Рішення № 101392530, 23.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

справа №380/8207/21

провадження № П/380/8328/21

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,

представника позивача Каверін С.М.,

представника відповідача Катревич Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративно суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (71010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 29.08.2018 до дня фактичного розрахунку 22.04.2021

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) №229-ос сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п.п. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та наказом від 28.08.2018 №232-ос виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення. Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2021 припинено юридичну особу військова частина 1494 із зазначенням правонаступника військову частину 2144 (Львівський прикордонний загін). На момент виключення зі списків особового складу, повний розрахунок грошового забезпечення з ним не проведено своєчасно. Лише 29.08.2018 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 49553,18 грн.; 26.01.2019 – компенсацію за невикористане речове майно у сумі 24139,81 грн.; 26.06.2020 - компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 18499,86 грн. та 23.04.2021 індексацію грошового забезпечення у сумі 46577,91 грн. Позивач вважає, що період з 29.08.2018 по 22.04.2021 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням зі служби та вважає, що має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 29.08.2018 по 22.04.2021. Позивач просить позов задоволити.

Ухвалою від 25.05.2021 судом залишено позовну заяву без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня одержання цієї ухвали для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про усунення недоліків позовної заяви, привести у відповідність позовні вимоги, вказати ціну позову (суму, яку позивач просить стягнути з відповідача), а також навести документально підтверджений розрахунок ціни позову (суму середнього заробітку за день/місяць) та надати документ про сплату судового збору за подання цього позову.

Ухвалою суду від 16.06.2021 відмовлено ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору з підстав, наведених в клопотанні від 14.06.2021 та продовжено ОСОБА_1 встановлений ухвалою від 25.05.2021 строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів, початок перебігу строку обчислювати від дати вручення позивачу копії цієї ухвали суду.

На виконання вимог ухвали суду позивач усунув вказані недоліки, звернувся із заявою від 02.07.2021 за вх. №47352.

Ухвалою суду від 06.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

На заперечення проти позовних вимог відповідачем подано 25.08.2021 за вх. №61302 відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи правомірність своїх дій відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що військова служба віднесена законодавцем до публічної служби, проте військовослужбовець, який проходить військову службу не перебуває у трудових правовідносинах із військовою частиною. Такі правовідносини виникають у зв`язку із проходженням такої служби та врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідач не повинен нести відповідальність за статтею 117 КЗпП України внаслідок відсутності у нього статусу власника (роботодавця). Крім цього, зазначає, що той факт, що законодавством, яке регулює військову сферу не передбачено можливості стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, не дає підстав застосовувати для врегулюванням спірного питання трудове законодавство.

28.08.2021 за вх. №62316 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, позовні вимоги вважає обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Зазначив, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки остаточний розрахунок проведений 23.04.2021, а до суду звернувся до 17.05.2021, тобто в межах місячного строку звернення до суду. Щодо доводів відповідача, що військова частина 2144 не може нести відповідальність за вчинені дії військовою частиною 1494, оскільки на момент проходження військової службу позивачем у військовій частині 2144 були відсутні зобов`язання перед позивачем, та відповідно на позивача не були сплановані фінансові витрати військовою частиною 2144, які виникають з подачею позову, зазначає, що Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) є правонаступником Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), що свідчить про безпідставність вищезазначених доводів відповідача.

Ухвалою суду від 06.09.2021 вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи № 380/8207/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

23.09.2021 за вх. №69067 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У зв`язку з неявкою сторін, в засіданні суду, яке відбулось 23.09.2021 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 19.10.2021 о 10:00 год.

28.09.2021 за вх. №70587 від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів у справі.

В засідання суду призначене на 21.10.2021 сторони явки в засідання суду не забезпечили, були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Суд ухвалив відкласти розгляд справи на 02.11.2021 о 12:00 грн.

16.11.2021 за вх. №83936 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог. Просив суд вважати зміненим п.2 прохальної частини позову та викладеним в наступній редакції: «Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за час затримки розрахунку із 29.08.2018 до дня фактичного розрахунку при звільненні за час затримки розрахунку із 29.08.2018 до дня фактичного розрахунку 22.04.2021 (967 календарних дів) у сумі 205119,33 гривень».

16.11.2021 за вх. №83975 представником позивача подано заяву про розгляд справи у письмовому провадженні.

23.11.2021 заяву представника позивача про зменшення позовних вимог протокольною ухвалою суду залишено без розгляду в порядку п.1 ст.47 КАС України.

Ухвалою суду від 23.11.2021 залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористане речове майно, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки).

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задоволити повністю.

Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління державної прикордонної служби України від 28.08.2018 року №232-ос «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 , техніка-водія відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби «Смільниця» І категорії (тип Б), звільненого за п.п «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту ) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 28 серпня 2018 у запас. Вислуга років ОСОБА_1 станом на 28.08.2018 року становить: - календарна: 10 років 11 місяців 29 днів; пільгова: 05 роки 09 місяців 10 днів; всього: 16 років 09 місяців 09 днів.

Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

29.08.2019 позивачу проведено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 49553,18 грн.

26.01.2019 виплачено компенсацію за невикористане речове майно у сумі 24139,81 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 у справі №380/2524/20 визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.08.2018 та зобов`язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28.08.2018.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 18499,86 грн.

23.04.2021 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 46755,91 грн.

У суд позивач звернувся із позовною заявою 17.05.2021 (згідно штампу поштового відділення).

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день виключення із списків, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача та про стягнення із військової частини середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Предметом розгляду у даній справі є право позивача на отримання середнього грошового забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні (щодо невиплати у день звільненні індексації грошового забезпечення).

При вирішення справи, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п.293 Положення про проходження громадянами військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України №1115/2009 від 29.12.2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч наведеним нормам, позивача не було забезпечено грошовим забезпеченням та не виплачено відповідної індексації грошового забезпечення.

Водночас відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невчасно проведений розрахунок при звільненні передбачено нормами Кодексу законів про працю України.

Так, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, а тому суд відхиляє як необґрунтовані покликання відповідача на неможливість застосування загальних норм КЗпП України до спірних правовідносин.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення, не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (28.08.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, вчинив протиправну бездіяльність. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Суд не бере до уваги доводи відповідача стосовно відсутності спору щодо невиплати вказаних вище сум після звільнення позивача, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, а саме виплату всіх зазначених сум, проведено лише 23.04.2021, тому позивач, як наслідок, має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Відповідно до наявної у матеріалах справи особової картки грошового забезпечення позивача розмір її грошового забезпечення за два місяці до звільнення становив: у червні 2018 року – 10061,56 грн., у липні 2018 року – 10061,56 грн., разом – 20123,12 грн.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 329,88 грн. (20123,12/61=329,88).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку становить:

- з 29.08.2018 по 23.04.2021 (індексація грошового забезпечення) – 967 днів.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає:

- 329,88 *967=318993,96 грн.

При цьому суд ураховує, що виплачені суми заборгованості по індексації грошового забезпечення становлять: 46577,91 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі, яка нарахована відповідно до ст.117 КЗпП України, становлять: 0,14 (46577,91/318993,96).

З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму 46577,91 грн (виплати індексації грошового забезпечення) та 967 днів (час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 44659,15 грн.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення 28.08.2018 з позивачем остаточного розрахунку при звільненні слід визнати протиправною та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 29.08.2018 по 22.04.2021 в сумі 44659,15 грн, що є співмірним розміру недоплаченої суми.

При цьому суд враховує Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на висновки суду про часткове задоволення позову та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 29.08.2018 у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.08.2018 по 22.04.2021 у сумі 44659 (сорок чотири тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 15 копійки.

Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 127 (сто двадцять сім) гривні 11 копійок.

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.11.2021.

Суддя Сподарик Н.І.