Рішення № 101390701, 16.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 р. Справа№200/10595/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., при секретарі Муршко Д.О., за участю представника відповідача Кододової А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код 44070187, 87515, Донецька область, м.Маріполь, вул.Італійська, 59) про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.11.2020 №Ф-408491-46 про сплату боргу (недоїмки) на суму 36268,74 грн. В обґрунтування зазначено, що на примусовому виконанні знаходиться вимога №Ф-408491-46 видана 11 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області про стягнення 36268,74 грн. з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1 ). За даними інформаційної системи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області (Приморська ДПІ) (державна реєстрація фізичної особи-підприємця з 29.08.1997) на загальній системі оподаткування та станом на 31.10.2020 має недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 36268,74 грн. З 20.02.2013 свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_2 є недійсним, про що внесено відповідний запис. Зазначає, що ОСОБА_1 не здійснює підприємницьку діяльність та не зареєстрована як фізична особа-підприємець, отже обов`язок сплати єдиного внеску відсутній.

Відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що за даними інформаційної системи ДПС, виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 29.08.1997 проведено державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_1 ). Разом з цим, 20.02.2013 отримана 175 відомість з ЄДР про те, що її “свідоцтво про державну реєстрацію, вважається недійсним”. Зауважив, що ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку у Головному правлінні ДПС у Донецькій області з 20.02.2013 по теперішній час, знаходиться на загальній системі оподаткування. Відповідно до інформаційної системи ДПС України в інтегрованій картці платника податків за період з 01.01.2017 відображені нарахування єдиного внеску, в т.ч. за 2017 рік здійснено нарахування у сумі 8448,00 грн. (термін сплати 09.02.2018); за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2018), за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2018), за ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.07.2018), за ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.10.2018), за IV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.01.2019), за І квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2019), за ІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.07.2019), за ІІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.10.2019), за IV квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.01.2020), за І квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (термін сплат 21.04.2020), рішення про застосування штрафних санкцій у сумі 680 грн. від 28.05.2020 №087995433, за ІІ квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (термін сплат 20.07.2020), за ІІІ квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн. (термін сплат 19.10.2020). Сума боргу станом на 01.01.2017 складає 38468,74 грн., станом на час складання вимоги 36268,74 грн. Вважає вимогу правомірною, просить у задоволені позовних вимог відмовити.

20 жовтня 2021 року ухвалою суду зобов`язано Головне управління ДПС у Донецькій області надати суду наявні у контролюючого органу докази перебування ОСОБА_1 на податковому обліку.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надані пояснення, в яких зазначено, що облікова справа фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_1 ) відсутня, а в інформаційній системі наявна інформація щодо фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), яка перебуває на податковому обліку з 20.02.2013 по теперішній час, як фізична особа підприємець. Зазначає, що будь-які заяви, податковій звіти або інші докази перебування на обліку ОСОБА_1 відсутні.

25 серпня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

21 вересня 2021 року, 20 жовтня 2021 року ухвалами суду відкладено підготовче засідання на 20 жовтня 2021 року, 29 жовтня 2021 року відповідно.

29 жовтня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16 листопада 2021 року.

У судове засідання призначене на 16 листопада 2021 року представник позивача не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини аналогічні тим, що викладені у відзиві.

Заслухавши представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19 лютого 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №22741750000032289, згідно якого включено відомості про фізичну особу-підприємця – ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним. Державна реєстрація проведена 29.08.1997.

11 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу №Ф-408491-46, якою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) зобов`язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного внеску, що виникла станом на 31.10.2020, в сумі 36268,74 грн., в т.ч. недоїмка – 35588,74 грн., штрафи – 680 грн.

Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована ГУ ДПС у Донецькій області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів за період з 01.01.2017.

Так, в інтегрованій картці платника податку ( ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) відображені наступні нарахування єдиного внеску: за 2017 рік здійснено нарахування у сумі 8448,00 грн. (термін сплати 09.02.2018); за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2018), за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2018), за ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.07.2018), за ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.10.2018), за IV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.01.2019), за І квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.04.2019), за ІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 19.07.2019), за ІІІ квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.10.2019), за IV квартал 2019 року у сумі 2457,18 грн. (термін сплат 21.01.2020), за І квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (термін сплат 21.04.2020), рішення про застосування штрафних санкцій у сумі 680 грн. від 28.05.2020 №087995433, за ІІ квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (термін сплат 20.07.2020), за ІІІ квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн. (термін сплат 19.10.2020). Сума боргу станом на час складання вимоги 36268,74 грн.

04 червня 2021 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області на звернення позивача надана відповідь №469/Б/05/-99-13-03-14, в якій повідомлено, що за даними інформаційними системи ДПС України ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) перебуває на обліку у ГУ ДПС (Приморська ДПІ) (державна реєстрація фізично особи-підприємця з 29.08.1997) на загальній системі оподаткування. За нею обліковується недоїмка у розмірі 36287,74 грн. зі сплати єдиного внеску. В інформаційній системі ДПС України наявні відомості про недійсне свідоцтво ОСОБА_2 .

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 1 січня 2017 року по 31 жовтня 2020 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, оскільки виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником). А тому дослідження питання про наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця має значення як для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

1 липня 2004 року набрав чинності до Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (далі - Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” цього Закону державний реєстратор протягом 2004- 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи-підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

3 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 1 липня 2010 року № 2390-VI “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання” (далі - Закон № 2390-VI) I, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2- 4 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII “Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру” (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2- 4 і 7- 9 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Таким чином, відповідно до пояснювальної записки, основною метою проекту Закону №1155-VII визначено продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 1 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання”, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України” підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа “Серков проти України”, заява № 39766/05, пункт 43).

З урахуванням наведеного, статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі “Серков проти України”, оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку з 20.02.2013 по теперішній час, як фізична особа підприємець.

Разом з цим, на підтвердження викладених обставин суб`єктом владних повноважень належних доказів державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) не надано.

Суд зауважує, з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) є недійсним з 19.02.2013 (а.с.104-106). Інші відомості про державну реєстрацію відсутні.

З огляду на викладене відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що у податковій вимозі від 11 листопада 2020 року №Ф-408491-46 платником податку зазначено ОСОБА_2 ”, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1 ), разом з цим, позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1 ). Позивач стверджує, що ці особи є різними, однак звертається до суду та просить скасувати вказану вимогу, що прийнята по відношенню до Буй “Вити Вікторівни”, оскільки таке рішення порушує саме її права.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Суд враховує, що у паспорті серії НОМЕР_2 , який видано 11.01.1997 Приморським РВ Маріупольським МУ УМВС України в Донецькій області, визначено прізвище, ім`я та по батькові позивача - ОСОБА_1 , дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації з 13.11.1996 – АДРЕСА_3 .

26 березня 1997 року присвоєно ідентифікаційний номер ОСОБА_1 – НОМЕР_1 , про що внесено відповідний запис Державний реєстр фізичних осіб. Вказаний номер є унікальним.

Суд враховує, що хоча по батькові є різними, однак інші персональній відомості, за якими ідентифікується особа (такі як прізвище, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків – ідентифікаційний номер) дають підстави вважати, що спірна вимога стосується саме позивача, та саме вона має право на звернення до суду із вимогою про її оскарження.

Відтак, враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19 та встановлені обставини, суд вважає, що вимога про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню.

Інші доводи позивача не мають правового значення, а тому правова оцінка таким не надається.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Враховуючи повне задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за сплати судового збору у розмірі 908 грн., що сплачені згідно квитанції від 16.08.2021.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 11 листопада 2020 року №Ф-408491-46 про сплату ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1 ) боргу у розмірі 36268,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код 44070187, 87515, Донецька область, м.Маріполь, вул.Італійська, 59) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 16 листопада 2021 року. Повний текст рішення складено 25 листопада 2021 року.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Кошкош