Рішення № 101387862, 15.11.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/445/21

Провадження № 2/323/355/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2021 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Малюки В.С.,

представника відповідача - адвоката Швайковського А.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.02.2021 року до Оріхівського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії ОСОБА_2 щодо щорічного орання земельної ділянки в один бік та зобов`язати її вчинити певні дії (вирівняти рівень землі на ділянці відповідача з рівнем землі на ділянці позивача уздовж усього суміжного між сторонами паркану та на ширині чотири метри від паркану на ділянці відповідача; відремонтувати паркан на межі між земельними ділянками сторін шляхом встановлення чотирьох стовпчиків, які впали, закріплення стовпчиків, які хитаються, а також зварювання та закріплення сітки на паркані).

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що між земельними ділянками за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , та за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , встановлений паркан, який становить собою металеву сітку, натягнуту між вкопаними у землю стовпчиками, кожен з яких має бетонний фундамент (основу). За ствердженням позивача, відповідач протягом тривалого часу щороку під час обробки своєї земельної ділянки проводить орання, в тому числі за допомогою колісної сільськогосподарської техніки, в один бік. Це призвело до того, що на земельній ділянці відповідача поступово утворився видолинок вздовж вказаного паркану, опори стовпчиків паркану оголились, частина стовпчиків впала, частина розхиталась, сітка місцями порвалась та (або) провисла. Вказані дії відповідача порушують правила добросусідства, передбачені ст. ст. 103-108 Земельного кодексу України, а також призвели до погіршення стану належного позивачу майна. Добровільно відповідач відмовляється усувати наслідки своїх дій, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

Ухвалою від 19.02.2021 року, провадження у справі було відкрито, а її розгляд визначений в порядку загального позовного провадження.

В підготовчому судовому засіданні позивач та його представник, адвокат Малюка В.С., позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача, адвокат Швайковський А.А., позов не визнав.

Третя особа участі у підготовчому судовому засіданні участі не брала, подавши відповідну заяву.

В межах підготовчого провадження сторони обмінялись письмовими заявами по суті спору, надали докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, в тому числі представник відповідача заявив про виклик свідків.

Ухвалою суду від 22.04.2021 року підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до судового розгляду.

Під час судового розгляду позивач та її представник наполягали на задоволенні позовних вимог, посилаючись на факти та норми права, викладені в позовній заяві.

Відповідач та представник відповідача проти задоволення позову заперечували, посилаючись на недоведеність обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Третя особа участі у судовому розгляді участі не брала, подавши відповідну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними докази, суд були встановлені такі обставини.

Сторонами не заперечується, що між земельними ділянками за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , та за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , встановлений паркан, який становить собою металеву сітку, натягнуту між вкопаними у землю стовпчиками, кожен з яких має бетонний фундамент (основу).

Позивач пояснив, що встановив цей паркан приблизно у 1992 році за власний рахунок і власними силами, без створення проектно-кошторисної документації. Відповідач цього факту не оспорювала.

Як випливає з відеозапису, зробленого навесні 2021 року, та фотографій, які надав позивач, і які були переглянуті в судовому засіданні, вказаний паркан містить ознаки фізичного зносу. Бетонна основа більшості стовпчиків верхньою частиною знаходиться на рівнем ґрунту. При цьому зі сторони земельної ділянки відповідача рівень ґрунту місцями є нижчим за рівень зі сторони позивача. Нижній край сітки між стовпчиками знаходиться над рівнем землі, а простір між ґрунтом та цим нижнім краєм місцями прикритий цеглинами, фрагментами шиферу тощо. Бетонна основа, на якій знаходиться будинок позивача, знаходиться вище рівня земельної ділянки відповідача.

Крім того, судом було досліджено ще один відеозапис, зроблений позивачем восени 2021 року, з якого судом встановлено, що земельна ділянка відповідача проорана, а відстань від проораної частини до паркану позивача становить не менше 30 сантиметрів, що позивачем не заперечувалось.

При цьому, при дослідженні обох відеозаписів судом не було встановлено наявність так званого видолинку, про усунення якого просив позивач. Сам позивач та його представник не змогли вказати на цих відеозаписах або на будь-яких графічних зображеннях місце розташування цього видолинку та його просторові межі - довжину, ширину, глибину, розташування по відношенню до паркану. За поясненнями представника позивача, на наданих відеозаписах його неможливо побачити, оскільки фактично мова йде про те, що горизонтальний рівень поверхні земельної ділянки відповідача на відстані до чотирьох метрів від паркану є нижчим за рівень поверхні земельної ділянки позивача, а потім поступово підвищується.

Судом також встановлено, що конфлікт між сторонами з приводу дотримання правил добросусідства триває вже декілька років.

Так, 08.11.2019 року комісією представників Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області був складений акт, яким встановлено, що по межі між земельними ділянками сторін натягнута сітка. Відповідач проводить оранку землі щороку в одну сторону від огорожі сітки, засіває землю, потім косить зерно прямо під вікнами позивача. Під час оранки земля від сітки ОСОБА_1 пересовується в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 . В результаті цього біля сітки утворюється видолинок довжиною в розмір земельної ділянки. У зв`язку з цим сітка, стовпчики похилилися, і видно бетон. Вимощення навколо будинку відійшло та поколося, стіна в будинку дає тріщини.

За клопотанням представника відповідача в судовому засіданні були допитані особи, що входили до складу вказаної комісії.

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили, що брали участь у роботі тієї комісії та складанні акту. Пояснили, що виходили на місце події. Підтвердили наявність невеликої колії вздовж паркану, але про орання ОСОБА_2 своє земельної ділянки в один бік їм було відомо лише зі слів ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що також була присутньою при складанні акту. Підтвердила, що бачила видолинок вздовж будинку позивача, а чи продовжувався він вздовж всього паркану, не бачила. Вважає, що в утворенні видолинку була наявна й вина самого ОСОБА_1 , який не передбачив механізм стоку дощової води не на земельну ділянку, через що під час дощу вода підмиває лінію ґрунту вздовж паркану.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що на місцевість не виїжджала, у складанні акту участі не брала, свідком зазначених в акті обставин не була, а підписала його пізніше. Підтвердити в судовому засіданні обставини, зазначені в акті, не може.

Крім того, судом були досліджені Акти обстеження земельної ділянки від 02.04.2021 та від 26.05.2021, якими комісія в складі членів земельної комісії та депутатів Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області виявила, що візуально рівень землі на межі земельної ділянки позивача трошки вищий за рівень землі на ділянці відповідача. На будинку позивача відсутні римби для стоку води, що призводить до підмивання стовпців на межі, і під час дощів на ділянці відповідача по межі стоїть вода.

Крім того, за клопотанням позивача ухвалою суду від 08.07.2021 була призначена будівельно-технічна експертиза на предмет встановлення експертним шляхом, чи існує видолинок (заглиблення в рельєфі місцевості, западина) вздовж паркану на межі земельних ділянок сторін, які його просторові межі (довжина, ширина, глибина, розташування по відношенню до паркану) та технічні причини його утворення, в якому технічному стані перебуває паркан на межі земельних ділянок сторін і які причини його пошкодження (у разі наявності), а також якою є вартість ремонтно-будівельних робіт з відновлення його стану.

Однак в подальшому позивач заявив про те, що не наполягає на проведенні експертизи, оскільки він не може надати документи, витребувані експертом для її належного проведення. Відтак, ухвалою суду від 14.09.2021 проведення експертизи було припинено.

Оцінюючи досліджені судом докази та встановлені на їх підставі обставини, суд приходить до такого.

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Позивач обґрунтовував свої вимоги посиланнями на ст. ст. 317, 319, 375 ЦК України, ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст. ст. 103, 108 Земельного кодексу України.

Статтею 103 ЗК України визначено зміст добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)

Крім того, відповідно до ст. 104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Статтею 108 ЗК України передбачено, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.

Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

Відповідач у справі не оспорювала того факту, що паркан між її ділянкою та ділянкою позивача є власністю останнього.

Відтак, між сторонами не виникали відносини щодо спільного використання межової споруди в розумінні ст. 108 ЗК України, оскільки позивач є одноосібним власником паркану.

Оскільки суть вимог позивача зводиться до відновлення стану належного йому майна, яке, на його думку, було пошкоджене внаслідок дій відповідача, суд приходить до висновку, що своєю правовою природою позовні вимоги є вимогами про відшкодування шкоди, і саме норми ЦК України про відшкодування шкоди підлягають застосуванню до спірних відносин.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ЦК України, на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Як стягнення збитків, так і відшкодування шкоди в інший спосіб, є видами цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз правової норми, передбаченої ст. 1166 ЦК України, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів суд констатує, що ані факт завдання позивачу шкоди, ані розмір такої шкоди, ані причинний зв`язок між певними діями відповідача та завданням позивачу шкоди, - позивачем не доведені.

Зокрема, позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що станом на час встановлення паркану стан цієї споруди, а також рівень поверхні земельних ділянок позивача та відповідача був іншим, ніж станом на час розгляду справи.

Позивач не надав жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження наявності так званого видолинку, його конкретного місця розташування та просторових меж.

Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що погіршення технічного стану паркану, навіть якщо воно має місце, є прямим наслідком певних дій відповідача, а не було викликано іншими причинами: нормальним фізичним зносом з урахуванням строку його використання, впливом дощової води через відсутність римби для її стоку на будинку позивача тощо.

За таких обставин всі ствердження позивача про завдання йому шкоди діями відповідача є припущенням, тоді як ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлює, що доказування у цивільному судочинстві не може ґрунтуватися на припущеннях.

Акти обстеження земельної ділянки позивача, надані як з його сторони, так і зі сторони відповідача, не можуть бути прийняті як єдині підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності, оскільки як такі не породжують жодних правових наслідків. Позивачем не наведено обґрунтування того, якими нормами права передбачено складання таких актів і в чому полягає їх юридичне значення.

Водночас суд зауважує, що, вимагаючи від відповідача засипати так званий видолинок на земельній ділянці самого відповідача, і стверджуючи про неправильне проведення відповідачем сільськогосподарських робіт з обробки ґрунту, позивач фактично порушує питання про правильність використання відповідачем земельної ділянки в частині забезпечення родючості ґрунту.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; тощо.

Позивач не надав доказів звернення до вказаних органів та посадових осіб з питань неправильного використання відповідачем земельної ділянки, та прийняття ними відповідних рішень в межах наданих їм повноважень стосовно порушення відповідачем законодавства про охорону земель.

Крім того, як випливає із ст. 25 Закону України «Про охорону земель», вжиття заходів щодо охорони земель має відбуватись на підставі відповідних робочих проектів землеустрою, які в даному випадку також відсутні.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України підлягають покладенню на позивача.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 12, 13, 16, 319, 321, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. ст. 12, 25 Закону України «Про охорону земель», керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 19, 81, 82, 84, 141, 176, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Малотокмачанської сільської ради Пологівського району Запорізької області, про визнання протиправними дій щодо щорічного орання земельної ділянки в один бік та зобов`язання вчинити певні дії (вирівняти рівень землі на ділянці відповідача з рівнем землі на ділянці позивача уздовж усього суміжного між сторонами паркану та на ширині чотири метри від паркану на ділянці відповідача; відремонтувати паркан на межі між земельними ділянками сторін шляхом встановлення чотирьох стовпчиків, які впали, закріплення стовпчиків, які хитаються, а також зварювання та закріплення сітки на паркані), – відмовити.

Повний текст рішення складений 25.11.2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з вручення копії рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв