Рішення № 101362680, 23.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 листопада 2021 року Справа № 280/8218/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С,. розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

07.09.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд визнати протиправно та скасувати вимогу відповідача від 17.11.2020 №Ф-5148-50У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що вона є офіційно працевлаштований найманим працівником та надає довідку пенсійного фонду України форми ОК-5 від 26.08.2021, що підтверджує сплату єдиного внеску за неї її роботодавцем, а тому відповідно до чинного законодавства не має обов`язку сплачувати за себе ЄСВ. Також звертає увагу на те, що копії документів, відповідач відправляв на адресу, за якою вона не мешкає, у зв`язку з чим не знала про існування вимоги до неї з боку податкової служби. На підставі викладеного вважає вимогу від 17.11.2020 №Ф-5148-50У протиправною та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 10.09.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 22.09.2021 зупинено, до набрання законної сили судовим рішенням по справі №280/8218/21, стягнення за вимогою Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 17.11.2020 №Ф-5148-50У на суму 35588,74 грн., яка перебуває на виконанні у державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Іващенко Юлії Юріївни, виконавче провадження 65737067.

Відповідач позов не визнав, 23.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№55066), в якому зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 15.08.2020 по теперішній час та перебуває у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на обліку як фізична особа-підприємець. Вказує, що у зв`язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску Головне управління ДПС у Запорізькі області було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) за період з 2017 року по 4 квартал 2020 року від 17.11.2020 №Ф-5148-50У у сумі 35588,74 грн. Також зазначає, що позивач не відноситься до осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, а тому відсутні жодні правові підстави для звільнення його від сплати єдиного внеску та скасування оскаржуваної вимоги. На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.11.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

12.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5148-50У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.10.2020 зі сплати єдиного внеску складає 35588,74 грн.

Позивач, не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), звернулась до суду з даним позовом.

Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, що позивачем було подано заву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про існування боргу позивач дізнався лише 30.08.2021 у зв`язку з його примусовим стягненням.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, суддя дійшов висновку, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, а отже вирішення даного питання необхідно витребувати від відповідача докази на підтвердження дати направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги та інформацію щодо дати отримання цієї вимоги.

З наданих до матеріалів письмових доказів вбачається, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-5148-50У направлялась на колишню адресу реєстрації позивача ( АДРЕСА_2 ), однак не була вручена.

Також судом встановлено, що з 12.11.2010 позивач зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач не був обізнаний про існування оскаржуваної вимоги, а дізнався про її існування ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, відкритого на підставі оскаржуваної вимоги.

Оскільки позивач звернувся до адміністративного суду 31.08.2021 (дата подачі позову на поштове відділення), суд дійшов висновку, що з урахуванням приписів частини другої статті 122 КАС України строк звернення до адміністративного суду з даним позовом не пропущений.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464- VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України наведено визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованими у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19; адміністративне провадження №К/9901/28514/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18; адміністративне провадження №К/9901/25355/1.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Судом встановлено, що за період нарахованої недоїмки позивач працювала у Запорізькому національному Університеті (код ЄДРПОУ 02125243) та Департаменті спору, сім`ї та молоді Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 40571081) відповідно до довідки форми ОК-5 протягом вказаного періоду нараховано та утримано із заробітку позивача податки та збори, в тому числі єдиний соціальний внесок.

Дані твердженні підтверджені наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача.

Контролюючий орган вказану обставину в ході розгляду справи не заперечував, доказів на її спростування не надав, клопотання про витребування доказів не заявляв.

Таким чином, станом на момент винесення спірної вимоги позивач був працівником у розумінні підпункту14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Також судом встановлено, що відповідно до інтегрованої картки платника станом на 31.01.2021 року у позивача наявний податковий борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн.

Як свідчать встановлені обставини справи, сума заборгованості в розмірі 35588,74 грн., в тому числі і за спірною вимогою, утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року, І-ІV квартали 2019 року та І-ІІІ квартали 2020 року, а саме 8448,00 грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.* 22% * 12 місяців), 2457,18 грн. нарахування щоквартально за 2018 рік (3723 грн. * 22% * 3 місяців) та 2754,18 грн. нарахування за щоквартально за 2019 року (4173 грн. * 22%), 2078,12 грн. нарахування за січень-лютий 2020 року; 1039,06 грн. нарахування за червень 2020 року, 3178,12 грн. нарахування за III квартал 2020 року.

Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за оскаржуваною вимогою не відповідає приписам чинного законодавства.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням викладеного, на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн. який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.

Визнати протиправно та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 17.11.2020 №Ф-5148-50У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.11.2021.

Суддя М.С. Лазаренко