Рішення № 101390318, 22.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року Справа № 160/13214/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04.08.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначені пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 та сплачувати пенсію за вислугою років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при призначенні пенсії за вислугою років виплатити державну грошову допомогу в розмірі десяти пенсій.

09.08.2021 року ухвалою суду позовна заява була залишена без руху та надано позивачу строк усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду виправленої позовної заяви.

09.09.2021 року позивачем подана позовна заява з усунутими недоліками.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 11.10.2021 року, відповідно до ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.09.2020 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років. 18.09.2020 року позивач отримала відмову у призначенні пенсії № 0400-0313-8/8096 від 15.09.2020 року з посиланням, що у неї відсутній стаж за вислугу років. Позивач вважає, що має право на пенсію згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки у неї наявний педагогічний стаж 29 років, що підтверджується довідкою Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 105 Відділу освіти виконкому Тернівської районної у місті ради. Також у позивача наявне право на отримання державної грошової допомоги в розмірі десяти пенсій. Посилаючись на неправомірність дій відповідача, позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

19.10.2021 року до суду від відповідача надійшов письмовий відзив, в якому представник просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачка не досягла пенсійного віку та не має необхідного спеціального стажу. Станом на 30.09.2020 року позивач досягла віку – 47 років 06 місяців 17 днів, має стаж 28 років 03 місяці 09 днів, і станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж позивача становить 25 років 06 місяців 09 днів. При цьому, право на пенсію у позивача виникне після досягнення 55 років та за наявності спеціального стажу 26 років 06 місяців.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 09.09.2020 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник освіти.

Листом від 15.09.2020 року за № 0400-0313-8/80960 відділом з питань перерахунків пенсії № 8 Управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ у Дніпропетровській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» через те, що позивач не має необхідного спеціального стажу, який дає їй право на призначення даного виду пенсії.

Так, у листі зазначено, що позивач відповідно до поданих документів, станом на 31.07.2020 року має загальний стаж роботи 28 років 3 місяці 9 днів, з них за вислугу років станом на 11.10.2017 року – 25 років 6 місяців 9 днів.

Отже, спір між сторонами виник з приводу відмови у призначенні пенсії через відсутність спеціального стажу та недосягнення пенсійного віку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Далі – Закону №1788-ХІІ) визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ передбачені наступні види пенсії: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ст. 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому, пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Приписами ст. 51 Закону №1788-ХІІ визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Згідно з п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року та доповненнями в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення:

які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;

1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:

50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;

51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;

52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;

53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;

54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;

54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;

55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

04.06.2019 року Конституційним Судом України прийнято рішення №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) яким, зокрема:

- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Під час ухвалення вищевказаного рішення, Конституційний Суд України прийшов до висновку, що мета призначення пенсії за вислугу років полягає в забезпеченні потрібних умов життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.

Так, Законом № 911 від 24.12.2015 року встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII.

Проте, втрата професійної працездатності або придатності не може бути пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911 від 24.12.2015 року у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, визнано такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Законом № 213 підвищено на п`ять років вік виходу на пенсію для жінок (наслідком стало зрівняння віку виходу на пенсію для чоловіків і жінок) (абзаци перші пунктів «а», «б», «в», «г», «д» статті 55 Закону № 1788-XII), підвищено загальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци другі, треті пунктів «а», «б», «в», «г», «д», пункт «є» статті 55 Закону №1788), підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (пункт «а» статті 54, абзаци шостий - шістнадцятий пункту «д», абзаци перший - одинадцятий пункту «е», пункт «ж» статті 55 Закону №178-XII 8).

Так, на думку Конституційного Суду України, зазначені зміни здійснювались без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-XII.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-XII вбачається, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213 є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

З огляду на викладене вище, суд прийшов до висновку, що оскільки положення ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015 року та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII, що набрав чинності 01.01.2016 року визнано не конституційними, тобто, такими, що з 04.06.2019 року втратили чинність, при призначення пенсії за вислугою років органи Пенсійного фонду України повинні керуватись положеннями, що діяли до прийняття вищенаведених змін, а саме: станом на 31.03.2015 року.

Так, відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 31.03.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно ч. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 ( в редакції на 31.03.2015 року) «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

З копії трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 вбачається, що 23.08.1991 року позивач прийнята вчителем співу в СШ № 105 ( запис № 1, наказ № 57 від 23.08.1991 року).

15.08.2007 року позивач була звільнена з посади за переведенням до Криворізької ЗШ № 55 (запис № 4, наказ № 61 від 16.08.2007 року).

16.08.2007 року позивач прийнята на посаду вчителя музики за переведенням з КЗШ № 105 (запис № 5, наказ № 61 від 16.08.2007 року), а 19.08.2008 року – звільнена за переведенням в КЗШ № 105 ( запис № 6, наказ № 70 від 12.08.2008 року).

З 19.08.2008 року по 31.08.2020 року позивач працювала на посаді вчителя музики в КЗШ № 105 та звільнена з посади за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років ст. 38 КЗпП (записи №7-8, накази № 73 від 19.08.2008 року та № 40 від 25.08.2020 року).

Згідно довідки Криворізької загальноосвітньої шкоди І-ІІ ступенів № 1005 Відділу освіти виконкому Тернівської районної у місті ради № 190 від 19.08.2020 року ОСОБА_1 має педагогічний стаж 29 років та один день станом на 25.08.2020 року.

Зі змісту відмови та відзиву вбачається, що станом на 30.09.2020 року позивачу розраховано загальний страховий стаж, який дорівнює 28 років 03 місяці 09 днів та спеціальний стаж станом на 11.10.2017 року становить 25 років 06 місяців 09 днів.

Отже, судом встановлено, що спеціальний стаж позивача за підрахунком відповідача становить 25 років 06 місяців 09 днів (доказів звернення позивача до відповідача щодо роз`яснень який стаж не було враховано до спеціального стажу суду не надано, а тому суд самостійно не має можливості дослідити правомірність /неправомірність незарахування відповідачем певного стажу позивача), що в свою чергу не суперечить вимогам п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 31.03.2015 року) та дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, суд критично ставиться до посилань відповідача на відсутність необхідного спеціального стажу для призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Відносно недосягнення пенсійного віку – 55 років, як підстави для відмови в призначення пенсії за вислугу років, така причина не зазначена у письмовій відмові відповідача № 0400-0313-8/80960 від 15.09.2020 року (однак відповідач у своєму відзиві посилається і на таку причину відмови у призначенні пенсії).

Щодо вимог позивача про виплаті при призначенні пенсії за вислугою років державної грошової допомоги в розмірі десяти пенсій, вони є передчасними, оскільки рішення про відмову з цього питання відповідачем не приймалося та таке право позивач набуде лише після призначення відповідачем пенсії згідно п. « е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги позивача та визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначені ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 та сплачувати пенсію за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача частково обґрунтованими, а тому вважає необхідним частково задовольнити позовні вимоги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908 грн., що документально підтверджується квитанцією № 33671451 від 31.07.2021року.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 454 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання відмови незаконною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначені ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 та сплачувати пенсію за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 454,00 (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець