Рішення № 101369737, 24.11.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4030/21

Провадження № 2/711/2160/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарі Гладиш О.Ю.

за участі:

представника позивачки Хмельницької Л.М.

прокурора Хабло О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Хмельницької Л.М., звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

В обгрнутування позову вказує, що 11.04.2013 року вона (позивачка) була затримана в порядку ст. 208 КПК України і цього ж дня, 11.04.2013 року, їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.04.2013 року відносно неї – ОСОБА_1 застосовано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 09.06.2013 року включно та роз`яснено, що у відповідності до ч. 3 ст. 183 КПК України, в разі внесення нею, або іншою особою застави в сумі 60 розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 68 820 грн., відносно неї може бути змінена міра запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

В подальшому, міру запобіжного заходу відносно неї (позивачки), у вигляді тримання під вартою було змінено на заставу, у зв`язку з внесенням нею коштів в сумі 68820 грн. в рахунок застави.

Наказом Державної фінансової інспекції в Черкаській області №102-0 від 17.04.2013 року її (позивачку) звільнено з посади завідувача сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції, за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 05.03.2019 року у справі №698/492/13-к її – позивачку ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 07.04.2011 року) та виправдано її у зв`язку з недоведеністю вчинення вказаного кримінального правопорушення обвинуваченою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28.09.2020 року вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 05.03.2019 року щодо неї – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора Криворучка Р.О. без задоволення.

Таким чином, вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 05.03.2019 року набрав законної сили 28.09.2020 року.

Також зазначає, що, незважаючи на те, що причиною звільнення її – позивачки ОСОБА_1 у наказі Державної фінансової інспекції в Черкаській області №102-0 від 17.04.2013 року зазначено її власне бажання, однак, фактичною підставою звільнення її з посади завідувача сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції послугувало наявне кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013250020000259 від 27.03.2013 року за обвинуваченням її у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Таким чином, в результаті незаконного порушення кримінального провадження проти неї (позивачки), були суттєво обмежені її права та вона була позбавлена можливості займати посаду завідувача сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції, оскільки 17.04.2013 року її було звільнено із займаної посади, а її родина була змушена позичати гроші на внесення застави. Незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на її (позивачки) відносини з оточуючими людьми і вона змушена була докладати значних зусиль для поновлення своїх порушених прав.

Внаслідок незаконного затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного перебування під слідством та судом, вона (позивачка) зазнала моральних страждань, оскільки її здоров`ю були завдані негативні наслідки, так як вона дуже сильно хвилювалася та переносила нервові стреси, і, відповідно до архівної довідки КНП «Катеринопільська багатопрофільна лікарня» №48 від 23.09.2021 року, вона за період з 01.06.2013 року по 30.06.2020 року знаходилась на стаціонарному лікуванні.

Тому, з огляду на викладене вище, причинно-наслідковий зв`язок між незаконними діями органів досудового слідства та наслідками, про які зазначено вище, тобто моральними стражданнями, є очевидним, а відтак, вона просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом, списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на її користь на відшкодування моральної шкоди 550 000 грн.

В обґрунтуванні зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засуджені незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосувань запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративно; стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до положень статті 13 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідувань, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, вказаним Законом передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом є мінімальний розмір заробітної плати.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органи (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті зазначену мету.

Вказує, що розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік затверджені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня – 6 000 гривень; у погодинному розмірі: з 01 січня – 36 грн. 11 коп.

Таким чином, враховуючи, що розмір мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складає 6000 грн, то мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування, становить 537 200 грн. (89 місяців х 6 000 грн. = 534 000 грн. + 3 200 грн. (16 днів х 200 грн.).

Враховуючи тривалість її (позивачки) перебування під слідством та судом, погіршення стану її здоров`я, характер і обсяг страждань, яких вона зазнала, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвихі у суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутацій час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи мовному обсязі, вважає, що грошова сума, яка підлягає до стягнення на її користь в якості відшкодування моральної шкоди, повинна становити 550 000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

09.07.2021 року ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М. відкрито провадження у справі та позовом ОСОБА_1 . Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам надано час для подачі заяв по суті спору.

23.07.2021 року представник відповідачів – Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області – за довіреністю Ярош С.В. подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому заперечує проти задоволення позовної заяви з наступних підстав.

Пунктом 3 ч. 2. ст. 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 2 статті 1167 ЦКУ визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала у випадках: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦКУ шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦКУ).

Відповідно до положень Закону України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України № 266/94-ВР).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди виникає у разі постановления виправдувального вироку суду.

Згідно з п. 5 ст. З Закону № 266/94-ВР у наведених в ст. 1 Закону України № 266/94- ВР випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Частиною 5 ст. 4 Закону України № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 6 статті 4 Закону України № 266/94-ВР встановлено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного виливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Після застосування граматичного тлумачення до наведених норм стає очевидно, що незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду не обов`язково мають завдати особі моральну шкоду. Згадана шкода не презюмується і має бути доведена відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Також, вважає за необхідне зауважити, що позивачкою не надано підтверджуючих документів, щодо «моральних страждань позивачки, стресової ситуації, загальне заниження самооцінки та впевненості у собі, суттєвої зміни життєвого укладу, тощо», а також, доказів того, що саме притягнення позивачки до відповідальності спричинило зазначені вище наслідки.

Факт звільнення позивачки з роботи не може вважатися доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки, як вбачається з копії наказу від 17.04.2013 № 102-0, позивачку було звільнено за власним бажанням згідно поданої заяви, а не внаслідок її кримінального переслідування.

Разом з тим, факти наявності у позивачки захворювань, в тому числі і хронічних, не може вважатися доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки, як вбачається з копій медичних документів, що долучені до матеріалів справи, у них не зазначено, що причиною (однією з причин) розладу її здоров`я є її притягнення до кримінальної відповідальності.

Таким чином, вважає, що позивачкою не надано жодних доказів наявності завдання їй моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Крім того, вважає що позивачкою не враховано норми Закону України № 266/94-ВР, тому розмір морального відшкодування нею необгрунтовано завищено. Так, позивачка перебувала під слідством та судом з 11.04.2013 року (дати повідомлення їй про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 28.09.2020 року (дати постановления ухвали Черкаським апеляційним судом про факт невинуватості позивачки, що набув законної сили), або 7 років та 5 місяців, загалом 89 місяців. Розмір мінімальної заробітної плати на 2021 рік установлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у місячному розмірі: з 01 січня поточного року - 6 000 грн. Отже, сума моральної шкоди становить 534 000 грн. (6 000 грн. х 89 місяців). Тому, з огляду на зазначене, сума моральної шкоди в розмірі 550 000 грн., належними чином не підтверджена і має характер удаваної.

26.07.2021 року представником Черкаської обласної прокуратури, за довіреністю – Палієм О.О., подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому останній вказує, що даний позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачкою не доведено, що відносно неї з боку слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні вчинені протиправні дії чи допущена протиправна бездіяльність та у порушені яких саме норм права вона виразилась, також не надано належних доказів спричинення їй моральної та майнової шкоди, отже не доведено обґрунтування підставності вимог, їх відповідності чинному законодавству. Також, в наданому відзиві на позов, представник відповідача вказує, що у даній справі позивачка не надала суду будь-яких доказів щодо вжиття зусиль для реалізації нею своїх звичок, погіршення стану здоров`я та відносин з оточуючими людьми, докладених значних зусиль для поновлення своїх порушених прав, обмежившись наведенням загальних фраз із законодавчих актів. Документи, які надані позивачкою про проходження періодичних обстежень, консультацій у лікаря та проходження лікування не мають ніякого причинно-наслідкового зв`язку із притягненням останньої до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, зазначив, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Також, слід враховувати п. 9 постанови Пленуму № 4, відповідно до якого, крім урахування характеру та обсягу страждань і немайнових витрат, яких зазнала особа, необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

За нормами ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 6000 грн. Отже, враховуючи наведене, мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 537 600 грн (6000 грн. х 89 місяців 18 днів), що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Хмельницька Л.М. підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 та просила позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні прокурор Черкаської обласної прокуратури – Хабло О.М. просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судове засідання представник відповідачів – Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області не з`явився, але 23.07.2021 року представником відповідачів, за довіреністю Ярошем С.В., було подано суду клопотання про розгляд справи без участі представника Казначейства та Головного управління.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Хмельницької Л.М., пояснення представника Черкаської обласної прокуратури – Хабло О.М., дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України).

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду, як це п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону.

У випадку незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян громадянинові відшкодовується зокрема моральна шкода (стаття 3 Закону).

Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, як це передбачено ст. 4 вказаного вище Закону.

Вказана стаття також визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 4 Закону).

Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, у разі постановлення виправдувального вироку суду, особа, права якої було порушено внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного застосування запобіжного заходу, незалежно від вини посадових осіб органів, якими була завдана шкода, має право на одноразове відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.04.2013 року позивачка ОСОБА_1 була затримана в порядку ст. 208 КК України, і цього ж дня (11.04.2013 року) їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Вказане сверджується ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.04.2013 року у справі № 711/3351/13-к.

Вказаною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.04.2013 року відносно ОСОБА_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, було застосовано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 09.06.2013 року включно та роз`яснено, що у відповідності до ч. 3 ст. 183 КПК України, в разі внесення нею, або іншою особою застави в сумі 60 розмірів мінімальної заробітної плати, що становить 68 820 грн., відносно неї може бути змінена міра запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

В подальшому, міру запобіжного заходу відносно позивачки ОСОБА_1 , у вигляді тримання під вартою було змінено на заставу, у зв`язку з внесенням нею коштів в сумі 68 820 грн. в рахунок застави.

05.03.2019 року у справі №698/492/13-к вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області, що залишений в силі ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28.09.2020 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 07.04.2011 року) та виправдано її у зв`язку з недоведеністю вчинення вказаного кримінального правопорушення обвинуваченою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України. Запобіжний захід у вигляді застави, визначеної ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.04.2013 року в сумі 68 820 грн. (внесеної відповідно до довідки № 543-04/13 – вих. від 16.04.2013 року на розрахунковий рахунок ТУ ДСА у Черкаській області) після набрання вироком законної сили – скасовано та повернуто суму застави ОСОБА_1 .

За змістом п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

В пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі № 1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність н6астає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 року у справі №607/10144/18.

Враховуючи зазначене, період під слідством та судом ОСОБА_1 має бути обрахований з моменту вручення останній повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 11.04.2013 року до 28.09.2020 року – до дати винесення ухвали Черкаського апеляційного суду, яким залишено виправдувальний вирок без змін.

Період перебування позивачки ОСОБА_1 під слідством та судом становить 89 місяць 18 днів (починаючи з 11.04.2013 року по 28.09.2020 року).

Відтак, підстави визначені законом для відшкодування шкоди позивачці ОСОБА_1 наступили.

Протягом вказаного періоду позивачка була вимушена регулярно приймати участі у слідчих діях та судових засіданнях, витрачаючи на це час, що вимагало від неї додаткових зусиль необхідних для організації життя. Сам факт знаходження під кримінальним переслідуванням мав для неї стресові наслідки, вона була змушена захищатись від пред`явленого обвинувачення, що призводило до цілком природних хвилювань, що негативно вплинуло на звичний уклад життя, тобто зумовило моральні страждання і переживання. Крім того, остання вимушена була звільнитися із роботи – з посади завідувача сектору інспектування у Катеринопільському районі Звенигородської міжрайонної державної фінансової інспекції, що також вплинуло на звичайний уклад її життя та спричинило негативні наслідки.

Обґрунтовуючи власні позовні вимоги позивачка зазначає, що внаслідок безпідставного перебування під слідством та судом їй було заподіяно психічний вплив, що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, тому дії органів досудового розслідування та прокуратури нанесли їй моральну шкоду.

Незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави вплинуло на звичний уклад життя позивачки, призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, а також до вимушеного звільнення із займаної посади.

А тому, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, а відтак, відхиляє доводи відповідачів Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області та Державної казначейської служби України щодо недоведеності факту завдання позивачці такої шкоди.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування, суд виходить із наступного.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Як вже зазначалось, згідно ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вказаної вище норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такий же висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

В Законі України «Про державний бюджет на 2021 рік» встановлений розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, який із 01 січня 2021 року становить 6 000 гривень.

Відповідно мінімальна заробітна плата на час розгляду справи складає 6 000 грн., тому сума, яка підлягає до стягнення на користь позивачки ОСОБА_1 складає 537 600 грн., виходячи із наступного розрахунку: 89 місяців 18 днів х 6 000 грн. = 537 600 грн.

Європейський суд з прав людини у справі «THOMA v. LUXEMBOURG», № 38432/97 від 29 березня 2001 року, використав принцип за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «THOMA v. LUXEMBOURG», «CALOC v. FRANCE» та «NIEDBALA v. POLAND» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Встановивши, що у період незаконного та безпідставного перебування під слідством та судом факт завдання позивачці моральної шкоди презюмується, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в сумі 537 600 грн.

Таким чином, до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає моральна шкода в загальному розмірі 537 600 грн. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду підлягають до часткового задволення на суму 537 600 грн.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст.12, 13, 82, 259, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» Законом України «Про судовий збір», суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 537 600 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 24.11.2021 року.

Головуючий: В.М. Скляренко