Рішення № 101393135, 22.11.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/9962/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А1546 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

30 серпня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини А1546 (надалі також відповідач), у якій позивач просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини А1546 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 січня 2018 року по 11 серпня 2021 року включно; стягнути з військової частини А1546 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 січня 2018 року по 11 серпня 2021 року включно в розмірі 319926,18 грн. (триста дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять шість гривень вісімнадцять копійок) за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби у січні 2018 року не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення та не у повному обсязі нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, а їх виплату проведено на виконання судових рішень 06 серпня 2021 року та 11 серпня 2021 року. З цих підстав позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 24 січня 2018 року по 11 серпня 2021 року включно. Відповідач не виплатив позивачу таку компенсацію, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/9962/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

08 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив військової частини А1546 на позовну заяву /а.с. 48-53/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України. Вказує, що звільнення позивача з військової служби відбулося законно, у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Пояснює, що наказ про звільнення позивачем не оскаржувався.

19 жовтня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 62-65/, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, зазначаючи, що норми 116, 117 КЗпП України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1546.

Наказом командира військової частини А1546 (по стройовій частині) від 24.01.2018 №25 майора ОСОБА_1 , начальника зв`язку штабу, звільненого з військової служби у запас наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 грудня 2017 року №492 відповідно до пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини 8 цієї ж статті (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), вирішено вважати таким, що справи та посаду здав 24 січня 2018 року. З 24 січня 2018 року виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення. Направлено для зарахування на військовий облік до Кременчуцького ОМВК Полтавської області /а.с. 54-55/.

29 вересня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1546, в якій просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військоослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу грошової допомоги при звільненні з врахувавши суму щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року, а також здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №440/5412/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А1546 (проспект Свободи, 69-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39623, ЄДРПОУ 08347306) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини А1546 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року. Зобов`язано Військову частину А1546 (проспект Свободи, 69-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39623, ЄДРПОУ 08347306) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) перерахунок грошової допомоги при звільненні з урахуванням суми щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року, а також здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум (номера рішень в ЄДРСР 93875684, 98185753, а.с. 13-14).

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А1546 про: визнання протиправними дій військової частини А1546 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.01.2018 включно; стягнення з військової частини А1546 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.01.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 77236,48 грн. з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі №440/6996/20 адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини А1546 (ідентифікаційний код 08347306, проспект Свободи, 69Б, м. Кременчук, Полтавська область, 39600) про визнання дій протиправними та стягнення коштів задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1546 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 січня 2018 року. Зобов`язано військову частину А1546 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 січня 2018 року з урахуванням базового місяця, визначеного відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та підстав для проведення індексації, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (із змінами та доповненнями). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено /а.с. 40-43/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №440/6996/20 апеляційну скаргу Військової частини А1546 Міністерства оборони України - задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 по справі № 440/6996/20 - змінено. Виключено з абзацу третього резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року по справі № 440/6996/20 слова «з урахуванням базового місяця, визначеного відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та підстав для проведення індексації, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (із змінами та доповненнями)». В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року по справі № 440/6996/20 залишено без змін /а.с. 36-39/.

06 серпня 2021 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №440/5412/20 військовою частиною А1546 виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 64472,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1048 від 05 серпня 2021 року з відміткою органу Казначейства про оплату 06 серпня 2021 року /а.с. 58/.

11 серпня 2021 року на виконання рішення суду у справі №440/6996/20 військовою частиною А1546 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 3925,07 грн., що підтверджується відомістю розподілу витрат до в/ч А1546 /а.с. 59/ та випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 /а.с. 17/.

ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А1546 з заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку від 06.08.2021 /а.с. 19/, у якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2018 по 06.08.2021.

Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум, а саме індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, по день фактичного розрахунку 11 серпня 2021 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 Кодексу законів про працю України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини А1546 (по стройовій частині) від 24 січня 2018 року №25 майора ОСОБА_1 , начальника зв`язку штабу, звільненого з військової служби у запас наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 грудня 2017 року №492 відповідно до пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з урахуванням підпункту "ї" пункту 1 частини 8 цієї ж статті (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), вирішено вважати таким, що справи та посаду здав 24 січня 2018 року. З 24 січня 2018 року виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення. Направлено для зарахування на військовий облік до Кременчуцького ОМВК Полтавської області /а.с. 54-55/.

Вказаний наказ є чинним, доказів скасування цього наказу до суду не надано.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, останнім днем роботи позивача, у який закон зобов`язує відповідача здійснити повний розрахунок з позивачем при звільненні зі служби є 24 січня 2018 року.

29 вересня 2020 року, тобто більш як через два з половиною роки після видачі наказу про звільнення, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1546, в якій просив суд: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військоослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу грошової допомоги при звільненні з врахувавши суму щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року, а також здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №440/5412/20, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А1546 (проспект Свободи, 69-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39623, ЄДРПОУ 08347306) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини А1546 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року. Зобов`язано Військову частину А1546 (проспект Свободи, 69-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39623, ЄДРПОУ 08347306) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) перерахунок грошової допомоги при звільненні з урахуванням суми щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ЗСУ, передбаченої постановою КМУ № 889 від 22 вересня 2010 року, а також здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 93875684).

27 листопада 2020 року, тобто більш як через два з половиною роки після видачі наказу про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А1546 про: визнання протиправними дій військової частини А1546 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.01.2018 включно; стягнення з військової частини А1546 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 24.01.2018 з врахуванням проведеного розрахунку у сумі 77236,48 грн. з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі №440/6996/20 адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини А1546 (ідентифікаційний код 08347306, проспект Свободи, 69Б, м. Кременчук, Полтавська область, 39600) про визнання дій протиправними та стягнення коштів задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1546 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 січня 2018 року. Зобов`язано військову частину А1546 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 24 січня 2018 року з урахуванням базового місяця, визначеного відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та підстав для проведення індексації, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (із змінами та доповненнями). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено /а.с. 40-43/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №440/6996/20 апеляційну скаргу Військової частини А1546 Міністерства оборони України - задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 по справі № 440/6996/20 - змінено. Виключено з абзацу третього резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року по справі № 440/6996/20 слова «з урахуванням базового місяця, визначеного відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та підстав для проведення індексації, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ (із змінами та доповненнями)». В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 року по справі № 440/6996/20 залишено без змін /а.с. 36-39/.

06 серпня 2021 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №440/5412/20 військовою частиною А1546 виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 64472,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1048 від 05 серпня 2021 року з відміткою органу Казначейства про оплату 06 серпня 2021 року /а.с. 58/ та 11 серпня 2021 року на виконання рішення суду у справі №440/6996/20 військовою частиною А1546 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 3925,07 грн., що підтверджується відомістю розподілу витрат до в/ч А1546 /а.с. 59/ та випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 /а.с. 17/.

Отже, фактичний розрахунок із ОСОБА_1 проведений відповідачем 11 серпня 2021 року із затримкою строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, на 1295 календарних днів, тому позивач на підставі статті 117 КЗпП України має право на отримання відшкодування за затримку виплати позивачу індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 25.01.2018 по 11.08.2021.

Разом з тим, на кількість днів затримки розрахунку при звільненні вплинув той факт, що ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовними заявами у справах №440/6996/20 та №440/5412/20 більш як через два з половиною роки після дня видачі наказу про звільнення, до цієї дати спору між сторонами щодо сум, які підлягали виплаті позивачу на день його звільнення зі служби не існувало.

Спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту л пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.

Відповідно до довідки військової частини А1546 /а.с. 57/ розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за листопад та грудень 2017 року складає загалом 24075,20 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 394,68 грн. (24075,20 грн. (грошове забезпечення за листопад та грудень 2017 року) поділити на 61 день (кількість календарних днів за листопад та грудень 2017 року).

Обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату сум індексації та одноразової грошової допомоги становить 511110,60 грн. (394,68 грн. *1295 днів), що значно перевищує суму нарахованої на виконання рішень суду у справах №440/6996/20 та №440/5412/20 індексації та одноразової грошової допомоги (загалом 68397,70 грн.).

Позивач у позовній заяві заявляє вимогу про стягнення з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні середнього заробітку в розмірі 319926,18 грн.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд враховує розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати заборгованості, наявність між сторонами спору про суми, належні позивачу при звільненні з військової служби, факт того, що позивач тривалий час (більше двох з половиною років) не звертався до суду для вирішення спору щодо виплати індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також враховує те, що сума середнього заробітку повинна бути співрозмірною та адекватною відносно суми невиплаченої індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні в загальному розмірі 68397,70 грн.

Відтак, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат у сумі 45598,47 грн. (2/3 суми своєчасно невиплаченої індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні).

Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне стягнути з військової частини А1546 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45598,47 грн.

Водночас, в решті позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за їх необґрунтованістю, виходячи з мотивів, що наведені вище.

При вирішенні даної справи судом також враховано позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3199,27 грн., що підтверджується квитанцією №23 від 14.09.2021 /а.с. 30/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Держаного бюджету України /а.с. 32/.

Таким чином, при частковому задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частин А1546 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 455 грн. 99 коп. = (45598,47 грн. *3199,27 грн./319926,18 грн.)

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини А1546 (ідентифікаційний код 08347306, проспект Свободи, 69Б, м. Кременчук, Полтавська область, 39623) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А1546 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45598 грн. 47 коп. (сорок пять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень сорок сім копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частин А1546 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 455 грн. 99 коп. (чотириста п`ятдесят п`ять гривень дев`яносто дев`ять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич