
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
26 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа №440/13849/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просив:
стягнути з відповідача нараховану, але невиплачену пенсію за період з 01.04.2017 по 30.11.2018 у розмірі 162105,08 грн;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.04.2017 по 30.11.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, у спірний період перебував на обліку в ГУПФ України в Полтавській області та мав право на отримування пенсії за віком. Проте пенсійний орган не провів виплату пенсії позивачу за спірний період, чим порушив право ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення.
2. Позиція відповідача.
Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 16-26/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, нарахування на виплата пенсій яким проводиться відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Відповідач зазначив, що пенсійні кошти за період з 01.04.2017 по 30.11.2018 у розмірі 162105,08 грн обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені позивачу на підставі окремого порядку, як те передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637. Звертав увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165 визначено порядок виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам за минулі періоди.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 4-5/.
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджено копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 /а.с. 6/.
Залученою до матеріалів справи копією довідки від 24.03.2015 №1205003665 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджено, що ОСОБА_1 у квітні 2015 року перемістився з тимчасово окупованої території (м. Донецьк Донецької області) та з 22.04.2015 був зареєстрований у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області /а.с. 31/.
20.08.2014 позивач звернувся до УПФ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська із заявою про переведення його пенсійної справи /а.с. 29/.
Розпорядженням від 10.09.2014 №72736 позивачу призначено виплату пенсії за віком з 01.08.2014 у розмірі 4032,20 грн /а.с. 30/.
Розпорядженням УПФ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 25.02.2016 призупинено з 01.03.2016 виплату пенсії ОСОБА_1 /а.с. 32/.
02.03.2016 позивач звернувся до УПФ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська із заявою про поновлення виплати пенсії /а.с. 33/.
Розпорядженням УПФ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 03.03.2016 №807643 позивачу поновлено виплату пенсії з 01.03.2016 у розмірі 4211,56 грн /а.с. 34/.
Розпорядженням Лівобережного об`єднаного УПФ в м. Дніпрі від 28.03.2017 призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 /а.с. 35/.
13.08.2018 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа у м. Кременчуці Полтавської області, про що йому видана довідка від 13.08.2018 №0000595290 /а.с. 38/.
Того ж дня позивач звернувся до Кременчуцького ОУПФ із заявою про поновлення виплати пенсії /а.с. 36-37/.
Рішенням Кременчуцької міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.09.2018 №985 відновлено виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з дати її припинення за попереднім місцем проживання /а.с. 40/.
На цій підставі Кременчуцьким ОУПФ Полтавської області проведено нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 01.04.20.17 по 30.11.2018 загалом у розмірі 162105,08 грн та з 01.12.2018 розпочато виплату позивачу пенсії за віком у розмірі 4591,00 грн /а.с. 41-42/.
24.09.2021 позивач звернувся до ГУПФ України в Полтавській області, як правонаступника Кременчуцького ОУПФ, із заявою про виплату пенсії за період з 01.04.20.17 по 30.11.2018 /а.с. 43/.
Листом ГУПФ України в Полтавській області від 08.10.2021 вих.№10901-10854/К-02/8-1600/21 позивачу повідомлено, що пенсійні виплати за період з 01.04.20.17 по 30.11.2018 у загальному розмірі 162105,08 грн обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені після ухвалення окремого порядку, як те передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 у редакції постанови від 21.08.2019 №788 /а.с. 44/.
Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
А відповідно до статті 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набула чинності для України з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи /частина перша статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"/.
Відповідно до частини другої статті 7 названого Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1.10.2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", що була чинною до 18.07.2018) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365.
18.07.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №548 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", якою пункт 1 Постанови №637 викладено у новій редакції, відповідно до якої призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8.06.2016 №365 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" пункт 1 постанови №657 доповнено новим абзацом такого змісту: "Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Спір у цій справі стосується виплати позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, нарахованих сум пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 30.11.2018.
Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03.05.1996.
Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є виключно Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих названим Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
У цій справі виплату позивачу пенсії з 01.04.2017 було припинено за результатами проведеної верифікації. Водночас відповідна підстава відсутня у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Дані про перетин пенсіонером Державного кордону України та відсутність за місцем фактичного проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018, ухваленому за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №805/402/18.
За вищевикладених обставин, суд зауважує, що виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.04.2017 було припинено з підстави, не передбаченої частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого порушене право позивача на своєчасне одержання пенсійних виплат за період з 01.04.2017 по 30.11.2018.
Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стосовно посилань відповідача на положення пункту 1 Постанови №637 у редакції постанови від 21.08.2019 №788, якими передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд зауважує, що зазначена постанова набрала чинності 30.08.2019, тоді як спірні відносини стосуються періоду з 01.04.2017 по 30.11.2018.
До того ж, суд враховує, що подібне за змістом положення щодо необхідності визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати заборгованості з пенсій внутрішньо переміщеним особам містилось у пункті 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з 12.05.2018.
Однак, рішенням окружного адміністративного суду від 11.06.2019 у справі №640/18720/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними пп. 2 п. 1, пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
У контексті наведеного суд враховує, що Уряд України упродовж більш як двох років (з 30.08.2019 по 10.11.2021) не розробив дієвого механізму проведення виплати заборгованості пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави з проведення таких виплат. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період, не може бути визнаним обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", частиною другою якої встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить наведеній нормі статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Стосовно посилань представника відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, суд звертає увагу на такі обставини.
У силу абзацу другого пункту 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 згаданого Порядку передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Отже, Порядок №1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
При цьому названого Порядку не існувало на момент виникнення спірних відносин, а матеріали справи не містять доказів виконання його умов в частині включення позивача до переліку осіб, яким буде проведена виплата згідно з цим Порядком.
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Крім того, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов`язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Підсумовуючи вищевикладене, суд визнає неприйнятними доводи відповідача про неможливість виплати позивачу заборгованості за спірний період, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов`язань.
У силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що пенсійним органом здійснено нарахування пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по 30.11.2018 загалом у розмірі 162105,08 грн та пенсійні виплати за зазначений період не проведені з підстав, що не передбачені законом.
А тому, суд вважає за необхідне стягнути з ГУПФ України в Полтавській області на користь позивача нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01.04.2017 по 30.11.2018 загалом у розмірі 162105,08 грн.
При цьому суд виходить з того, що нарахування пенсії позивачу за спірний період проводило Кременчуцьке ОУПФ Полтавської області, правонаступником якого є ГУПФ України в Полтавській області, позивач на час розгляду справи у суді перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області, яким обчислено розмір заборгованості, а тому заборгованість з пенсійних виплат за спірний період належить стягнути саме з цього пенсійного органу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення суду в частині стягнення з ГУПФ України в Полтавській області на користь позивача пенсії за один місяць у розмірі 4211,56 грн належить допустити до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів з огляду на порушення строків виплати пенсії за період з 01.04.2017 по 30.11.2018, суд виходить з таких міркувань.
Частиною другою статті 46 Закону №1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі – Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян.
Враховуючи зазначені вище норми та обставини цієї справи, суд дійшов висновку, що оскільки непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону 1058-IV.
Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 та Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 30.07.2020 у справах №№ 461/5775/16-а та 802/798/18-а, від 24.09.2020 у справах №№ 0240/3646/18-а та 806/1754/18, від 08.11.2021 у справі №460/8138/20.
При цьому суд зауважує, що зобов`язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів з огляду на порушення строків виплати пенсії є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 18.10.2021 №0.0.2306084990.1 /а.с. 10/. Зазначену суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету, що підтверджено випискою /а.с. 11/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену, пенсію за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року загалом у розмірі 162105,08 грн (сто шістдесят дві тисячі сто п`ять гривень вісім копійок).
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року.
Допустити рішення суду до негайного виконання в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої, пенсії за один місяць у розмірі 4211,56 грн (чотири тисячі двісті одинадцять гривень п`ятдесят шість копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень).
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927; вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга в електронній формі подається через Електронний кабінет користувача підсистеми "Електронний суд" безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, а у паперовій формі – через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба
Судове рішення № 101393138, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 26.11.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 440/13849/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: