Ухвала суду № 101369931, 25.11.2021, Черкаський районний суд Черкаської області

707/1584/18

2/707/20/21

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду

25 листопада 2021 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді – Миколаєнко Т.А.,

за участі: секретаря судового засідання – Хандусь І.А.,

прокурора Пітюренка М.В.,

представника відповідача – адвоката Барілова С.А.,

розглядаючи у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтва про право власності,-

у с т а н о в и в :

У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтва про право власності.

30 вересня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Барілова С.А. через канцелярію суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

Вказане клопотання мотивоване тим, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 та абзаців 2-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор має право здійснювати в суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень за умови його попереднього повідомлення, а також підтвердження представництва. Представник відповідача наголошує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Водночас, підставою представництва інтересів держави у даній справі прокурор зазначив відсутність органу чи іншого суб`єкту владних повноважень, який був би уповноваженим здійснювати контроль у сфері земель водного фонду. При цьому прокурор вказав на те, що оспорюванні земельні ділянки знаходяться в межах пікетів 18-20 Будище-Свидівоцької захисної дамби, яка як об`єкт нерухомості знаходиться у державній власності та перебуває на балансі Черкаського регіонального управління водних ресурсів, зазначивши при цьому, що земельна ділянка належить до земель комунальної власності, повноваження передачі яких у власність та користування наділена сільська рада. Однак, прокурором у позовній заяві не обґрунтована визначеність видів спірних земель – державна або комунальна власність. У прохальній частині позивач просить передати землі у власність територіальної громади, тобто з державної власності до комунальної. При цьому, на думку представника відповідача, прокурор порушує права держави, яку може представляти Державне агентство водних ресурсів України і яке, на переконання представника відповідача, на даний час є належним позивачем у справі. Також представник відповідача зауважує, що інтереси держави та інтереси територіальної громади не є тотожними поняттями. Звертаючись до суду з позовом, прокурор фактично діяв не в інтересах держави, оскільки у разі задоволення позову держава не одержує ніякого матеріального чи нематеріального блага. Можливим вигодонабувачем в даному випадку буде територіальна громада. Разом з тим, територіальна громада не зверталась до прокурора з метою представництва її інтересів у суді. Отже, прокурор не врахував право виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради або безпосередньо територіальної громади с. Свидівок звернутись до суду з відповідним позовом. Крім того, представник відповідача наголошує, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, без надання належних і допустимих доказів на підтвердження такого факту, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. З огляду на вищевикладене, представник відповідача вважає, що позовна заява заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтва про право власності підлягає залишенню без розгляду на підставі п.п. 1, 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки прокурор, звертаючись до суду із даним позовом, не обґрунтував наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

У підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 25 листопада 2021 року, представник відповідача – адвокат Барілов С.А. підтримав подане ним клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та наполягав на його задоволенні.

Прокурор Пітюренко М.В. заперечив проти даного клопотання, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідача – Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення підготовчого розгляду справи, у підготовче судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

За приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести підготовче судове засідання за відсутності представника відповідача – Свидівоцької сільської ради.

Заслухавши учасників справи, оглянувши матеріали справи, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, від 15 січня 2009 року, пункт 35).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила свої висновки, зроблені у постановах: від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

При цьому, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 707/1298/18 (у якій розглядався аналогічний позов заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури щодо земельної ділянки, яка входить до того ж загального земельного масиву, що і спірна земельна ділянка), зазначив, що в даному випадку йде річ про земельні ділянки, які за своїм цільовим призначенням відносяться до земель водного фонду, а також вказав на те, що в даному випадку Державне агентство водних ресурсів України (надалі Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

Прокурор, звертаючись до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його, в тому числі, неправомірною зміною цільового призначення спірної земельної ділянки, повинен надати підтвердження про повідомлення суб`єкта владних повноважень, яке здійснює контроль за використанням земель водного фонду.

Оглянувши матеріали даної справи, суд встановив, що 11 квітня 2018 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури Троцько Є.В. звернувся з листом до Голови Держводагентства Овчаренко І.І., у якому повідомляв, що прокурором вивчаються питання на предмет вжиття заходів представницького характеру щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для потреб індивідуального дачного будівництва за рахунок земель водного фонду, відведених для будівництва і обслуговування Кременчуцького водосховища, та просив повідомити, чи погоджувалася проектна документація щодо ряду земельних ділянок, у тому числі спірної, наданої ОСОБА_1 , за рахунок земель водного фонду. Водночас, у даному листі, прокурор зазначає кадастрові номери спірних земельних ділянок та прізвища громадян, яким вони були надані /а.с. 51-52/.

19 квітня 2018 року Державним водним агентством України була направлена відповідь на лист прокурора, у якій повідомляється, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ним не погоджувалися /а.с. 53/.

Беручи до уваги вказану відповідь, суд констатує, що у даній справі Держводагентство з квітня 2018 року було повідомлене про відведення спірної земельної ділянки, оскільки прокурором повідомлявся її кадастровий номер, а тому у Держводагентства були всі можливості перевірити на публічній кадастровій карті розміщення вказаної земельної ділянки та в разі встановлення її розміщення на землях водного фонду належним чином відреагувати.

Доказів відповідного реагування з боку Держводагентства, як на момент подачі прокурором позову в серпні 2018 року, так і до даного часу суду надано не було. За таких обставин суд вважає, що Держводагентство, будучи належним чином повідомлене про вибуття даної земельної ділянки з власності держави, фактично не вчинило і не вчиняє жодних дій з даного приводу, що розцінюється судом як бездіяльність. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 10 лютого 2021 року в справі № 640/11630/18 та від 02 квітня 2020 року в справі № 645/7199/18.

Прокурор, звертаючись з вказаним позовом, зазначив про те, що спірна земельна ділянка є землями водного фонду і порушення інтересів держави відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконного рішення про зміну її цільового призначення, та, як наслідок, протиправної передачі у приватну власність для потреб індивідуального дачного будівництва, тому прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави.

У збереженні земельних ділянок водного фонду виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Частина друга статті 59 ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

У спорах стосовно земель водного фонду, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

На думку суду, прокурор, встановивши, що відчуження земельної ділянки відбулося органом місцевого самоврядування, в порушення вимог законодавства і вказані дії призвели до порушення прав держави, а орган, який мав би контролювати вказані порушення, фактично самоусунувся, має право звертатися з позовом, який спрямований на захист інтересів держави і свідчить про наявність у прокурора повноважень для представництва інтересів держави у цій справі.

Крім того, суд бере до уваги, що оспорюване рішення було прийнято у 2015 році. Держводагентству достеменно було відомо про вказані обставини з квітня 2018 року, а дана цивільна справа перебуває на розгляді у суді з серпня 2018 року, провадження у даній справі було зупинено відповідно до ухвали суду з березня 2019 року. За таких обставин, суд вважає, що залишення позову без розгляду суперечитиме законним інтересам держави.

За обставинами спору суд визнає, що участь прокурора у цій справі є виправданою, відповідає інтересам держави, спрямована на захист інтересів держави та не порушує принцип рівності сторін.

Крім того, посилання представника відповідача, як на підставу залишення позову без розгляду, на п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд вважає не обґрунтованими та не коректними, оскільки згідно з п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. У даній справі вказаних обставин не встановлено, позовна заява не залишалася судом без руху, та, відповідно, прокурору не надавався термін на усунення будь-яких недоліків.

Керуючись ст.ст. 257, 259, 260 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Барілова Сергія Анатолійовича про залишення позову без розгляду – відмовити.

Ознайомитись з повним текстом ухвали, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, на офіційному вебпорталі «Судова влада України» в мережі Інтернет за веб-адресою: https://ck.ck.court.gov.ua.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Суддя: Т. А. Миколаєнко