Рішення № 101364322, 25.11.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6289/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, у якій просить:

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо знищення інформації про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення, у тому числі щодо всіх щомісячних надбавок, доплат, підвищень, премії, нарахованої індексації грошових доходів, надбавки за службу в умовах режимних обмежень тощо, по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України з приводу невжиття заходів щодо набуття (створення) запитуваної ОСОБА_1 у письмовій заяві від 24.02.2021 інформації про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення, у тому числі щодо всіх щомісячних надбавок, доплат, підвищень, премії, нарахованої індексації грошових доходів, надбавки за службу в умовах режимних обмежень тощо, по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо / ненадання запитуваної ОСОБА_1 у письмовій заяві від 24.02.2021 інформації про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення, у тому числі щодо всіх щомісячних надбавок, доплат, підвищень, премії, нарахованої індексації грошових доходів, надбавки за службу в умовах режимних обмежень тощо, по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України набути (створити) достовірну, точну та повну інформацію про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення, у тому числі щодо всіх щомісячних надбавок, доплат, підвищень, премії, нарахованої індексації грошових доходів, надбавки за службу в умовах режимних обмежень тощо, по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України надати достовірну, точну та повну інформацію на письмовий запит від 24.02.2021 ОСОБА_1 про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення, у тому числі щодо всіх щомісячних надбавок, доплат, підвищень, премії, нарахованої індексації грошових доходів, надбавки за службу в умовах режимних обмежень тощо, по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року.

Підставою для звернення до суду вважає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин бездіяльністю Міністерства внутрішніх справ України щодо не належного розгляду звернення позивача від 24.02.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/6289/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, витребувано докази.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року справу №440/6289/21 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

У відповіді на відзив позивач зазначив про не обгрунтованість тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 15 вересня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Учасники справи в підготовче судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Позивач надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказані норми, суд прийшов до висновку про можливість розглянути справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

24.02.2021 ОСОБА_1 до МВС України із заявою, в якому зазначив, що 16.11.2010 ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ України в запас через хворобу з посади старшого оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами в органах виконавчої влади управління центрального регіону оперативно-розшукового управління Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України (Апарат МВС). З огляду на зазначене просив надати інформацію про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року із зазначенням, у тому числі, всіх щомісячних надбавок, доплат, підвищень, премії, нарахованої індексації грошових доходів, надбавки за службу в умовах режимних обмежень тощо.

Листом Департаменту забезпечення діяльності апарату Міністерства внутрішніх справ України від 02.03.2021 №358ЗІ/09, за підписом директора Департаменту Бондар Наталії, повідомлено ОСОБА_1 про те, що у 2012 році нарахування та виплата грошового забезпечення проводилось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».

Зазначено, що відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ складалось з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність. Крім того, особам рядового і начальницького складу, які мали доступ до державної таємниці та працювали з інформацією, що мала ступені секретності «Цілком таємно» та «Таємно», встановлювалась надбавка до посадового окладу. Щомісячне преміювання встановлювалось кожному конкретному працівникові відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання.

Крім того повідомлено, що запитувану ОСОБА_1 інформацію про складові грошового забезпечення за квітень 2012 року по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України надати немає можливості, у зв`язку з тим, що термін зберігання документів по виплаті заробітної плати та грошового забезпечення за 2012 рік закінчився та актом від 06.07.2020 № 20919/05/09-2020 відомості знищені.

Вважаючи, що МВС України неналежно здійснено розгляд звернення від 24.02.2021, не вжито необхідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні, надано неповну, неточну, неґрунтовну, невичерпну, недостовірну запитувану інформацію, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (надалі також - Закон № 2657-XII) право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

За приписами статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (надалі також - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Цей закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Відповідно до статті 12 вказаного Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до статті 19 вказаного Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

За змістом частин першої, другої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надана інформація є неточною, недостовірною та неповною, оскільки позивач бажав отримати інформацію стосовно нарахованого за квітень 2012 року грошового забезпечення та додаткових виплат відповідних працівникам центрального апарату МВС України, що за своєю суттю підпадає під визначення "заробітна плата". Звертаючись до відповідача з таким зверненням, позивач мав на меті перевірити достовірність відомостей про розмір грошового забезпечення станом на квітень 2012 року, від якого залежав розмір пенсії позивача за результатами її перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Однак, у листі Департаменту забезпечення діяльності апарату МВС України від 02.03.2021 №358ЗІ/09 не зазначено інформацію про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року, що на думку позивача є протиправним.

Як вбачається з наданої відповідачем відповіді від 02.03.2021 №358ЗІ/09, позивача повідомлено, що у 2012 році нарахування та виплата грошового забезпечення проводилось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ складалось з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність. Особам рядового і начальницького складу, які мали доступ до державної таємниці та працювали з інформацією, що мала ступені секретності «Цілком таємно» та «Таємно», встановлювалась надбавка до посадового окладу. Щомісячне преміювання встановлювалось кожному конкретному працівникові відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання.

Таким чином, листом відповідача від 02.03.2021 №358ЗІ/09, позивача повідомлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, надбавки за оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність, надбавки за службу в умовах режимних обмежень та премії, встановленої відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання.

Тобто, відповідач не надав інформації про складові грошового забезпечення конкретної особи, що станом на квітень 2012 року займала посаду старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України.

Таким чином, у листі від 02.03.2021 №358ЗІ/09 відсутня інформація, яку запитував позивач у МВС України, а інформація, що зазначена у листі зводиться до цитування норм нормативно-правових актів та не містить інформації, яка запитувалася позивачем, як не містить відмови у наданні запитуваної інформації.

У відповіді від 02.03.2021 №358ЗІ/09, крім іншого, повідомлено, що запитувану ОСОБА_1 інформацію про складові грошового забезпечення за квітень 2012 року по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України надати немає можливості, у зв`язку з тим, що термін зберігання документів по виплаті заробітної плати та грошового забезпечення за 2012 рік закінчився та актом від 06.07.2020 № 20919/05/09-2020 відомості знищені.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 затверджено "Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів" (далі - Перелік № 578/5).

Згідно з пунктом 1.4 Переліку № 578/5 цей Перелік є нормативно-правовим актом, призначеним для використання всіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, їх відборі на постійне та тривале (понад 10 років) зберігання (далі - архівне зберігання) або для знищення.

Відповідно до пункту 1.7 вказаного переліку строки зберігання документів, визначені в цьому Переліку, є мінімальними, їх не можна скорочувати. Продовження в організаціях строків зберігання документів, передбачених цим Переліком, допускається у випадках, якщо ця потреба спричинена специфічними особливостями роботи конкретної організації.

Згідно статті 678 розділу 7 Переліку № 578/5 строк зберігання документів щодо відомостей про застраховану особу, що підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (персоніфікований облік) (з 2011 року – звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування (персоніфікований облік)) складає 75 років.

Дослідивши запит позивача від 24.02.2021 року, з яким ОСОБА_1 звернувся до МВС України, суд встановив, що позивач просив розпорядника інформації - МВС України, надати інформацію про складові грошового забезпечення особи, що станом на квітень 2012 року займала посаду старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, а не відомості про застраховану особу, що підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

02.07.2020 відповідачем складено та затверджено акт про відбирання на знищення і знищення справ, журналів структурних підрозділів МВС України, де зокрема реєстраційним номерам з 21936 по 21940 було знищено відомості про виплату грошей (грошового забезпечення) за квітень 2012 року.

Відповідно до статті 318 розділу І Переліку № 578/5 строк зберігання документів щодо відомостей на виплату грошей складає 3 роки; за відсутності розрахунково-платіжних відомостей (особових рахунків) - 75 років.

Таким чином, у разі знищення відомостей на виплату грошей за квітень 2012 року, за строком зберігання 3 роки, у відповідача залишилися на зберіганні розрахунково-платіжні відомості (особові рахунки) за вказаний період.

Доказів знищення розрахунково-платіжних відомостей (особових рахунків), у яких зазначені складові грошового забезпечення особи, що станом на квітень 2012 року займала посаду старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, відповідачем не надано.

Відтак, суд критично оцінює доводи відповідача про неможливість надати позивачу інформацію на його запит на інформацію від 24.02.2021.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що не надавши ОСОБА_1 достовірну та повну інформацію на його запит на інформацію від 24.02.2021, відповідач порушив вимоги пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI та частини 2 статті 19 Конституції України, а тому бездіяльність МВС України, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 достовірної та повної інформації на його запит на інформацію від 24.02.2021, є протиправною.

Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дії МВС України щодо знищення інформації про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльність відповідача з приводу невжиття заходів щодо набуття (створення) запитуваної ОСОБА_1 інформації про розмір та всі складові (в відсотках та грошовому вимірі) нарахованого грошового забезпечення та зобов`язання набути (створити) достовірну, точну та повну інформацію про розмір та всі складові нарахованого грошового забезпечення по кожній посаді старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України за квітень 2012 року задоволенню не підлягають, оскільки інформація про складові грошового забезпечення конкретної особи, що станом на квітень 2012 року займала посаду старшого оперуповноваженого Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України наявна у розпорядника інформації - МВС України.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень встановлено частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми закону, якими врегульовані спірні правовідносини, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність МВС України, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 достовірної та повної інформації на його запит на інформацію від 24.02.2021 та зобов`язати МВС України надати ОСОБА_1 достовірну та повну інформацію на його запит на інформацію від 24.02.2021, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Надаючи оцінку вимогам позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20662,39 грн, слід зазначити наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 580/194/19.

При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 825/1030/17.

Разом з тим, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховним судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначено, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

В постанові Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17 викладена правова позиція, згідно якої виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З позовної заяви, вбачається, що протиправні дії відповідача, які полягають у не наданні відповіді на запити позивача про надання інформації від 24.02.2021, викликали негативні емоції у позивача, створивши перешкоди у доступі до публічної інформації, спричинили позивачу приниження, занепокоєння, розчарування, відчуття несправедливості, тривалу невизначеність, змушують витрачати час і зусилля для поновлення порушених прав, тобто позивач зазнав моральної шкоди.

Однак, такі доводи не можуть слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Проте, позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження наявності моральної шкоди.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано судам першої та апеляційної інстанцій відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

З огляду на викладене, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 достовірної та повної інформації на його запит на інформацію від 24 лютого 2021 року.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України надати ОСОБА_1 достовірну та повну інформацію на його запит на інформацію від 24 лютого 2021 року з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва