Рішення № 101373677, 23.11.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7264/20

Провадження № 2/204/400/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 травня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Сокола Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2020 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернулася до суду із позовною заявою до відповідача – ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із нього заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 грудня 2006 року, у сумі 12 024 гривні 51 копійка, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 8688 гривень 14 копійок, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 3336 гривень 37 копійок (а. с. 1-4, 59-61).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 04 грудня 2006 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. 08 листопада 2007 року відповідачем була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердив, що «З фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений». На підставі договору про надання банківських послуг відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 7800 гривень. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 14 липня 2020 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 12 024 гривні 51 копійка, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 8688 гривень 14 копійок, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 3336 гривень 37 копійок, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2102 гривні (а. с. 1-22, 59-66).

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 55).

17 листопада 2020 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 02 листопада 2020 року, позивачем усунуто (а. с. 58-86).

Ухвалою суду від 02 грудня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 10 годину 10 хвилин 21 грудня 2020 року (а. с. 89), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 26170/20-вих/2/204/2015/20 від 03 грудня 2020 року (а. с. 90), та яку отримано відповідачем 15 грудня 2020 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 92).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначив про розгляд справи за його відсутності (а. с. 51), в якій не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті «Судова влада» оголошення про його виклик (а. с. 97), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що 08 листопада 2007 року відповідач підписав заяву позивача № б/н від 08 листопада 2007 року про отримання банківських послуг. Відповідно до заяви, відповідач погодилася з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 14 липня 2020 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 12 024 гривні 51 копійка, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 8688 гривень 14 копійок, заборгованості за простроченими відсотками у сумі 3336 гривень 37 копійок (а. с. 5-22).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять договір про надання банківських послуг) від 08 листопада 2007 року. Вказана заява підписана 08 листопада 2007 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 31 та на звороті, 69 та на звороті).

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із заяви (а. с. 31 та на звороті, 69 та на звороті), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», разом з пам`яткою клієнта становлять договір про надання банківських послуг. Вказана заява підписана 08 листопада 2007 року позичальником (а. с. 31 на звороті, 69 на звороті).

Крім того, дана заява містить відмітку працівника банку про видачу відповідачу 08 листопада 2007 року картки № НОМЕР_1 та пін-конверту, що підтверджено підписом відповідача, а також відмітку працівника банку про дату відкриття рахунку 04 грудня 2006 року. Натомість, жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту вказана заява не містить, а лише вказує на бажання заявника отримати кредитну картку «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом у сумі 250 гривень та базовою процентою ставкою 3% в місяць із розрахунку 360 днів у році. Однак, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 04 грудня 2006 року.

Позивачем, на підтвердження заявлених позовних вимог, до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів льотного періоду» від 08 листопада 2007 року (а. с. 32-42, 70-80), з яких не вбачається яким чином вони відносяться до договору № б/н від 04 грудня 2006 року.

З наданої позивачем довідки про надання відповідачу за кредитним договором № б/н кредитних карток №№ НОМЕР_1 від 04 грудня 2006 року, 4149605380332395 від 15 травня 2011 року, 5211537429289569 від 08 липня 2013 року, 5211537346384527 від 20 червня 2013 року, 4149437850043165 від 08 листопада 2014 року, 5168755521256160 від 28 листопада 2015 року, 5168755110790918 від 11 серпня 2017 року та 5168755110790918 від 21 грудня 2017 року (а. с. 30) не вбачається, за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються заяви відповідача від 08 листопада 2007 року. Також не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 04 грудня 2006 року та заяви відповідача від 08 листопада 2007 року довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 29). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідач отримав кредитну картку за вказаним кредитним договором, суду не надано.

Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути прострочену заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами.

У заяві позичальника від 08 листопада 2007 року, бажана процентна ставка зазначена у розмірі 3 %, однак умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, в ній відсутні. Також, вказані умови відсутні у довідці щодо умов кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а. с. 32).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальниці про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів льотного періоду», яка підписана відповідачем 08 листопада 2007 року (тобто після заявленої позивачем дати укладання кредитного договору - 04 грудня 2006 року), не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 грудня 2006 року шляхом підписання заяви.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону – споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за три різні періоди (з 08 листопада 2007 року станом на 31 травня 2015 року, з 01 червня 2015 року станом на 30 вересня 2019 року та з 01 жовтня 2019 року станом на 14 липня 2020 року) та у різних формах із зазначенням різних відомостей (які в одному розрахунку є, а в іншому відсутні), натомість кредитний договір укладено, як зазначає сам позивач, 04 грудня 2006 року, а тому у суду відсутня можливість перевірити правильність наданого розрахунку банка.

Крім того, судом встановлено, що у наданих банком розрахунках, зазначені різні відсоткові ставки, як в самих розрахунках, у порівнянні з іншими періодами (зокрема за період часу з 08 листопада 2007 року станом на 31 травня 2015 року – процентна ставка (поточна) - 36 % та (прострочена) - 36 %; з 01 червня 2015 року станом на 30 вересня 2019 року процентна ставка – 3,6 %; з 01 жовтня 2019 року станом на 14 липня 2020 року – процентна ставка 3,6 %, процентна ставка при порушенні умов кредитування 7,2 %, процентна ставка на прострочений кредит – 86,4 %), так із бажаною базовою ставкою зазначеною відповідачем у заяві від 08 листопада 2007 року – 3%.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, атому суд не приймає його до уваги.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, та якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками на прострочений кредит, штрафу та пені, згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, у сумі 3336 гривень 37 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.

Таким чином, суд вважає не доведеним погодження між сторонами розміру штрафних санкцій, у зв`язку із чим позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення відсотків за користування кредитом не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8688 гривень 14 копійок суд зазначає наступне.

Так, позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 04 грудня 2006 року та наявності у останнього заборгованості за ним, надано суду виписку по картковому рахунку відповідача. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому належним доказом у справі, з якої вбачається, що за кредитною карткою № НОМЕР_1 , відповідачу було встановлено кредитний ліміт: 08 листопада 2007 року у розмірі 250 гривень; 13 січня 2010 року – 1300 гривень; 08 липня 2012 року – 2000 гривень; 27 червня 2013 року – 6300 гривень. Натомість, відомості щодо збільшення позивачем кредитного ліміту відповідачеві до 7800 гривень, зокрема 31 січня 2017 року до 7800 гривень, а потім зменшення 04 лютого 2020 року до 0 гривень, вказана виписка не містить, що вказує на неузгодженість заявлених позовних вимог з наданими на їх підтвердження доказами (зокрема між випискою по банківському рахунку та довідкою про зміну умов кредитування).

Також вбачається, що за вказаною кредитною карткою № НОМЕР_1 відповідач здійснював користування кредитними коштами. Так, зокрема 24 лютого 2012 року відповідачем було знято кредитні кошти у розмірі 1300 гривень та 20 червня 2013 року, через П/24, поповнено мобільний рахунок НОМЕР_2 на 0,64 копійки, тобто загалом позивачем фактично використано грошових коштів за вказаною кредитною карткою на суму 1300 гривень 64 копійки з останньою транзакцією 20 червня 2013 року. Після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок збільшення кредитного ліміту (до 2000 гривень 08 липня 2012 року та 27 червня 2013 року до 6300 гривень), та стягнення відсотків за користування кредитом в загальному розмірі (від 2,5 % до 3,6 %) – 23291 гривня 47 копійок, % за прострочення кредиту в розмірі 21 гривня 34 копійки, штрафу у розмірі 360 гривень та пені у розмірі 2000 гривень.

При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Натомість, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім, у зазначений період часу з 08 листопада 2007 року по 01 липня 2020 року внесено грошові кошти на загальну суму 4055 гривень 18 копійок.

Оскільки фактично відповідач використав кредитних коштів на суму 1300 гривень 64 копійки, а повернув банку в розмірі 4055 гривень 18 копійок, суд вважає, що у відповідача відсутня заборгованість за кредитом, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 04 грудня 2006 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна