Рішення № 101373199, 16.11.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/5581/21

Провадження № 2/201/2569/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 листопада 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого: судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Кірієнко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Є гроші ком” про встановлення нікчемності кредитного договору від 06.07.2019р.,

ВСТАНОВИВ:

07.06.2021р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ “Фінансова компанія Є гроші ком” про встановлення нікчемності кредитного договору від 06.07.2019р. (а.с. №3-5).

Разом із позовною заявою надійшло клопотання позивачки про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ТОВ “Фінансова компанія “Преміум актив”, оскільки відповідно до інформації з УБКІ від 31.03.2021р. оспорюваний договір відображається як проданий ТОВ “Фінансова компанія “Преміум актив” (а.с. №25-26). Інших заяв та клопотань разом із позовною заявою від позивачки до суду не надійшло.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 11.06.2021р. було відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч.5 ст.279 ЦПК України призначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін (а.с. №27).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 14.06.2019р. невстановленою особою у позивачки було викрадено паспорт та з його допомогою отримано кредити у декількох кредитних установах. 09.07.2019р. з цього приводу позивачка звернулася до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із письмовою заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 357 КК України, відомості про що були внесені 10.07.2019р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № кримінального провадження 12019100040005790. Відповідно до інформації з Українського бюро кредитних історій від 31.03.2021р. одним із таких договорів є кредитний договір від 06.07.2019р. №EGROSHI272331, укладений із відповідачем ТОВ "ФК Є гроші ком" на суму позики 2 000 грн. Позивачка по тексту позову зазначає, що ніколи не укладала вказаний кредитний договір, не подавала електронної заявки для отримання кредиту, не ставила ні електронного, ані якого іншого підпису, грошових коштів за договором не отримувала. З огляду на викладене, враховуючи приписи ч.2 ст.207, ст.1055 ЦК України, якими встановлені вимоги щодо обов`язкової письмової форми договору, позивачка вважає, що кредитний договір від 06.07.2019р. №EGROSHI272331 є нікчемним, а тому просила суд, встановити нікчемність кредитного договору від 06.07.2019р. №EGROSHI272331, укладеного між нею та ТОВ “ФК Є гроші ком”.

На адресу відповідача ТОВ “Фінансова компанія “Є гроші ком” були надіслані позовна заява з доданими до неї документами та ухвала про відкриття провадження, і згідно відмітки на поштовому повідомленні, яке повернулося до суду, відповідач завчасно отримав документи суду (а.с. №34), проте, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву до суду не направив.

Позивачка в судове засідання 16.11.2021р. не з`явилася, про дату та час слухання справи була повідомлена належним чином, 16.11.2021р. на електрону пошту суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій позивачка позов підтримала в повному обсязі, просила розгляд справи провести без її участі (а.с.№38).

Ухвалою суду від 16.11.2021р. (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) відмовлено позивачці в задоволенні клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ТОВ “Фінансова компанія “Преміум актив” (а.с. № 25-26), оскільки в інформації УБКІ від 31.03.2021р. не відображено, що переуступка прав вимоги відбулася саме на користь ТОВ “Фінансова компанія “Преміум актив”.

Про дату та час розгляду справи 30.09.2021р. та 16.11.2021р. відповідач повідомлявся відповідно до вимог ЦПК України, як шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням, так і шляхом розміщення оголошення на сайті “Судова влада України” (а.с. №28, 34, 36), про причини неявки свого представника суду не повідомив.

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.

Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч.8, ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явився, у відповідності до ч.4 ст. 223, та ч. 1 ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до положень ст. 223 та ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, а також заяву позивачки про розгляд справи за її відсутності, розгляд справи 16.11.2021р. здійснювався за відсутності обох сторін (їх представників) та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доводам позивача у сукупності з наданими письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1. ст.13 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За правилами ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях( ч.1,6 ст.81 ЦПК).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа, вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації, розміщеної ТОВ Українське бюро кредитних історій станом на 31.03.2021р. щодо позивачки ОСОБА_1 у розділі Інформація за договором №EGROSHI272331 вказано: тип кредиту — кредитний договір на інші споживчі цілі, дата видачі кредиту - 06.07.2019р.; сума кредиту – 2 000грн.; поточна заборгованість — 71 048грн.40коп.; поточна прострочена заборгованість – 47 640грн.; валюта кредиту - UAH; термін кредиту до - 20.07.2019р.; дата оновлення - 22.02.2021р.; донор інформації — Є гроші (а.с. №13).

Також, в розділі Реєстр запитів вказано, п.12 дата запиту — 06.07.2019р., 10:45:19, мета запиту — заявка на онлайн кредит, організація — Є гроші (а.с. №20). З наведеного вбачається, що оспорюваний кредитний договір було укладено шляхом подання онлайн заявки, тобто в електронній формі.

В позовній заяві позивачка посилається на недотримання в момент укладення електронного договору письмової форми відповідно до ст.1055 ЦК України, де передбачено, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, проте таке судження суд вважає помилковим.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно п.1. ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного, іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно абз.2 ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ст.3 Закону України “Про електрону комерцію” зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст.11 Закону)

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України “Про електронну комерцію” електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно ч.12 ст.11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Верховний Суд в постанові від 16.12.2020р. у справі №561/77/19 зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020р. у справі №732/670/19, від 23.03.2020р. у справі №404/502/18, від 07.10.2020р. у справі №127/33824/19.

Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в тому числі електронну. Отже, електронний договір не може бути визнаний нікчемним через те, що він має електронну форму.

Крім того, обґрунтовуючи позов, позивачка посилалася на те, що про існування оскаржуваного договору вона не знала, останній не підписувала та наміру його укладати з відповідачем не мала, оскільки невстановленою особою 14.06.2019р. викрадено її паспорт, за допомогою якого було укладено кредитний договір.

Разом з тим, такі посилання позивачки суд оцінює критично та не приймає до уваги, оскільки оспорюваний кредитний договір №EGROSHI272331 був укладений між ОСОБА_1 та відповідачем 06.07.2019р., тоді як з приводу втрати паспорту громадянина України на своє ім`я ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві 09.07.2019р., тобто через три дні після дати укладання оспорюваного договору №EGROSHI272331.

При цьому, поважності причин та доказів на їх підтвердження щодо не звернення до правоохоронних органів з дати викрадення паспорта 14.06.2019р. позивачкою не зазначено та суду не надано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за заявою позивачки ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження № 12019100040005790 від 10.07.2019р. за ч. 3 ст. 357 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. № 22), відповідно до якого коротко викладені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а саме: 09.07.2019р. до Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві з письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що 14.06.2019р. за адресою: АДРЕСА_1 , невстановлена досудовим слідством особа викрала її паспорт громадянина України та в подальшому використала його для оформлення кредитних договорів.

Разом з тим, у суду відсутні відомості на час розгляду справи щодо руху здійснення вказаного кримінального провадження.

Крім того, станом на час розгляду зазначеної цивільної справи доказів ухвалення вироку за вчинений злочин, передбачений ст. 357 КК України, та встановлення кола винних осіб, суду не надано.

Таким чином, твердження позивачки, що оспорюваний правочин суперечить ч.2.ст. 207, ст.1055 ЦК України судом не приймаються як безпідставні, оскільки ці доводи базуються на власному припущенні. Іншого судом не встановлено.

При цьому, суд звертає увагу, що оскільки в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, відповідно обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивачку.

У зв`язку із наведеним, з врахуванням того, що позивачкою не надано суду жодних доказів того, що вона дійсно не укладала оспорюваний договір позики з відповідачем, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивачку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 215, 639, 1055 ЦК України, Законом України “Про електрону комерцію”, постановами Верховного Суду від 16.12.2020р. у справі №561/77/19, від 09.09.2020р. у справі №732/670/19, від 23.03.2020р. у справі №404/502/18, від 07.10.2020р. у справі №127/33824/19, постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Є гроші ком” про встановлення нікчемності кредитного договору від 06.07.2019р.

— відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.