Рішення № 101392666, 25.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9266/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка – ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з листопада 2016 року по лютий 2018 року;

- зобов`язати військову частину 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі гривень) 00 коп.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 28 листопада 2018 року № 288 (по стройовій частині) її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28 листопада 2018 року. Як слідує зі змісту Карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення № 78 та № 142 позивачці за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. Такі дії відповідача позивачка уважає протиправними, оскільки індексація грошового забезпечення військовослужбовців, як його складова, є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Крім того, позивачка зауважує, що відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078) визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка відбулася у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нові розміри посадових окладів військовослужбовців. Відтак позивачка висновує, що базовим місяцем для нарахування їй індексації грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року має бути січень 2008 року.

При цьому позивачка звертає увагу на те, що якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, допоки відповідні положення є чинними.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Також у позовній заяві позивачка зазначає, що була вимушена понести витрати на правничу допомогу у цій справі у розмірі 3000,00 грн., які просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивачку було звільнено з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 23 листопада 2018 року № 190 в запас за станом здоров`я 28 листопада 2018 року. Проте лише у травні 2021 року вона звернулася з цим позовом до суду. Відтак позивачка пропустила встановлений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду. Заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачка не подала, тому позовну заяву належить залишити без розгляду.

По суті спору відповідач зазначає, що 09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі – Постанова № 1013), яка набрала чинності з 15 грудня 2015 року та підлягала застосуванню з 01 грудня 2015 року, із прийняттям якої істотно змінився порядок індексації заробітної плати та інших доходів населення. Так, якщо раніше базовим місяцем уважався місяць, в якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) то після прийняття Постанови № 1013 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування.

При цьому пунктом 3 Постанови № 1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. З огляду не це, відповідач висновує, що Постановою № 1013 Кабінету Міністрів України запропоновано в грудні 2015 року підвищити заробітні плати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та постійних складових заробітної плати з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Продовжуючи, відповідач зазначає, що на виконання згаданих вище вимог згідно з п. 1.1 Розпорядження командувача Національної гвардії України від 04 лютого 2016 року № Р-5 «Про підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» відповідно до п. 21.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої МВС від 04 липня 2014 року № 638, з 01 січня 2016 року встановлено щомісячне преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової служби) відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення, у межах фонду преміювання. Тобто, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовців підвищилося. В той же час, за даними Держстату, розміщеними на його офіційному веб-сайті, індекс інфляції в Україні у грудні 2015 року становив 100,7%, а у січні 2016 року – 100,9%, тобто значного підвищення цін за цей період не відбулося. Таким чином, підсумовує відповідач, Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації грошових доходів населення, починаючи з 01 грудня 2015 року, але й визначено місяць, з якого починається обчислення індексу споживчих цін – січень 2016 року, з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Також відповідач зауважує, що у спірному випадку повноваження щодо нарахування індексації грошового забезпечення, у тому числі визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до положень Порядку № 1078 покладаються на відповідача, а тому підстави для його зобов`язання здійснити розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням базового місяця січня 2008 року відсутні.

З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі чи, враховуючи те, що строк звернення до суду пропущений, залишити позов без розгляду.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. відповідач зазначає, що такі витрати є неспівмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а також часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг). З цього приводу зауважує, що ця справа є справою незначної складності та розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, представник позивачки – адвокат Гірник О.О. є представником у багатьох інших аналогічних справах, що у свою чергу свідчить про неспівмірність затраченого часу і виконаних робіт з підготовкою цієї позовної заяви.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 11 червня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 30 липня 2021 року в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без руху відмовлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до наказу командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 23 жовтня 2016 року № 250 (по стройовій частині) позивачку зараховано в списки особового складу військової частини 3002 НГУ та на всі види забезпечення, уклавши з нею контракт про проходження військової служби строком на 5 років (а.с.10).

Згідно з наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 28 жовтня 2016 року № 264 по стройовій частині) уважати таким, що приступив до виконання обов`язків: майора ОСОБА_1 , як призначена наказом КНГУ від 10.10.2016 № 156 о/с офіцером відділення обліку особового складу штабу. На посаді вважати з 28 жовтня 2016 року.

Відповідно до наказу командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 28 листопада 2018 року № 288 (по стройовій частині) позивачку з 28 листопада 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З наявних у матеріалах справи Карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 № 72 та 142 слідує, що позивачці в період з листопада 2016 року по лютий 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Уважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року протиправними, позивачка звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачці індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з листопада 2016 року по лютий 2018 року, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачкою строку звернення з цим позовом до суду суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд відзначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивачки права на нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби з листопада 2016 року по лютий 2018 року.

Суд враховує, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які визначали б строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія Кодексу законів про працю України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.

Указана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19 та від 29 вересня 2021 року у справі № 160/8332/20, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо пропуску позивачкою встановленого строку звернення з цим позовом до суду та наявності підстав для залишення позову без розгляду, тому такі доводи суд відхиляє.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, яка діяла до 01 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Таким чином, починаючи з 01 січня 2016 року, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

З наявних у матеріалах справи Карток особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 № 72 та 142 суд встановив, що позивачці в період з листопада 2016 року по лютий 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Зазначена обставина відповідачем не заперечується.

Заперечуючи проти права позивачки на отримання індексації грошового забезпечення за вказаний період, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на пункт 3 Постанови № 1013, яким установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року, та зазначено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року.

При цьому відповідач вказує, що на виконання згаданих вище вимог розпорядженням командувача Національної гвардії України з 01 січня 2016 року встановлено щомісячне преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової служби) відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення, у межах фонду преміювання. Тобто, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовців підвищилося.

Таким чином, відповідач, з посиланням на пункт 3 Постанови № 1013, та у зв`язку з встановленням на підставі розпорядження командувача Національної гвардії України з 01 січня 2016 року щомісячного преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України, внаслідок чого їх грошове забезпечення збільшилося, вважає, що саме січень 2016 року є місяцем, з якого у спірному випадку починає обчислюватися індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивачки.

Однак такі доводи відповідача суд вважає хибними, з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів») у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі – Постанова № 1013), якою пункт п`ятий Порядку № 1078 викладено у новій редакції. Вказана постанова набрала чинності 15 грудня 2015 року.

Так, відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції Постанови № 1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених вище редакцій норм пунктів 5 Порядку № 1078 дає підстави дійти висновку, що до 15 грудня 2015 року (дати набрання чинності Постановою № 1013) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення уважався місяць, в якому відбулося підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. Тобто, базовий місяць для проведення індексації грошових доходів населення не був прив`язаний до події зростання лише тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Проте після 15 грудня 2015 року у зв`язку з набранням чинності Постановою № 1013, якою пункт 5 Порядку № 1078 викладено у новій редакції, на встановлення нового базового місяця (місяця підвищення грошових доходів згідно з новою редакцією пункту 5 Порядку № 1078) для нарахування індексації почав впливати виключно факт зростання тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

При цьому місяць у якому відбувається підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, є місяцем підвищення його грошового доходу, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем такого підвищення.

З цього приводу суд відзначає, що 07 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) відповідно до пункту першого якої грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Додатком 1 до Постанови № 1294.

Постанова № 1294 набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулись зміни розміру тарифних ставок (окладів) відповідних категорій військовослужбовців.

Постанова № 1294 втратила чинність 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців та установлено для них нові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з 01 січня 2008 року (після набрання чинності Постановою № 1294) по 01 березня 2018 року (після втрати чинності Постановою № 1294), не відбувалося.

Тому указана обставина виключає можливість встановлення для позивачки грудня 2015 року як місяця підвищення її грошового доходу та січня 2016 року, як місяця, з якого починає обчислюватися індекс споживчих цін для проведення подальшої індексації.

В контексті сказаного суд не може оминути і той факт, який власне і є наріжним каменем усього відзиву відповідача, що згідно з пунктом 3 Постанови № 1013 Кабінет Міністрів України постановив:

- міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;

- для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

Суд відзначає, що за змістом наведеної норми міністри, керівники інших центральних органів виконавчої влади, голови обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів зобов`язані були вжити заходів для: а) підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати); б) перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, шляхом спрямування на ці цілі всіх виплат, пов`язаних з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Та лише за умови вжиття таких заходів, про які йдеться в пункті 3 Порядку № 1013, а також перевищення у зв`язку з цим розміром підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року суми індексації, яку йому належало виплатити у зазначеному місяці, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати починалося б з січня 2016 року.

Таким чином, відповідно до пункту 3 Постанови № 1013 грудень 2015 року мав бути місяцем підвищення грошового доходу відповідного працівника, якому мали бути підвищені розміри посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) та переглянуті розміри надбавок, доплат, премій, а січень 2016 року за таких обставин ставав місяцем, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшого проведення індексації.

Наведений пункт Постанови № 1013 повністю узгоджується із абзацом першим пункту 5 Постанови № 1078 (після внесених до нього Постановою № 1013 змін), за змістом якого, як уже було зазначено вище, для нарахування індексації впливає виключно факт зростання тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на виконання норми пункту 3 Порядку № 1013 командувач Національної гвардії України прийняв розпорядження № Р-5 від 04 лютого 2016 року «Про підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» згідно з пунктом 1.1 якого відповідно до п. 21.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої МВС від 04 липня 2014 року № 638, з 01 січня 2016 року встановлено щомісячне преміювання військовослужбовцям Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової служби) відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби, виходячи з асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків на грошове забезпечення, у межах фонду преміювання.

Таким чином, стверджує відповідач, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовців підвищилося.

Проте відповідач не враховує ту обставину, що грошове забезпечення військовослужбовців згідно з пунктом 1.1 розпорядження командувача Національної гвардії України № Р-5 від 04 лютого 2016 року «Про підвищення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» підвищилося внаслідок їх преміювання, а не внаслідок підвищення їм з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів, як це прямо передбачено пунктом 3 Порядку № 1013 та пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови № 1013).

До того ж, таке підвищення відбулося лише з 01 січня 2016 року, а не з 01 грудня 2015 року, як того вимагає пункт 3 Порядку № 1013.

За таких обставин, грудень 2015 року не є місяцем підвищення грошових доходів позивачки в контексті застосування до спірних правовідносин пункту 3 Порядку № 1013 та пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови № 1013), а тому й січень 2016 року не може бути встановлений позивачці, як місяць, з якого починає обчислюватися індекс споживчих цін для подальшого проведення індексації її грошового забезпечення.

Утім, відповідач помилково визначив позивачці січень 2016 року як місяць, з якого починає обчислюватися індекс споживчих цін для подальшого проведення індексації її грошового забезпечення, а тому з цих підстав необґрунтовано уважав, що права на отримання індексації грошового забезпечення за спірний період позивачка не набула.

Жодних інших підстав для невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період відповідач у відзиві на позовну заяву не зазначає.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно, всупереч вимогам положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 не нараховував та не виплачував позивачці індексацію її грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року.

Разом з тим, у позовній заяві позивачка просить суд визнати протиправними дії військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з листопада 2016 року по лютий 2018 року.

З приводу цієї позовної вимоги суд зазначає про те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов`язків, завдань), які він зобов`язаний вчинити (виконати) в силу норм чинних законодавчих актів.

З матеріалів справи суд встановив, що відповідач не вчиняв жодних дій в частині нарахування та виплати позивачці індексації грошового забезпечення в період з листопада 2016 року по лютий 2018 року, з чим і не погодилася позивачка, звернувшись з цим адміністративним позовом до суду. Таким чином, не нарахувавши та, не виплативши позивачці індексацію грошового забезпечення за період листопада 2016 року по лютий 2018 року, за відсутності для цього правових підстав, відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, а не дії, а тому позовну вимогу в цій частині належить задоволити частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року.

Щодо обрання способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке.

У позовній заяві позивачка просить суд зобов`язати військову частину 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Стосовно визначення базового місяця для нарахування позивачці індексації грошового забезпечення суд зазначає про те, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивачка проходила службу, і який виплачував їй грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачці індексацію її грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідач не нараховував та не виплачував позивачці індексацію грошового забезпечення за спірний період з листопада 2016 року по лютий 2018 року. Тому, на переконання суду, питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні позивачці індексації грошового забезпечення наразі є передчасним, оскільки у цій частині права позивачки ще не порушені, адже індексація грошового забезпечення позивачці за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року не нарахована.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачці індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 покладаються саме на відповідача, а тому підстави для його зобов`язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, відсутні.

Наведена позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.

При обранні способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин, суд уважає, що в спірному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивачки буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року включно відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Таким чином, розглядувану вище позовну вимогу також належить задовольнити частково.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд встановив, що між ОСОБА_3 (Адвокат) та ОСОБА_1 (Замовник) укладено Договір № 237 від 15 квітня 2021 року про надання правової допомоги (далі – Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Правова допомога надається Замовнику на відплатній основі. Замовник зобов`язаний сплатити Адвокату Гонорар у порядку та розмірі, визначених за угодою Сторін (пункт 3.1 Договору.

Розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються Сторонами в додатках до цього Договору (пункт 4.1 Договору).

Згідно Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 237 від 15 квітня 2021 року цей Додаток визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги ОСОБА_1 . Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у судах першої інстанції. Вартість послуг становить:

- надання консультацій Клієнту, узгодження правової позиції – 500,00 грн.;

- визначення та аналізу чинного законодавства, судової практики щодо порядку стягнення індексації грошового забезпечення військовослужбовцями– 500,00 грн.;

- витребування необхідних документів шляхом направлення адвокатських запитів – 500,00 грн.;

- написання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення індексації грошового забезпечення – 1500,00 грн.

Відповідно до Акта № 1 приймання-передачі наданих послуг від 31 травня 2021 року Адвокат з 15 квітня 2021 року по 31 травня 2021 року надав Клієнту юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової допомоги від 15 квітня 2021 року № 237, а Замовник прийняв надані послуги. Вартість послуг за період, який вказаний у пункті 1 цього Акту становить 3000,00 грн. та складається із: вартості однієї консультації з Клієнтом, у процесі якої була узгоджена правова позиція – 500,00 грн.; вартості визначення та аналізу чинного законодавства, судової практики щодо порядку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям– 500,00 грн.; вартості витребування необхідних документів шляхом направлення адвокатських запитів – 500,00 грн.; написання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення індексації грошового забезпечення – 1500,00 грн. Всього до сплати – 3000,00 грн. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Адвоката не має.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачкою Адвокату вартості послуг за надану правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

З цього приводу суд враховує, що норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто, ще не сплачені стороною.

Правова позиція з цього питання викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».

Також необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.

З цього приводу суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивачка просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачкою до відшкодування 3000,00 гривень витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Відтак з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, повинен становити 1500,00 грн.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачувала, а відтак розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Кн. Ольги, 105, м. Львів, 79060) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року.

Зобов`язати військову частину 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по лютий 2018 року включно відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Кн. Ольги, 105, м. Львів, 79060, код ЄДРПОУ 08682683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 25 листопада 2021 року.

Суддя Клименко О.М.