Рішення № 101364393, 04.11.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2008/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Довгопол М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Захаренка О.О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Харенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської обласної прокуратури (далі – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності Полтавської обласної прокуратури щодо не здійснення нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; зобов`язання Полтавської обласної прокуратури здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; стягнення з Полтавської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 30.01.2021 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, якого звільнено з посади прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, однак відповідач у порушення вимог статті 44 Кодексу законів про працю України на день звільнення позивача 30.12.2020 не нарахував і не виплатив вихідну допомогу при звільненні. Позивач наголошував, що Закон України «Про прокуратуру» не встановлює жодних обмежень щодо застосування статті 44 КЗпП України. Враховуючи те, що відповідач не провів розрахунок із позивачем у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, позивач вважає, що відповідач на підставі статті 117 КЗпП України повинен сплатити йому середній заробіток за період з 30.01.2021 по день фактичного розрахунку, як спеціальний вид відповідальності, спрямованої на захист прав щодо отримання у передбачений законом строк всіх належних сум при звільненні.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

15.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 62 - 64/, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, норм КЗпП України відсутні, при цьому у разі звільнення працівника на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні і відповідно позивач не набув права на її отримання. Зважаючи на викладене, відповідач вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про нарахування та виплату вихідної допомоги та похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 позовну заяву залишено без руху у зв`язку із невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України /а.с. 39 – 40/.

25.03.2021 до суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог /а.с. 45/, в якій позивач виклав вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, витребувано докази від Полтавської обласної прокуратури /а.с. 47 – 48/.

05.04.2021 засобами електронного зв`язку та 07.04.2021 поштою надійшло до суду клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції /а.с. 52 – 54, 58 – 60/.

Ухвалою суду від 19.04.2021 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /а.с. 70/.

Ухвалою суду від 27.04.2021 провадження у справі № 440/2008/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 440/670/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , Полтавської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу /а.с. 96/.

21.05.2021 позивачем подано клопотання про поновлення провадження у справі /а.с. 99 – 104/.

Ухвалою суду від 31.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі /а.с. 106/.

17.09.2021 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі /а.с. 113 – 114/ та заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції /а.с. 110 – 112/.

Ухвалою суду від 28.09.2021 клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі задоволено, поновлено провадження в адміністративній справі 440/2008/21 /а.с. 116/. Ухвалою суду від 28.09.2021 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /а.с. 117 – 118/.

Протокольною ухвалою суду від 21.10.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 04.11.2021 на 10.00.

У судовому засіданні 04.11.2021 позивач підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти позову заперечував.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 з 31.07.1991 працював в органах прокуратури, зокрема, з 15.12.2015 на посаді прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області, про що свідчать записи у трудовій книжці НОМЕР_1 /а.с. 14 – 22/.

Наказом Полтавської обласної прокуратури № 1151-к від 24.12.2020 звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року /а.с. 13/.

На день звільнення 30.12.2020 позивач працював, що підтверджується додатковим табелем обліку робочого часу за грудень 2020 року /а.с. 137/.

Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 за грудень 2020 року /а.с. 136/ відповідачем здійснено нарахування належних позивачеві сум, виплату яких проведено у день звільнення, що підтверджено сторонами в ході розгляду справи.

01.02.2021 до Полтавської обласної прокуратури надійшла заява ОСОБА_1 від 29.01.2021 (вх. № 1697-21), в якій останній просив виплатити йому вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури /а.с. 131 – 134/.

Листом від 08.02.2021 № 21-67вих21 Полтавська обласна прокуратура на звернення позивача від 29.01.2021 повідомила, що Законом України «Про прокуратуру» та Кодексом законів про працю України в даний час не врегульована законодавча норма щодо виплати вихідної допомоги прокурорам у разі їх звільнення з органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51, на теперішній час питання щодо здійснення виплати вихідної допомоги знаходиться на узгодженні з Офісом Генерального прокурора /а.с. 33/.

Позивач не погодився із бездіяльністю Полтавської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Предметом спору у цій справі є питання виплати вихідної допомоги, передбаченої нормами статті 44 КЗпП України при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Суд зважає на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 01.10.2021 у справі № 260/1890/19.

Судом встановлено, що наказом Полтавської обласної прокуратури № 1151-к від 24.12.2020 звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року /а.с. 13/.

Таким чином, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Водночас на день звільнення Полтавською обласною прокуратурою не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, чим допущено протиправну бездіяльність та порушено права позивача.

За таких обставин, виходячи із меж заявлених позовних вимог, з метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та зобов`язати Полтавську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчисленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Полтавської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 30.01.2021 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

У п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку».

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові Пленуму від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, тобто вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на даний час є передчасною та не підлягає задоволенню.

При цьому позивач зможе захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку, а саме виплати вихідної допомоги при звільненні.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу).

Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1816 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2056361692.1 від 18.03.2021 /а.с. 43/.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 02910060) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Полтавську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчисленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн 00 коп (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08 листопада 2021 року.

Головуючий суддя М.В. Довгопол