Вирок № 101378026, 25.11.2021, Галицький районний суд м. Львова

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.11.2021 м.Львів

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря Сидорак М.А., Думич С.Е., Кузьмича В.В, Степанюк Ю.

прокурора Никеруй А.С., Єсипчук С.М., Зеніна Г.К

обвинуваченої ОСОБА_1

захисників Гандзюлевича Я.А., Бельського Р.Л., Новицької С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №461/1790/19 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Львова, українки, громадянки України, одруженої, з вищою освітою, раніше не судимої, останнє місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України., -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 скоїла злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин:

Упродовж 2016 року, з мотивів неприйняття діючої влади в Україні, ОСОБА_1 здійснювала діяльність за допомогою всесвітньої мережі «Інтернет» з метою розповсюдження матеріалів провокаційного антиукраїнського характеру, в яких, зокрема, містились публічні заклики з метою порушення територіальної цілісності України.

Зокрема, протягом серпня - жовтня 2016 року, ОСОБА_1 (під псевдонімом « ОСОБА_1 »), перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, позиціонуючи себе як «львівська журналістка у вигнанні», брала участь як запрошена особа в трансляціях на каналах Інтернет-радіостанції «Zello», а саме: ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 на каналі «АТО Донецк» та ІНФОРМАЦІЯ_8 на каналі «Наша Новороссия».

Так, ОСОБА_1 , під час трансляцій на каналі Інтернет-радіостанції «Zello», які мали місце ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 в ході розмов із членами спільноти «АТО Донецк» та ІНФОРМАЦІЯ_8 із членами спільноти «Наша Новороссия», неодноразово публічно закликала невизначене коло осіб з числа слухачів вказаної Інтернет-радіостанції до вчинення дій, спрямованих на зміну меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а саме:

- висловлювання ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_6, а саме з 54 хвилини 27 секунд до 55 хвилини 25 секунд трансляції: «Ну, во-первых, к счастью, не по всей Украине они то создавались, это в основном этой бациллой заражена Западная Украина . Вот почему я и неоднократно на эфирах говорю. Хотя очень жаль, это моя родина, там масса близких мне людей живет. Ну, да, пользуясь законом о «декомунизации», да, он уже есть, ну давайте доведем его до логического конца и поскольку эту часть, эту зараженную, ну можно еще назвать «раковая опухоль», потому что это раковая опухоль неонацизма, да вот зараження часть. Тут надо спасать здоровую часть общества и эту опухоль удалить. Удалить ее в соответствии с законодательством Украины. Декомунизация, прекрасно, и так, вернуть всё в границы 39-го года, до 39-го года. Галичину - Польше, Буковину - Румынии, Закарпатье - Венгрии и Словакии. Всё. А оставшаяся часть будет относительно здорова», - містять публічні заклики: 1) змінити межі території сучасної України, а саме встановити ті її територіальні межі, в яких вона перебувала станом на 1939 рік та до 1939 року; 2) передати у володіння Польщі територію Галичини, Румунії - територію Буковини, а у володіння Угорщини та Словаччини - територію Закарпаття;

- висловлювання ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме з 57 хвилини 37 секунд до 58 хвилини 29 секунд трансляції: «Да, территориальные претензии есть, у Венгрии - на Закарпатье, у Польши - на Львовскую, Тернопольскою, Ивано-Франковскую области, там частично на Ровенскую, у Румынии - на Буковину, то есть на Черновецкую область. И если они раньше действительно сидели так как но как бы, претензии у них то были, но они их в слух не высказывали, сидели скромно, да, то сейчас, ну европейцы они ж хорошо юридически подкованы и они вот, мне кажется, пользуются тем, о чем я уже вот сегодня говорила, то есть законом о «декомунизации», то есть раз есть закон о «декомунизации», его надо выполнять, надо отменять «Пакт Риббентропа-Молотова», надо возвращать европейским государствам эти части отобранных у них территорий. Так что это вполне логично и с точки зрения международного права, где-то даже правильно» - містять публічні заклики передати у володіння Угорщини територію Закарпаття, Польщі - території Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та частково Рівненської області, а у володіння Румунії - територію Чернівецької області;

- висловлювання ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_8, а саме з 37 хвилини 50 секунд до 39 хвилини 23 секунд: «Я Вам хочу сказать следующее, что я сегодня, как бы вот встречалась с некоторыми людьми приехавшими в Москву. Вот, говорили об очень многих интересных, разных вещах. О проекте ЛДНР, в том числе о проекте «новороссия», и пришли к такому вот интересному выводу, что совершенно не понятно.По моему, вся возня вокруг Донбасса сейчас вот так усиленно муссируется Украиной с одной единственной целью: отвлечь внимание народа Украины и в первую очередь жителей территории «новороссия» от того, что все таки они «новороссия», отвлечь внимание граждан Украины от того, что согласно закону о «декомунизации», возвращать-то надо не только Западную Украину. Чудесный закон то принят. Признание вот такого «злочынного», зловредного Советского Союза, напавшего на Украину там. Ну напал так напал, ребята, отлично, всё, всё что сделано коммунистами, всё, всё, всё, давайте быстро, быстро множить на ноль, это ж вы приняли этот закон, быстро, быстро, и давайте тогда вспомним, что входило в границы «новороссии», частью чего и какого государства эта «новороссия» была, когда и при каких обстоятельствах, и почему она попала в состав Украины, и на основании того что все что сделала советская власть - это очень «злочынно», всё таки давайте границы пересматривать. Здесь речь идет не только о Донбассе, речь идет о «новороссии» - є публічним закликом невизначеного кола осіб розглянути територіальні межі України з метою їх зміни.

Зміст вищевказаних висловлювань полягає у спонуканні до діяльності, спрямованої, в тому числі, на зміну меж території та державного кордону України шляхом від`єднання територій західноукраїнських областей та передачі їх у володіння інших держав (Польщі, Румунії, Угорщини та Словаччини).

Канали «АТО Донецк», дописувачами якого є 135 789 осіб та «Наша Новороссия», дописувачами якого є 8 397 осіб Інтернет-радіостанції «Zello», створені та адмініструються на тимчасово окупованій території у м. Донецьк, при цьому їх прослуховують користувачі всесвітньої мережі «Інтернет» по всій території України.

Разом з тим, звукозаписи вищевказаних трансляцій із виступами ОСОБА_1 з каналів «АТО Донецк» та «Наша Новороссия» Інтернет-радіостанції « Zello » від ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8, з метою розповсюдження публічних закликів до зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, невстановленими досудовим розслідуванням особами розповсюджувалися на Інтернет-сервісі « YouTube », зокрема:

- звукозапис трансляції з каналу «АТО Донецк» Інтернет-радіостанції «Zello» від ІНФОРМАЦІЯ_6 опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_10 (ІНФОРМАЦІЯ_9) і станом на час зміни раніше повідомленої підозри ОСОБА_1 01.03.2019 з ним ознайомились 3 064 користувача мережі Інтернету;

- звукозапис трансляції з каналу «АТО Донецк» Інтернет-радіостанції «Zello» від ІНФОРМАЦІЯ_7 опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_11 (ІНФОРМАЦІЯ_12) і станом на час зміни раніше повідомленої підозри ОСОБА_1 01.03.2019 з ним ознайомились 3244 користувача мережі Інтернету;

- звукозапис трансляції з каналу «Наша Новороссия» Інтернет-радіостанції «Zello» від ІНФОРМАЦІЯ_8 опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІНФОРМАЦІЯ_13) і станом на 07.12.2018 з ним ознайомились 107 користувачів мережі Інтернет.

Обвинувачена себе винною не визнала в повному обсязі. Не заперечуючи факту висловлювань, які їй інкримінує сторона обвинувачення, ОСОБА_1 посилається на те, що вказані висловлювання мали місце в закритому чаті під час приватного спілкування, є власною думкою обвинуваченої ї не мають нічого спільного із закликами до зміни території України.

Незвачаючи на невизнання своєї провини, винуватість ОСОБА_1 у скоєнні злочину проти основ національної безпеки України повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

- відповіддю на доручення слідчого від 19.08.2016, якою до матеріалів кримінального провадження долучено протокол огляду мережі Інтернет від 16.08.2016 із додатком оптичним диском № 5/77, на якому записано запис виступу ОСОБА_1 в прямому ефірі каналу « АТО Донецьк » Інтернет-радіостанції « Zello » від ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1 а.с. 226-227);

- відповіддю на доручення слідчого від 29.08.2016, якою до матеріалів кримінального провадження долучено протокол огляду мережі Інтернет від 29.08.2016 із додатком оптичним диском № 5/79, на якому записано запис виступу ОСОБА_1 в прямому ефірі каналу « АТО Донецьк » Інтернет-радіостанції « Zello » від ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 228-229);

- відповіддю на доручення слідчого від 10.11.2016, якою до матеріалів кримінального провадження долучено протокол огляду мережі Інтернет від 10.11.2016 із додатком оптичним диском № 5/111, на якому записано запис виступу ОСОБА_1 в прямому ефірі каналу « Наша Новороссия » Інтернет-радіостанції « Zello » від ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1 а.с. 230-233).

Згідно зазначених документів, вказані записи скопійовані з відкритих джерел, а саме відеохостингу «Youtube», у зв`язку з чим додаткового дозволу суду для використання вказаних записів не потрібно. Тому зазначені документи та записи є належними та допустимими доказами.

Також винуватість ОСОБА_1 підтверджується результатами проведених у кримінальному провадженні експертиз.

Відповідно висновку експерта 08.11.2017 № 20053/16-39/21607-21609/17-39, в результаті проведення лінгвістичної (семантико текстуальної) експертизи встановлено наступне:

- у висловлюваннях ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_6, а саме з 54 хвилини 27 секунд до 55 хвилини 25 секунд трансляції містяться публічні заклики змінити межі території сучасної України, а саме встановити ті її територіальні межі, в яких вона перебувала станом на 1939 рік та до 1939 року; передати у володіння Польщі територію Галичини, Румунії - територію Буковини, а у володіння Угорщини та Словаччини - територію Закарпаття;

- у висловлюваннях ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_7, а саме з 57 хвилини 37 секунд до 58 хвилини 29 секунд трансляції містяться публічні заклики передати у володіння Угорщини територію Закарпаття, Польщі - території Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та частково Рівненської області, а у володіння Румунії - територію Чернівецької області;

- у висловлюваннях ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_8, а саме з 37 хвилини 50 секунд до 39 хвилини 23 секунд трансляції містяться публічні заклики до невизначеного кола осіб розглянути територіальні межі України з метою їх зміни.

Зміст вищевказаних висловлювань полягає у спонуканні до діяльності, спрямованої, в тому числі, на зміну меж території та державного кордону України шляхом від`єднання територій західноукраїнських областей та передачі їх у володіння інших держав (Польщі, Румунії, Угорщини та Словаччини) (т. 2 а.с. 66-87).

Будучи допитаною у судовому засіданні експерт ОСОБА_4 підтвердила свій висновок в повному обсязі. При цьому зазначила, що вислови ОСОБА_1 , які нею досліджувались від ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8, мали спонукальний характер змінити межі території України. Також ОСОБА_4 зазначила, що вона є експертом з писемного мовлення і нею досліджувались тексти стенограм, які вона звіряла, прослуховуючи відповідні записи висловлювань ОСОБА_1 , в тому числі від ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8. Власне у примітці № 1 висновку експерта зазначено, що оскільки об`єктом дослідження судово-лінгвістичної експертизи писемного мовлення є продукт мовленевої діяльності людини, відображений у писемній формі, досліджувались тексти стенограм відеозаписів відеофайлів, щодо яких постановлені питання в постанові слідчого від 12.11.2016.

Тому доводи сторони захисту з приводу того, що призначалась експертиза усного мовлення ОСОБА_1 , а в ході проведення судово-лінгвістичної експертизи досліджувалось писемне мовлення, у зв`язку з чим експерт вийшла за межі наданих їй повноважень - не відповідають дійсності, адже, згідно вказаної примітки, досліджувалась мовленева діяльність особи, яка була відображена також в писемній формі.

Експертиза проведена за дорученням слідчого на підставі постанови від 12.11.2016 року (т. 2 а.с. 58-63), а матеріали, що передані на експертне дослідження, долучені до справи в передбачений процесуальним законом спосіб.

Суд не погоджується з посиланням сторони захисту на те, що вказане експертне дослідження було проведено в іншому кримінальному провадження і тому не може виступати доказом у даному кримінальному провадженні. Дійсно, дане кримінальне провадження має № 22018140000000084 від 07.12.2018 року, а експертиза проведена 08.11.2017 в рамках провадження № 22016140000000072 від 29.09.2016. Проте, як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження № 22018140000000084 виникло шляхом виділення матеріалів з кримінального провадження № 22018140000000060 від 09.08.2018, яке в свою чергу було виділено з кримінального провадження № 22016140000000072 від 29.09.2016. Таким чином, на період призначення і проведення експертизи провадження № 22018140000000060 і № 22018140000000084 ще не були виділені в окремі провадження і становили єдине ціле з провадженням № 22016140000000072. А тому у суду відсутні підстави вважати, що лінгвістична експертиза проведена в рамках іншого кримінального провадження.

Посилання сторони захисту на те, що висновок експерта 08.11.2017 № 20053/16-39/21607-21609/17-39 належить визнати недопустимим доказом через те, що особа, яка проводила дослідження, не включена до реєстру експертів, - не ґрунтується на законі.

Аналізуючи даний висновок на предмет його допустимості в якості доказу винуватості ОСОБА_1 , суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (КНДІСЕ), якому слідчий доручив проведення експертизи, відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону належить до державних спеціалізованих установ. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

В статті 10 Закону України «Про судову експертизу» зазначено, що судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Тобто, до судових експертів державних спеціалізованих установ законодавство не передбачає обов`язку бути атестованими. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону до державного реєстру атестованих судових експертів включаються тільки атестовані експерти, тобто ті, що пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Таким чином, відсутність експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) ОСОБА_4 в державному реєстрі судових експертів жодним чином не свідчить про те, що вказаний працівник державної спеціалізованої установи не може виступати експертом в даному кримінальному провадженні. Адже до таких експертів діюче законодавство передбачає лише вимоги щодо наявності відповідної вищої освіти, освітньо-кваліфікаційного рівня не нижче спеціаліста, проходження відповідної підготовки та отримання кваліфікації судового експерта з певної спеціальності, а обов`язкова атестація передбачена лише для експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

Крім того, ч. 2 ст. 9 Закону передбачає, що особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Також винуватість ОСОБА_1 підтверджується висновком експертів від 20.02.2019 № 567/568 комісійної криміналістичної експертизи відеозвукозапису у кримінальному провадженні № 22018140000000084, згідно якого жіночі висловлювання, зафіксовані на звукозаписах від ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8 належать ОСОБА_1 , при цьому, ознак монтажу не виявлено (т. 2 а.с. 200-205).

Дана експертиза проведена на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019 (т. 2 а.с. 220-223), матеріал для експертизи отримано на підставі постанови про відібрання зразків голосу від 25.01.2019, протоколу відібрання зразків голосу, а також ухвали слідчого судді від 24.01.2019 (т. 2 а.с. 207-214).

Таким чином, обидві експертизи були проведені з дотриманням вимог чинного процесуального законодавства і у суду відсутні підстави для визнання вказаних висновків недопустимими доказами.

Крім того, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 показав, що проживаючи у м. Львові, після подій 2014 року та окупації Криму та східних областей України почав активно цікавитись суспільним та політичним життям в Україні. Зазначив, що цікавиться новинами, переглядає Інтернет-ресурси, на яких обговорюються політичні питання, ознайомлюється з інформацією, яку подають російські ЗМІ, представники так званих ЛНР та ДНР, для того щоб знати їхню позицію та співставляти її з українською. До 2018 року, використовуючи свій мобільний телефон, прослуховував різного роду обговорення на Інтернет-радіостанції «Zello». Зокрема вказав, що у період 2016 року він прослуховував канали Інтернет-радіостанції «Zello», яка представляє собою мобільну радіостанцію, доступ до якої здійснюється через авторизацію з прив`язкою до електронної пошти. Уточнив, що користувався можливостями цієї Інтернет-радіостанції тільки в режимі прослуховування. Прослуховував ефіри цієї Інтернет-радіостанції тому, що йому було цікаво послухати позиції кількох осіб на ту чи іншу тему. За допомогою Інтернет-радіостанції «Zello» свідок відвідував різні канали, часто відвідував «Украина и Россия», «Наша Новороссия» та інші. Зокрема на каналі «Наша Новороссия» порушувались питання створення Новоросії, надавались доводи на підтримку створення так званих ЛНР та ДНР, критикувалась влада в Україні. На цьому каналі Інтернет-радіостанції «Zello» часто попадав на виступи з цього приводу журналістки ОСОБА_1 , яка брала участь в обговореннях та вказувала при цьому, що вона народилась та проживала у м. Львові. Свідок зазначив, що йому було дивно таке чути від своєї землячки і він став шукати про неї більше інформації в мережі Інтернет. В подальшому він побачив збережені трансляції з даної Інтернет-радіостанції на відеохостингу «Youtube». У своїх виступах на каналі «Наша Новороссия» за допомогою Інтернет-радіостанції «Zello» ОСОБА_1 постійно виражала невдоволення діючою владою, зазначала, що вона змушена була втекти на територію Російської Федерації, у зв`язку з тим, що в Україні її думок не розділяли, погрожували їй розправою, розповідала про відділення деяких територій України і передачу їх сусіднім державам.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що він, проживаючи у м. Львові та навчаючись у НУ «Львівська політехніка», починаючи з 2014 року прослуховував ефіри каналів Інтернет-радіостанції «Zello», зокрема канал «АТО Донецьк», на якому в прямому ефірі обговорювались питання тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей та дій діючої української влади. Зазначив, що дуже часто упродовж 2016 року гостем каналу була львівська журналістка ОСОБА_1 , яка у прямому ефірі виступала відповідаючи на питання слухачів каналу. Його дуже обурювали ті речі, які вона говорила про Україну, зокрема щодо того, що їй не належать деякі території і їх потрібно повернути іншим державам. Він також вказав, що ці записи він раніше бачив на відеохостингу «Youtube».

У суду відсутні підстави не довіряти показанням вказаних свідків, оскільки немає жодних об`єктивно підтверджених доводів, які б вказували на неправдивість зазначених даними свідками відомостей. При цьому судом враховано, що ці свідки попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань як під час досудового розслідування, так і перед їх допитом в судовому засіданні. Стороною захисту не наведено та не доведено доводів щодо неправдивості пояснень вказаних свідків.

Незважаючи на те, що допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що ніколи не чув від ОСОБА_1 висловлювань на тему зміни меж України, суд не може прийняти вказані пояснення в якості доказу невинуватості обвинуваченої. Вказаний свідок зазначив, що продивлявся всі виступи ОСОБА_1 , проте він не знає, чи був він ознайомлений з її виступами на каналах Інтернет-радіостанції «Zello», зокрема на каналах «АТО Донецьк» та «Наша Новороссия». Та обставина, що ОСОБА_10 не чув висловлювань щодо зміни меж України, не свідчить, що таких висловлювань не було взагалі.

Під час слідчого експерименту встановлено можливість реєстрації будь-якої особи в інтернет-сторінці «Zello» та прослуховування за її допомогою прямих трансляцій каналів «АТО Донецьк» та «Наша Новоросія», що відображено в протоколі від 28.02.2019 (т. 3 а.с. 106-129).

Також протоколом огляду від 01.03.2019 року зафіксовано, що на сторінках каналів «АТО Донецьк» та «Наша Новоросія» місце їх розташування зазначено «Донецьк (Новоросія) ДНР» та «Новоросія, Росія» відповідно (т. 3 а.с. 212-218).

Таким чином, покази обвинуваченої про те, що її висловлювання мали місце в закритому чаті під час приватного спілкування не мають нічого спільного із закликами до зміни території України, суд вважає спростованими наданими стороною обвинувачення та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.

Суд не погоджується з посилання сторони захисту на те, що вказане кримінальне провадження є порушення права на свободу слова і волевиявлення. При цьому суд виходить з того, що право на свободу вираження є одним із основоположних прав людини, без якого функціонування демократичної держави неможливе. Саме тому воно знайшло своє відображення у численних міжнародних документах, а також у Конституції України.

Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів, а також право на їх вільне вираження. Це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.

В той же час частина 3 статті 19 зазначеного міжнародного документу передбачає, що користування вищезазначеними правами накладає особливі обов`язки і особливу відповідальність. Отже, воно може бути пов`язане з певними обмеженнями, які можуть бути необхідними: а) для поважання прав і репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення. Тобто, зазначене право не є абсолютним.

Право на свободу слова, закріплене у ст. 34 Конституції України, означає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Вона також забезпечує вільний вибір форми отримання інформації: усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, зазначена правова норма передбачає і можливість обмеження права на свободу висловлювання на підставі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров›я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ч. 1 ст.17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. На виконання цього обов`язку законодавство України містить цілу низку правових норм, які обмежують свободу вираження поглядів з огляду на необхідність захисту національних інтереів України, її територіальної цілісності, забезпечення правопорядку тощо.

На території України існує багаторічний триваючий міжнародний збройний конфлікт. Наявність такого фактору, як збройна агресія, безумовно обґрунтовує необхідність обмеження свободи слова.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини у справах, які стосувались обмеження свободи слова в умовах збройного конфлікту, можна прийти до висновку, що держава має право втручатися в свободу слова, якщо таке втручання здійснене з метою захисту інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, протидії заворушенням та злочинам, забезпечення громадського порядку і є пропорційним.

Так, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Зана проти Туреччини» (Zana v. Turkey, заява № 69/1996/688/880), «Сюрек проти Туреччини (№1)» (Surek v. Turkey (no. 1), заява №. 26682/95) суд зазначив, що незважаючи на безумовне втручання в право Заявників на свободу вираження, таке втручання було передбаченим законом і мало на меті захист національної безпеки та територіальної цілісності, а також попередження заворушень і злочинів (з огляду на делікатність ситуації в сфері безпеки на південному сході Туреччини).

В інших рішеннях з аналогічних питань ЄСПЛ підкреслив, що обов`язки і відповідальність, якими супроводжується здійснення права на свободу вираження поглядів співробітниками редакцій ЗМІ, мають особливе значення в напружених і конфліктних ситуаціях. Особливої обережності слід дотримуватися при публікації думок, які містять підбурювання до насильства, спрямованого проти держави, з тим, щоб ЗМІ не стали інструментом для розпалювання ворожнечі і нетерпимості, а також для пропаганди насильства (справа «Сенер проти Туреччини» (Єener v. Turkey, заява (№ 26680/95).

Суд також не погоджується з думкою сторони захисту про неконкретність визначення в обвинувальному акті поняття «зміна меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України».

Згідно вимог ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Організація і порядок проведення референдумів та територіальний устрій України, згідно з положеннями ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. ст. 132, 133 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Порядок проведення всеукраїнського референдуму регламентований Законом України «Про всеукраїнський референдум» положеннями ч. 4 ст. 14 якого визначено, що виключно Верховна Рада України призначає ратифікаційний референдум щодо зміни меж території України.

Таким чином, будь-які дії щодо зміни кордонів України, що тягне за собою зміну меж її території, які проводяться не шляхом вирішення всеукраїнським референдумом, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства України, є діями на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Посилання сторони захисту на недоведеність того, що ОСОБА_1 діяла з метою зміни меж території або кордонів України всупереч встановленому в Конституції України порядку, не заслуговує на увагу, оскільки для публічних закликів до вчинення дій, спрямованих на зміну меж території (державного кордону) України зазначена мета не є обов`язковою ознакою складу, а вдповідальність за ці дії має нести й особа, яка особисто не має такої мети.

Захисники обвинуваченої у судовому засіданні подавали додаткове клопотання щодо дослідження процесуальних документів, на підставі яких матеріали які стосуються обвинувачення ОСОБА_1 , виділялись з одних кримінальних проваджень у інші. Крім того, мотивуючи тим, що деякі з таких кримінальних проваджень закриті, сторона захисту клопотала перед судом зобов`язати прокурора представити відповідні процесуальні рішення про закриття зазначених кримінальних проваджень.

Розглядаючи вказане клопотання суд відмовив в його задоволенні, оскільки стороні захисту було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження для його належного обґрунтування. Крім того, зазначене клопотання неконкретизоване, оскільки у ньому не зазначено у яких саме кримінальних провадженнях потрібно дослідити процесуальні рішення про їх закриття, і ці процесуальні рішення не мають відношення до кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 . Суд врахував, що такі вимоги сторони захисту суперечать принципам змагальності сторін, передбаченим Конституцією України та ст. 22 КПК України, тому що до компетенції суду не належить зобов`язання сторони обвиинувачення надавати будь-які докази. Сторона обвинувачення надала суду всі ті докази, які вважала достатніми та необхідними для постановлення обвинувального вироку.

Оцінуючи в сукупності досліджені в ході судового розгляду докази, суд вважає, що винність обвинуваченої ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України доведена у повному обсязі.

Разом з тим, за результатами оцінки наданих доказів, суд вважає неправильною кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 110 КК України як вчиненні публічних закликів до умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, повторно. З таким висновком сторони обвинувачення не можна погодитись, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 32 КК України повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром.

Враховуючи, що дії ОСОБА_1 складаються з тотожних діянь і об`єднані єдиним наміром, суд вважає можливим на підставі ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, в частині зміни правової кваліфікації, оскільки це покращує становище обвинуваченої.

За таких обставин суд вважає за необхідне кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст.110 КК України, тобто публічний заклик до вчинення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

При призначенні покарання суд враховує, що скоєний обвинуваченою злочин відноситься до категорії нетяжких злочинів. Суд також враховує особу обвинуваченої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, характеризується позитивно. Суд враховує відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Незважаючи на невизнання обвинуваченою своєї провини, суд враховує її вік та стан її здоров`я і вважає за можливе визнати їх в якості обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Тому суд приходить до висновку про можливість призначення обвинуваченій покарання на підставі ст. 69 КК України та призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 110 КК України, у виді 2 років 3 місяців та 1 дня позбавлення волі без конфіскації майна.

При призначенні покарання судом також враховано, що до 24.12.2015 в ч. 5 ст. 72 КК України, яка встановлювала правила зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання засудженому, було зазначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання в разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 ст. 72 КК України. При призначенні покарань, не зазначених у ч. 1 ст. 72 КК України, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

26.12.2015 прийнято Закон № 838-VIII, який носить назву «Закон Савченко». Цим Законом було змінено ч. 5 ст. 72 КК України і визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

21.06.2017 набрав чинності Закон № 2046-VIII, яким змінено ч. 5 ст. 72 КК України і фактично повернуто до редакції ч. 5 ст. 72 КК України, яка існувала до набрання чинності Законом № 838-VIII.

Таким чином, положення ч. 5 ст. 72 КК України в зазначених вище редакціях передбачають різні правила зарахування попереднього ув`язнення.

29.08.2018 Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 663/537/17 виклав свої правові висновки з приводу застосування Закон № 838-VIII, які враховані судом відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

В п. 103 вказаної постанови Велика Палата чітко зазначає, що якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII - «Закон Савченко» (пряма дія Закону № 838-VIII). З подальшого тексту постанови вбачається, що зарахуванню на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції «Закону Савченко» підлягає весь час попереднього ув`язнення.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинила злочин в 2016 році, під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання обвинуваченої суд застосовує ч. 5 ст. 72 КК України в редакції «Закону Савченко ».

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 було затримано 16.01.2019 і звільнено 03.03.2020, фактичний строк її попереднього ув`язнення становить 1 рік 1 місяць 16 днів. Виходячи з вимог ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII - «Закону Савченко », зарахуванню до покарання підлягає 2 роки 3 місяці та 1 день. Оскільки судом визначено основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років 3 місяців та 1 дня позбавлення волі, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 відбула покарання повністю. Тому суд вважає необхідним звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, обмежившись відбутим покаранням.

Враховуючи вік та стан здоров`я ОСОБА_1 , її характеризуючі данні, обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає можливим не застосовувати відносно обвинуваченої ОСОБА_1 альтернативне додаткове покарання , передбачене санкцією ч. 1 ст. 110 КК України, у виді конфіскації майна.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Статтею 118 КПК України передбачено, що процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Під час досудового розслідування було залучено експертів для проведення лінгвістичної експертизи. Варість експертного дослідження № 20035/16-39/21607/21609/17-39 від 08.11.2017, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮУ становить 7737 грн. 60 коп.

Також Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведено експертизу матеріалів та засобів відео звукозапису, про що складено висновок № 567/568 від 20.02.2019. Вартість даного дослідження становить 4004 грн.

Крім того, Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України під час досудового розслідування проведено чотири комп`ютерно-технічних експертизи носіїв інформації, за результатами яких складно висновки № 78 від 09.09.2015, № 79 від 09.09.2015, № 80 від 09.09.2015 та № 11 від 27.02.2019. Вартість досліджень становить 3529 грн. 58 коп., 1841 грн. 52 коп., 2455 грн. 36 коп. та 785 грн. 05 коп. відповідно.

За правилами ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Загальний розмір документально підтверджених витрат, пов`язаних із залученням експерта, становить 20353 грн. 11 коп. Враховуючи, що вищезазначені експертні дослідження були проведені за рахунок коштів державного бюджету, вказані процесуальні витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

При цьому суд вважає, що вартість експертного дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, проведеного Львівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, за результатами якого складено висновок № 3/101 від 08.02.2019, та яка становить 2455 грн. 36 коп., не може бути стягнута з ОСОБА_1 , оскільки дане дослідження не охоплюється правовою кваліфікацією її дій.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою. Враховуючи, що ОСОБА_1 відбула покарання повністю, покладені судом процесуальні обов`язки не порушувала, суд вважає за необхідне повернути заставу заставодавцеві.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді застави до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 110 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років 3 (трьох) місяців та 1 (одного) дня позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк покарання засудженій обчислювати з 16 січня 2019 року, в який на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII зарахувати строк попереднього ув`язнення з 16 січня 2019 року по 03 березня 2020 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, обмежившись відбутим покаранням.

Запобіжний захід засудженій у виді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) грнивень, внесену 02 березня 2020 року ОСОБА_12 за ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду: отримувач Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області; р/р 37315022000757; банк отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ; МФО 820172; ЄДРПОУ 26306742, повернути ОСОБА_12 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати за проведення лінгвістичної експертизи № 20035/16-39/21607/21609/17-39 від 08.11.2017 в розмірі 7737 (сім тисяч сімсот тридцять сім) гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати за проведення експертизи матеріалів та засобів відеозвукозапису № 567/568 від 20.02.2019 в розмірі 4004 (чотири тисячі сотири) гривні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати за проведення комп`ютерно-технічних експертиз № 78 від 09.09.2015, № 79 від 09.09.2015, № 80 від 09.09.2015 та № 11 від 27.02.2019 в розмірі 8611 (вісім тисяч шістсот одинадцять) гривень 51 копійка.

Речові докази у справі:

- роздруківка по локальним і роумінговим дзвінкам абонента № 380676384075 на 6 арк.; розписки ОСОБА_1 про отримання коштів від 01.07.2015, 01.07.2015, 18.06.2015; аркуш паперу формату А4, розпочинається словами «Contakt 04.03.15…»; аркуш паперу, на якому міститься запис, який розпочинається словами: «Вестерн Юніон»; аркуш паперу, на якому міститься запис, який розпочинається словами: «Логін, ютюб»; посадковий талон на рейс Львів-Москва від 23 травня 2015 року; чек ЗАО «Новая Заря»; картка гостя готелю «Звездная» м. Москва; залізничний проїздний документ рейсу Москва-Львів; банківські реквізити АТ «СбербанкРосії» ОСОБА_1 ; залізничний електронний квиток на 26 травня 2015 року; наказ МВС № 6404/оф від 15.04.2011 на 16 арк.; листи начальника управління ДСБЕЗ ГУМВСУ у Львівській області від 14.07.2011; ламінований аркуш паперу, на якому міститься запис, який розпочинається словами: «Преса, інститут розвитку»; ламінований аркуш паперу, на якому міститься запис, який розпочинається словами: «Преса, інститут розвитку ОСОБА_13 …»; квитанція про оплату мобільного зв`язку № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 ; квитанція «Wupos» Western union від 21.11.2014; квитанції про оплату та знаття коштів «ПриватБанку»; 4 аркуші з рукописним текстом, написаним чорнилами синього кольору, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу його зберігання;

- кредитна картка «Volksbank» № НОМЕР_3 ; кредитні картки «ПриватБанку» № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 ; кредитна картка «АльфаБанку» № НОМЕР_8 ; кредитна картка «Ощадбанку» № НОМЕР_9 ; кредитна картка «СбербанкРосії» № НОМЕР_10 ; картка «Мегафон» № НОМЕР_11 ; картка «Сбербанк» № НОМЕР_12 ; картка «БанкМосква» № НОМЕР_13 ; посвідчення № НОМЕР_31 «Организация ветеранов спецназа «Союз сильних духом» на ім`я ОСОБА_1 ; посвідчення особи на повернення в Україну НОМЕР_30 на ім`я ОСОБА_1 ; картка «UA.ONLINE.TV» на ім`я ОСОБА_1 , які зберігаються в матеріалах кримінального провадження - передати за належністю ОСОБА_1 ;

- системний блок ПЕОМ з системною «ASUS» (s/n 098k109-01215-60-MIB7Q0-a17); ноутбук в корпусі сірого кольору марки «DeLL» (s/n ORJ272-70166-69E-04VR); мобільний телефон «Fly» IMEI: НОМЕР_14 , НОМЕР_15 ; мобільний телефон «Fly» IMEI: НОМЕР_16 , НОМЕР_17 ; мобільний телефон «Nokia» IMEI: НОМЕР_18 ; мобільний телефон «Samsung» в корпусі чорного кольору з розбитим дисплеєм; мобільний телефон «Nokia 2323с-2» IMEI: НОМЕР_19 ; мобільний телефон «Nokia N70-1» IMEI: НОМЕР_20 ; мобільний телефон «Nokia N70-1» IMEI: НОМЕР_21 (без АКБ); мобільний телефон «Samsung» IMEI: НОМЕР_22 ; сім-картка «МТС» № НОМЕР_23 та № НОМЕР_24 ; сім-картка «DJuce» № НОМЕР_25 ; стартовий пакет «Білайн» № НОМЕР_26 ; блокнот (записна книга, календар на 2011 рік) в обкладинці темно-синього кольору; блокнот (записна книга) в обкладинці синього кольору; таблетки: рожевого кольору 6 штук, жовтого кольору 4 штуки, білого кольору 1 штука, коричневого кольору 7 штук; телефон стільникового зв`язку «Philips-E106» IMEI1: НОМЕР_27 , IMEI2: НОМЕР_28 з акумуляторною батареєю «Philips» та сім-карткою «МТС» № НОМЕР_29 ; електронні носії інформації в кількості п`яти штук, марок «RIDATA», «TRANSCEND», «TRANSCEND JF150», «CELLNCE», «takeMS»; картки пам`яті марки «Sony» та «Apacer»; три оптичних носії інформації «DVD»; оптичні носії інформації в кількості 20 (двадцять) штук; карти пам`яті «Kingston» та «FujiFilm»; флеш картка моделі «Pgi 2 GB», які зберігаються в кімнаті речових доказів слідчого відділу УСБУ у Львівській області - передати за належністю ОСОБА_1 .

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Головуючий суддя В.Є.Радченко