Рішення № 101392257, 16.11.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 200/9291/21

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Борзаниці С.В.

при секретарі судового засідання Таращенка Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Донецького окружного адміністративного суду (далі також – відповідач, ДАОС), в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ голови Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 № 42/I-г «Про перерахування суддівської винагороди ОСОБА_1 ».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що указом Президента України від 13.05.2009 № 318/2009 його було призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду, повноваження якого припинились 14.05.2014. З обставин, які не залежали від позивача особисто чи його поведінки, Президент України тривалий час не видавав указ про призначення на посаду судді безстроково.

В період, коли позивач не здійснював правосуддя, наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2019 № 102/К-г йому встановлена доплата за вислугу років в розмірі 40 відсотків посадового окладу судді.

Указом Президента України від 07.09.2020 № 376/2020 позивача призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково.

Арифметичний розрахунок суми нарахованої та виплаченої доплати за вислугу років до посадового окладу судді ОСОБА_1 за період, коли він не здійснював правосуддя, з січня 2020 по вересень 2020 року (довідка від 27.09.2021 № 03-30/664/21), становить 79 208 (сімдесят дев`ять тисяч двісті вісім) грн. 43 коп.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 № 42/І-г на підставі доповідної записки начальника відділу з управління персоналом та державної служби Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2021, до остаточного вирішення питання застосування частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII), прийнято рішення про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 , а саме: виплаченої доплати за вислугу років до посадового окладу судді за період роботи з січня 2020 по вересень 2020 року, та запропоновано позивачу вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020 році коштів доплати за вислугу років у сумі 79 208 грн 34 коп.

Згідно зі статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частинами другою, десятою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15), тобто з 04 грудня 2018 року, позивач зазначає, що має право на отримання доплат до посадового окладу.

Окремо, позивачем було зазначено, що підставою для скасування спірного наказу є його невідповідність приписам пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, а саме, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Донецький окружний адміністративний суд заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 62-63), в якому зазначено таке.

Відповідно до Указу Президента України від 13.05.2009 року №318/2009 «Про призначення суддів» та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2009 №122/К ОСОБА_1 було зараховано до штату суду з 11.06.2009 і встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Відповідно до п. п. 5, 6 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 11 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та наказу ДОАС від 04.06.2014 №96/К-г судді ОСОБА_1 з 04.06.2014 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІІІ та наказу ДОАС від 01.04.2015 № 78/К-г судді ОСОБА_1 припинено виплату доплати за вислугу років до посадового окладу.

Відповідно до п. 4 статті 131, п.16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пп. 4 пункту 16-1 Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1402-VІІІ, рішення Вищої ради правосуддя від 10.10.2017 №3219/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді, наказом ДОАС від 08.12.2017 №279/К-г суддю ОСОБА_2 08.12.2017 відраховано зі штату Донецького окружного адміністративного суду.

На підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 у справі №8058/139/18-а, постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.04.2019, виданого Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2 поновлено на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду з 08.12.2017.

На виконання Закону України від 12.07.2018 №2509-VІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 у справі №8058/139/18-а Донецьким окружним адміністративним судом видано наказ від 11.04.2019 №45/К-г, згідно з яким ОСОБА_1 здійснювалась доплата за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

Відповідно до п. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VШ та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2019 №102/К-г ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді з 05.06.2019.

Відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, Указу Президента України від 07.09.2020 №376/2020 та наказу ДОАС від 08.09.2020 №264/К-г суддю ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з 07.09.2020 безстроково.

Частиною 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. З урахуванням приписів зазначеної статті судом видано наказ від 25.06.2021 №42/І-г щодо перерахунку суддівської винагороди судді ОСОБА_2 , а саме виплаченої доплати за вислугу років до посадового окладу судді за період з 01.01.2020 по 06.09.2020. Судді ОСОБА_1 запропоновано вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020 році доплат за вислугу років у сумі 79 208,34 грн.

Зазначені кошти суддею Бєломєстновим О.Ю. на рахунок Донецького окружного адміністративного суду внесені не були. Відділом бухгалтерського обліку та фінансових ресурсів суду заходи щодо відповідних коригувань бухгалтерського обліку не здійснювалися.

Питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено у частині другій статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Водночас, за приписами частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Статтею 52 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Здійснення правосуддя передбачає можливість судді здійснювати визначені процесуальним законом процедури судочинства, в тому числі розглядати і вирішувати судові справи.

Стосовно посилання позивача у позовній заяві на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, а також на те, що необхідно розрізняти обставини, через які суддя не здійснює правосуддя, зазначено таке.

Дійсно, Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-УІІІ, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

У мотивувальній частині згаданого рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», є несправедливим, не виправданим та необґрунтованим.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідачем зазначено, що хоча положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ, проте останні неконституційними не визнавались та наразі є чинними, а тому є обов`язковими до застосування.

У теперішній час не вирішено питання щодо внесення змін до статті 135 Закону №1402-VIII з метою приведення його положень у відповідність до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11 -р/2018 та врегулювання питань виплати суддівської винагороди, гарантованої Конституцією України.

Просили у задоволенні позову відмовити.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без участі позивача та представника Донецького окружного адміністративного суду (арк. спр. 80, 82).

Ухвалою від 10.09.2021 після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.10.2021 (арк. спр. 38-39, 51-52).

06.10.2021 розгляд справи відкладено, підготовче засідання призначено на 21.10.2021 (а.с. 70).

Ухвалою від 21.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні (а.с. 77).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Згідно указу Президента України від 13.05.2009 №318/2009 «Про призначення суддів» позивач був призначений на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду (а.с.12-14).

Відповідно до п. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VШ та наказу Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2019 №102/К-г ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу судді з 05.06.2019 (а.с.15).

Відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, Указу Президента України від 07.09.2020 №376/2020 та наказу ДОАС від 08.09.2020 №264/К-г суддю Бєломєстнова О.ІО. призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з 07.09.2020 безстроково (а.с.18-19).

Згідно наказу Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 №42/І-г щодо перерахунку суддівської винагороди судді ОСОБА_2 , а саме: виплаченої доплати за вислугу років до посадового окладу судді за період з 01.01.2020 по 06.09.2020, позивачу запропоновано вжити заходів щодо повернення виплачених у 2020 році доплат за вислугу років у сумі 79 208,34 грн (а.с.22).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною другою статті 48 Закону N 1402-VIII закріплено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (пункт 7 частини п`ятої, частина сьома статті 48 Закону N 1402-VIII).

Відповідно до частини другої статті 52 Закону N 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Розділом IX Закону N 1402-VIII закріплені норми забезпечення суддів.

Статтею 135 Закону N 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до положень статті 146 Закону N 1402-VIII, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (частини 1, 3, 7 статті 148 Закону N 1402-VIII).

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону N 1402-VIII).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.

Отже, захищеність суддів на рівні Конституції України є найважливішою гарантією незалежності судової влади, неупередженого, об`єктивного, безстороннього та незалежного виконання суддями своїх обов`язків щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права та конституційного ладу в державі.

Конституційним Судом України в мотивувальній частині рішення від 04.12.2018 №11-р/2018 встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Рішенням Ради суддів України від 03.09.2021 № 35 визначено, що сам по собі факт, що у рішенні не наведені усі випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (наприклад виплата винагороди суддям, повноваження яких припинились, виплата винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через не приведення їх до присяги тощо) не дає підстав вважати, що дане рішення Конституційного Суду України не може бути застосовним до них. А відтак, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

Рада суддів України дійшла висновку, що вказане рішення стосується не тільки попередніх редакцій Закону, а й аналогічних вимог частини 10 статті 135 нині діючого Закону від 02 червня 2016 року №1402-VIII, які також не відповідають Конституції України, а тому не підлягають застосуванню, тобто Конституційний Суд України вирішує вказане питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій Закону, а й прив`язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого Закону.

Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

На підставі наведених норм слідує, що правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

За змістом статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Підпунктом 6.1 пункту 6 Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, відповідач безпідставно зробив перерахунок суддівської винагороди з 01.01.2020 по 06.09.2020 для повернення коштів позивачем у сумі 79208 грн 34 коп.

Як наслідок, наказ голови Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 № 42/I-г «Про перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Донецького окружного адміністративного суду (ідентифікаційний код 35099148, місцезнаходження: вул. Добровольського, буд. 1, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84122) про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2021 № 42/І-г «Про перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 ».

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 26 листопада 2021 року.

Суддя С.В. Борзаниця