Рішення № 101368940, 25.11.2021, Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа №538/1206/16-ц

Провадження по справі №2/538/1/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2021 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Бондарь В.А., за участю секретаря судового засідання Горілей Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Друга лохвицька державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, - В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Лохвицького районного суду Полтавської області із вищевказаним позовом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дядько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого ОСОБА_1 звернулася з заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору за місцем реєстрації та проживання спадкодавця. На момент смерті ОСОБА_4 в нього , крім позивача по справі, інших спадкоємців не було. З моменту звернення з заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 стало відомо про заповіт, складений дядьком на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і про те, що всі правовстановлюючі документи на спадкове майно знаходяться в них. Позивач вважає, що заповіт є незаконним, складений шляхом обману, під психологічним і моральним тиском. Позивач пояснює, що впродовж всього життя ОСОБА_4 , вона особисто підтримувала з ним родинні відносини, він був одинокою людиною, не мав ні сім"ї, ні дітей. Коли дядько хворів, позивач забрала його за місцем свого проживання та займалася його лікуванням. Коли дядько проживав в м. Заводське, була досягнута домовленість з сусідами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про тимчасовий догляд за ОСОБА_4 , а останній дав згоду на оформлення на них земельної ділянки за договором довічного утримання. Позивач наполягає, що крім городу, ніякого іншого майна ОСОБА_4 ні на кого не оформляв. Пізніше дядько був переведений у геріатричний пансіонат для пристарілих людей в с. Лука Лохвицького району. ОСОБА_1 посилається на те, що її дядько ОСОБА_4 був інвалідом внаслідок психічних розладів, хворіючи на онкозахворювання, мав часті напади фізичного болю. В останні роки життя в нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки не сприйняття дійсних подій і заповіт міг бути складений в стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому позивач просить визнати заповіт недійсним, стягнути на її користь понесені судові витрати.

В судове засідання позивач по справі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з"явилися з невідомих суду причин, належним чином повідомлені про розгляд справи.

Суд вважає, що відповідно до ст. 44 ЦПК України позивач та її представник не добросовісно користуються своїми процесуальними правами та зловхивають ними, оскільки судом неодноразово відкладалися судові засідання з причин неявки позивача та її представника . Судом пропонувалося позивачу та її представнику проведення судових засідань в режимі відеоконференції в зв"язку з їх віддаленістю від суду, але вказаним сторона позивача не скористувалася, будь-яких клопотань не надходило від позивача та її представника. Крім того, суд зазначає, що справа перебуває в провадженні Лохвицького районного суду з 01.08.2016 року і тому дане порушує межі розгляду справи.

В попередніх судових засіданнях, в яких приймав участь представник позивача, останній підтримував позовні вимоги, надавав пояснення аналогічні позову, просив визнати заповіт недійсним, оскільки ОСОБА_4 перебував в такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг ними керувати в момент складання розпорядження на випадок смерті, а саме заповіту. В ОСОБА_4 не було жодних підстав , причин та мотивів складати заповіт на користь відповідачів, вони не перебували в родинних відносинах, не утримували його матеріально та не доглядали в останні хвилини його життя . Позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Відповідач по справі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечили, пояснивши, що відповідно до складеного заповіту ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач є спадкоємцем усього його майна. Заповіт складено нотаріусом з дотриманням норм чинного законодавства, встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність. За життя спадкодавця відповідачі не перешкоджали спілкуванню ОСОБА_4 з ким- небудь, в тому числі і з ОСОБА_1 , не чинили будь-яких перешкод, а навпаки доглядали його, а коли ОСОБА_4 помер, провели його поховання. Всі витрати на поховання поніс ОСОБА_3 . Таким чином, відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки необгрунтований. Заповіт відповідає вимогам закону та моральним засадам суспільства, заповідач на час складання заповіту мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, а його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі та було скероване на реальне настання правових наслідків. В позові просив відмовити.

Відповідач по справі ОСОБА_2 в судове засідання не з"явилася, належним чином повідомлена про розгляд справи.

Третя особа, Друга лохвицька державна нотаріальна контора в судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечила і пояснила суду, що нею - державним нотаріусом Другої лохвицької державної нотаріальної контори, 15.10.2013 року за реєстровим № 1122 посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчено у відповідності до ст. ст. 1233-1236, 1247-1248 КЦ України. Згідно ст. ст. 43-44 Закону України "Про нотаріат" при посвідченні заповіту встановлено особу заповідача, визначено обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, встановлено дійсні наміри заповідача. Заповіт власноручно підписаний заповідачем ОСОБА_4 в присутності нотаріуса. Станом на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 заповіт дійсний, не змінений, не відмінений та не скасований. Крім того, надала до суду відзив на позов (т. 2 , а.с. 67-106).

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, свідків, ознайомившись з матеріалами цивільної справи, дослідивши та давши оцінку доказам по справі, приходить до наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з позову, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дядько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого ОСОБА_1 звернулася з заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору за місцем реєстрації та проживання спадкодавця. На момент смерті ОСОБА_4 в нього , крім позивача по справі, інших спадкоємців не було. З моменту звернення з заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 стало відомо про заповіт, складений дядьком на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 і про те, що всі правовстановлюючі документи на спадкове майно знаходяться в них. Позивач вважає, що заповіт є незаконним, складений шляхом обману, під психологічним і моральним тиском. Позивач пояснює, що впродовж всього життя ОСОБА_4 , вона особисто підтримувала з ним родинні відносини, він був одинокою людиною, не мав ні сім"ї, ні дітей. Коли дядько хворів, позивач забрала його за місцем свого проживання та займалася його лікуванням. Коли дядько проживав в м. Заводське, була досягнута домовленість з сусідами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про тимчасовий догляд за ОСОБА_4 , а останній дав згоду на оформлення на них земельної ділянки за договором довічного утримання. Позивач наполягає, що крім городу, ніякого іншого майна ОСОБА_4 ні на кого не оформляв. Пізніше дядько був переведений у геріатричний пансіонат для пристарілих людей в с. Лука Лохвицького району. ОСОБА_1 посилається на те, що її дядько ОСОБА_4 був інвалідом внаслідок психічних розладів, хворіючи на онкозахворювання, мав часті напади фізичного болю. В останні роки життя в нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки не сприйняття дійсних подій і заповіт міг бути складений в стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Як встановлено судом, згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 18 січня 2016 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заповітом від 15 жовтня 2013 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на випадок своєї смерті усе своє майно , де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати, і на що законом мав право на день смерті заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Другої лохвицької державної нотаріальної контори Вітер Л.О. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 1122.

З заявою від 25.01.2016 року про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_3

15.03.2016 року з заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною 2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так, цією нормою Кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4. ст. 207 цього Кодексу.

Як вбачається з тексту заповіту від 15.10.2013 року, він до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_4 та власноручно ним підписаний о 09 год. 20 хв. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

Згідно з положеннями статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

Стаття 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Крім того, згідно з положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Спеціальною нормою, яка передбачає підстави недійсності заповіту є ст. 1257 ЦК України, якою визначено лише дві підстави недійсності заповіту.

Так, згідно ч. 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За цією ж статтею недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Таким чином, слід прийти до висновку, що заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому, недійсним заповіт може бути визнаний у випадках, у яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Як встановлено судом, з 1971 по 2013 роки ОСОБА_4 перебував на обліку у лікаря психіатра КНП Лохвицької районної лікарні Лохвицької районної ради Полтавської області з приводу "Специфічних розладів особистості по типу "залежна особистість (згідно з МКХ-10: F60.7), з обліку був знятий в 2013 році. Після 1971 року ОСОБА_4 в психіатричних лікарнях більше не перебував та дільничним лікарем-психіатром систематично не оглядався, соціально був достатньо адаптований: працював, обслуговував себе в побуті. З медичної документації відомо, що ОСОБА_4 мав захворювання з діагнозом "Церебральний атеросклероз з артеріальною гіпертензією. Ішемічна хвороба серця. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст.", але будь-які психічні порушення не фіксувалися.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів і які допитувалися в судовому засіданні, підтвердили факт того, що за життя ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_2 були сусідами і перебували в дружніх відносинах. ОСОБА_3 допомагав ОСОБА_4 по господарству, коли останній хворів. ОСОБА_4 був дієздатним, розумів значення своїх дій. Зі сторони ОСОБА_3 та його родини ніколи не було насильницьких дій, чи морального впливу по відношенню до ОСОБА_4 .

Ні ОСОБА_3 , а ні ОСОБА_2 не перешкоджали спілкуванню ОСОБА_4 з ким небуть, в тому числі і ОСОБА_1 та її родиною. Крім того, похованням ОСОБА_4 займався теж ОСОБА_3 .

Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 04.08.2020 року в даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 553 від 07.10.2020 року встановлено, що на момент складання та підписання заповіту 15 жовтня 2013 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляв ознаки: залежного розладу особистості (згідно з МКХ-10: F60.7). Ознаки вищенаведеного психічного розладу ОСОБА_4 виявляв приблизно зі свого підліткового віку. На момент складання та підписання заповіту 15.10.2013 року ОСОБА_4 виявляв ознаки: Залежного розладу особистості (згідно з МКХ-10: F60.7) і за своїм психічним станом 15 жовтня 2013 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (т. 3, а.с. 17-24).

За клопотанням позивача та її представника, ухвалою Лохвицького районного суду від 13.07.2021 року в даній справі призначено додаткову повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, оплату за проведення якої покладено на позивача і яку не було проведено (оплату) позивачем, в зв"язку з чим Київським міським центром судово-психіатричної експертизи було повернуто матеріали справи без виконання судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_4 (т.3, а.с. 102).

Таким чином в свою чергу доказів того, що на момент укладення заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачем та його представником не надано.

До того ж державний нотаріус Другої лохвицької державної нотаріальної контори, яка посвідчувала заповіт, при його укладанні перевірила дієздатність та підтвердила, що ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Статтею 81 ЦПК України покладено на кожну зі сторін обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем та його представником не надано суду належних та допустимих доказів, які б засвідчували, що на момент складання заповіту від 15.10.2013 року спадкодавець не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Також судом не встановлено, що при складанні заповіту були порушені вимоги діючого законодавства.

Відтак враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для визнання заповіту від 15.10.2013 року недійсним, а тому приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Керуючись ст.ст. 1-19, 23, 76-113, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, ст. ст. 203, 207, 215, 225, 1233, 1236, 1247, 1248, 1257 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Друга лохвицька державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Лохвицького районного суду Полтавської області В.А. Бондарь