимального (граничного) розміру з 11.04.2021 з урахування фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 , який отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утриманні був син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07.06.2021 позивач, ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 50% від отриманого годувальником розміру пенсії/утримання, надавши при цьому усі необхідні документи. Листом №3842-3669/1-02/8-1900/21 від 14.07.2021 відповідач повідомив, що їй з 11.04.2021 призначено пенсію у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітнього сина ОСОБА_2 в розмірі 5361,67 грн.

На думку позивача відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 50% від отриманого годувальником розміру довічного грошового утримання судді у відставці, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 07.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття у справі для подання відзиву на позовну заяву.

22.09.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю, оскільки виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Таким чином відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_2 пенсії по втраті годувальника у розмірі 50 відсотків довічного грошового утримання судді у відставці.

Ухвалою суду від 02.11.2021 визначено розгляд справи №500/5605/21 проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. У справі призначено судове засідання на 23.11.2021.

В судовому засіданні 23.11.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.11.2021 проти задоволення позову заперечила з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши подані сторонами докази, судом встановлено наступні обставини

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть від 12.04.2021 Серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що вчинено актовий запис №902.

28.04.2021 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, за результатами якої відповідач призначив пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 11.04.2021, розмір якої після проведених перерахунків склав 5361,67 грн.

06.06.2021 на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшла заява позивача про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% від розміру довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_3 , який відповідно до довідки Тернопільського апеляційного суду №01-17/78/2020 від 05.03.2020 - 107286,08 грн.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №3842-3669/1-02/8-1900/21 від 14.07.2021 позивача повідомлено про розрахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, однак перерахунку не проведено.

Позивач, вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 , що становить 53643,04 грн без обмеження максимального (граничного) розміру протиправними звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, (далі - Закон №1058-IV), відповідно до статті 1 якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

За нормами частини третьої статі 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Отже, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається члену сім`ї померлого годувальника, для якого допомога померлого годувальника була постійним і основним джерелом засобів до існування, але який (члену сім`ї померлого) й сам одержував пенсію, за наявності бажання перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника. При цьому, отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника безпосередньо залежить від виду та розміру пенсійного забезпечення, що отримувала померла особа.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 отримував щомісячне грошове утримання в розмірі 58% суддівської винагороди відповідно до довідки Тернопільського апеляційного суду №01-17/78/2020 від 05.03.2020.

Отже, позивач за сукупності встановлених обставин справи, має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітнього сина члена сім`ї померлого годувальника, для якого його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Не заперечуючи можливість призначення позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника, призначаючи таку пенсію, відповідач не враховує спеціального статусу годувальника - судді у відставці ОСОБА_3 й ту обставину, що він отримував не пенсію за віком, а щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Згідно з частиною першою статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів")

За нормами частини четвертої статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, судді, який вийшов у відставку може виплачуватися або пенсія на умовах, визначених законом, або щомісячне довічне грошове утримання судді, в залежності від вибору останнього.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу. Так, пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певної обставини - досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника. Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка призначається при звільненні судді у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України в пункті 7 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

Згідно з пунктом 3 рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Суд зауважує, що в даному випадку право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника стало залежним від місця роботи та посади годувальника, що призвело до ситуації, в якій позивач виявилась позбавленою права на належну пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальнику було призначено довічне грошове утримання, яке відмовився врахувати відповідач при розрахунку.

Проте, оскільки пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті, а тому відмова у призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника з сум щомісячного грошового утримання судді у відставці, яке отримував померлий чоловік позивача на момент смерті, не може бути визнана правомірною.

Так, згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства", "Пічкур проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації.

Отже, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання судді у відставці призначена на законних підставах та була регулярною виплатою, яка за правовою природою прирівняна до пенсійної виплати за рахунок державних коштів, а тому не врахування відповідачем розміру доходу годувальника на час настання смерті призвело до того, що сама суть права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника була зведена нанівець, що безсумнівно становить "особистий та надмірний тягар" для позивача, яка маючи на утриманні неповнолітнього сина, втратила матеріальну підтримку в зв`язку зі смертю чоловіка, залишилась без можливості отримання матеріального забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законодавством.

Право членів сім`ї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, умови пенсійного забезпечення передбачені спеціальним законом, підтримано Верховним Судом у справі №236/3193/16-а у постанові від 09 листопада 2018 року.

Таким чином, позивач має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_3 , обчисленої відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тобто, в розмірі 50 відсотків від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Тому, суд доходить висновку про те, що дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 є протиправними, оскільки було порушене право позивача на призначення та отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_3 .

У зв`язку з чим позовна вимога в цій частині підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 , що становить 53643,04 грн без обмеження максимального (граничного) розміру з 11.04.2021 з урахуванням фактично виплачених сум, то суд зауважує, обмеження максимального розміру такої пенсії не застосовуються, оскільки, відповідно до статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", воно встановлене для пенсії за віком.

Тому позовна вимога в частині здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника без обмеження максимального (граничного) розміру не підлягає до задоволення.

Слід зауважити також, що суд не вправі встановлювати розмір призначеної пенсії (перерахованої) пенсії, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування, перерахунок та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії без зазначення її суми.

Відтак, позов належить задовольнити частково.

При цьому, встановлюючи істину у справі, суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.45 рішення в справі "Бочаров проти України", п.53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", п.43 рішення у справі "Кобець проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, не виконано та не доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 з 11.04.2021 з урахування фактично виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 25 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мартиць О.І.