Рішення № 101363454, 23.11.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/10572/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка – ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 09 лютого 2021 року № Ф-4384-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,57 грн.;

- стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1362,00 гривень;

- стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 гривень.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 09 лютого 2021 року Головне управління Державної податкової служби у Львівській області винесло вимогу № Ф-4384-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 37788,57 грн. Таку вимогу відповідача позивачка уважає протиправною та такою, що її належить скасувати, оскільки з урахуванням правового висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску, коли нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах й за неї єдиний внесок сплачує роботодавець. Позивачка зазначає, що 31 серпня 2006 року вона була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, номер державної реєстрації 24150000000018589. 31 березня 2021 року здійснено державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності на підставі власного рішення, номер запису 2004150060001018589. Позивачка з 2016 року підприємницькою діяльністю не займалася, доходів не отримувала, що підтверджується наданими до контролюючого органу податковими деклараціями про майновий стан і доходи та звітами про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску (форми Д5) за 2017-2020 роки. З 26 липня 2016 року по день звернення до суду позивачка працює за трудовим договором у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна» на посаді монтер кабельного виробництва згідно наказу № 343-к від 25 липня 2016 року. Таким чином, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивачку нараховує роботодавець, що виключає її обов`язок сплачувати єдиний внесок за цей період. З огляду на викладене, позивачка висновує, що оскільки протягом періоду, за який їй оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50 нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, вона перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна», то обов`язок зі сплати єдиного внеску покладений на її роботодавця, який ним виконано у повному обсязі, що підтверджується довідками форми ОК-5 та ОК-7, сформованими засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України. За таких обставин, позивачка уважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 37788,57 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивачка перебувала на обліку в Головному управління ДПС у Львівській області як фізична особа-підприємець з 31 серпня 2006 року. Витягом з реєстру страхувальників підтверджується також, що позивачка, як платник єдиного внеску перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області. Як слідує зі змісту інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, що обрали спрощену систему оподаткування, станом на 31 січня 2021 року у позивачки обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 37788,57 грн. З огляду на це, 09 лютого 2021 року Головне управління Державної податкової служби у Львівській області винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50.

Відповідач зазначає, що заборгованість позивачки виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8447,83 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році становив 704,00 грн.), за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році становив 819,06 грн.), за 2019 рік в сумі 11016,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році становив 918,06 грн.), за 2020 рік в сумі 8495,30 грн. (розмір мінімального страхового внеску з 01 січня 2020 року становив 1039,06 грн., з 01 вересня 2020 року – 1100,00 грн.). Відповідач звертає увагу на те, що позивачка не виконала вимоги пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску. Законодавство покладає в першу чергу такий обов`язок на платника єдиного внеску. Бездіяльність позивачки свідчить про її намір ухилитися від сплати обов`язкових платежів до бюджету. Вважає, що при виставленні оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) контролюючий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства України.

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 02 липня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін. У залученні Сихівського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено.

Ухвалою суду від 02 липня 2021 року в задоволенні заяви представника позивачки від 25 червня 2021 року про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 04 серпня 2021 року у задоволенні заяви представника відповідача від 02 серпня 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31 серпня 2006 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (номер запису 24150000000018589), види діяльності: 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту (основний); 63.40.0 організація перевезення вантажів; 71.10.0 оренда автомобілів.

31 березня 2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (номер запису 200415006001018589), підстава: власне рішення.

Згідно даних зворотного боку інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (вид бюджету – 70 (цільові фонди), код класифікації доходів бюджету – 71040000 (для фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) позивачці: 09 лютого 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 8447,83 грн.; 19 квітня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 19 липня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 19 жовтня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 21 січня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 19 квітня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 19 липня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 21 жовтня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 20 січня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 21 квітня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 2078,12 грн.; 20 липня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 1039,06 грн.; 19 жовтня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 3178,12 грн.; 19 січня 2021 року нараховано єдиний внесок в сумі 2200,00 грн.

09 лютого 2021 року Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу № Ф-4384-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 37788,57 грн.

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивачка оскаржила її до суду.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50 від 09 лютого 2021 року, оскільки позивачка стверджує про відсутність у неї обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до статті 3 Закону № 2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим відповідно до пункту третього частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Тому саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, а розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час, суд наголошує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні вказаної адміністративної справи суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 відповідно до якого «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».

Як слідує з матеріалів справи та підтверджується даними зворотного боку облікової картки платника податку ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37788,57 грн., що входить до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), нараховано позивачці за період з 2017 року по 2020 рік, а саме 09 лютого 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 8447,83 грн.; 19 квітня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 19 липня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 19 жовтня 2018 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 21 січня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2457,18 грн.; 19 квітня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 19 липня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 21 жовтня 2019 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 20 січня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 2754,18 грн.; 21 квітня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 2078,12 грн.; 20 липня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 1039,06 грн.; 19 жовтня 2020 року нараховано єдиний внесок в сумі 3178,12 грн.; 19 січня 2021 року нараховано єдиний внесок в сумі 2200,00 грн.

У позовній заяві позивачка стверджує, що є найманим працівником і в період, за який їй нараховано єдиний внесок (з 2017 року по 2020 рік), вона перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна», відтак сплату єдиного внеску за неї (з її заробітної плати) здійснював її роботодавець.

Так, в матеріалах справи наявна копія довідки Вих. № 10-к від 29 березня 2021 року (а.с.18), видана за підписом директора та керівника відділу персоналу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна», відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працює в ТОВ «ЦВГ Україна» з 26 липня 2016 року (наказ № 343-к від 25 липня 2016 року) на посаді монтера кабельного виробництва.

Крім того, до матеріалів справи позивачка долучила індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форм ОК-5 та ОК-7 (а.с.35-37) згідно яких, починаючи з липня 2016 року до березня 2021 року страхувальник – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна» щомісячно сплачував із заробітної плати позивачки страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Згідно із пунктом першим частини першої статті 7 № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, за змістом норм Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, який нараховує такий внесок на суму заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»

Враховуючи, що в період, за який позивачці нараховано єдиний внесок, вона перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна», тобто була застрахованою особою, і сплату єдиного внеску за неї здійснював її роботодавець, суд дійшов висновку про відсутність за таких обставин у позивачки обов`язку зі сплати єдиного внеску за вказаний період, оскільки мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

В той же час, доказів фактичного здійснення позивачкою підприємницької діяльності та отримання нею доходу за спірний період, відповідачем суду не надано.

Натомість у матеріалах справи наявні податкові декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за звітні періоди з 2017 року по 2020 рік (а.с.19-26) відповідно до яких дохід у позивачки за ці періоди відсутній.

Тому, на переконання суду, відповідач протиправно сформував позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50 від 09 лютого 2021 року.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50 від 09 лютого 2021 року такою, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому порушує права позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання її протиправною та скасування.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини 1 статті 139 КАС України).

У позовній заяві позивачка зазначила, що понесла судові витрати у цій справі у вигляді судового збору, сплаченого за подання цього позову, та заяви про забезпечення позову у розмірі 1589,00 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти стягнення витрат на професійну правничу заперечує з таких підстав:

- позивачка не надала детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу, та з метою розподілу судових витрат; не вказала, яку конкретного суму коштів вона сплатила адвокату за кожну надану ним послугу;

- предмет спору у цій справі не є складним, містить епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Так, представник позивача подала до суду виключно позовну заяву, обсяг якої є незначним, а викладена у ній правова позиція є недостатньо обґрунтованою;

- до обсягу наданих послуг адвокат позивачки включила ознайомлення із вимогою про сплату боргу (недоїмки), однак жодних доказів надання такої послуги суду не надано.

Щодо розподілу сплаченого позивачкою судового збору суд зазначає таке.

Відповідно до квитанції № ПН2169 від 24 червня 2021 року за подання позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Згідно із квитанцією № ПН2181 від 24 червня 2021 року за подання заяви про забезпечення позову позивачка сплатила судовий збір у розмірі 681,00 грн.

Оскільки позов задоволено повністю, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивачки належить стягнути 908,00 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 681,00 грн. стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягає, оскільки ухвалою від 02 липня 2021 року суд відмовив у задоволенні заяви представника позивачки про забезпечення позову.

Щодо розподілу понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд встановив, що 15 червня 2021 року між адвокатом Калиновською Олександрою Михайлівною (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги (Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний прийняти надані послуги та оплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених Договором.

За правову допомогу, передбачену в п. 1.2 Договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) в розмірі 500,00 грн. з одну годину надання правової допомоги (пункт 3.1 Договору).

Акт(и) прийняття-передачі наданих послуг складаються та підписуються Сторонами протягом 3 календарних днів після надання правової допомоги Адвокатом. При цьому Акт прийняття-передачі послуг можуть складатись як за один вид правової допомоги, так і за декілька загалом (пункт 3.2 Договору).

Виплата винагороди (гонорару) здійснюється протягом 3 календарних днів після підписання Сторонами Акту прийняття-передачі наданих послуг (пункт 3.3 Договору).

Згідно з Актом від 25 червня 2021 року прийняття-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 15 червня 2021 року Адвокат надав, а Клієнт прийняв послуги, передбачені Договором про надання правової допомоги від 15 червня 2021 року, а саме:

- надання правової консультації щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року № Ф-4384-50 на суму 37788,57 грн., винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) – 1 год. – вартість 500,00 грн./год. – сума 500,00 грн.;

- підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року № Ф-4384-50 на суму 37788,57 грн., винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського окружного адміністративного суду – 3 год. – вартість 500 грн./год. – сума 1500,00 грн.

- підготовка заяви про забезпечення позову до Львівського окружного адміністративного суду в інтересах Клієнта – 1 год. – вартість 500,00 грн./год. – сума 500,00 грн.

Разом: 2500,00 грн.

Розмір гонорару (винагороди) згідно Договору про надання правової допомоги від 15 червня 2021 року та цього Акту прийняття-передачі наданих послуг від 25 червня 2021 року складає 2500,00 грн. без ПДВ.

У сторін відсутні претензії щодо якості та вартості наданих послуг.

Відповідно до розрахункової квитанції № 3 від 25 червня 2021 року позивачка сплатила адвокату ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2500,00 грн. за надання послуг, передбачених Договором про надання правової допомоги від 15 червня 2021 року та Актом прийняття-передачі наданих послуг від 25 червня 2021 року.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.

З цього приводу суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у подібних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивачка просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачкою до відшкодування 2500,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Крім того, на переконання суду, такі види наданих послуг, як надання правової консультації щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року № Ф-4384-50 на суму 37788,57 грн., винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області щодо ОСОБА_1 фактично охоплюються однією послугою «підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09 лютого 2021 року № Ф-4384-50 на суму 37788,57 грн., винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області щодо ОСОБА_1 ».

Відтак з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79000) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4384-50 від 09 лютого 2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору та 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні решти судового збору та витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2021 року.

Суддя Клименко О.М.