Рішення № 101362191, 05.08.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року м. Житомир справа № 240/11022/21

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірним і скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 12 березня 2021 року про відмову у призначенні йому пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку на підставі заяви від 09 березня 2021 року і незарахування до трудового стажу періоду роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року;

- зобов`язати відповідача призначити і виплачувати пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 09 березня 2021 року із зарахуванням до трудового стажу періоду роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що підставою відмови у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку стала, на думку відповідача, невідповідність даних про роботу за періоди з 09 січня по 15 травня 1990 року та з 11 червня 1990 року по 22 травня 1992 року довідці Лугинської селищної ради Житомирської області № 72 від 22 лютого 2021 року. А також незарахування до трудового стажу періоду роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року через відсутність підпису відповідальної особи у трудовій книжці. Такі підстави відмови у призначенні пенсії позивач вважає необгрунтованими, оскільки він з 25 червня 1987 року по даний час постійно проживає і працює у с. Новосілка Лугинського (Коростенського) району Житомирської області, яке віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. Крім того, він як працівник не несе відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для відмови йому у реалізації права на пенсійне забезпечення та не впливають на факт роботи на підприємстві.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

06 липня 2021 року відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що згідно з довідкою Лугинської селищної ради від 22 лютого 2021 року № 72 позивач постійно проживає в с. Новосілка Лугинського району з 25 червня 1987 року. Даний населений пункт відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. За даними записів трудової книжки позивач працював водієм в УМС-17 м. Бориспіль Київської області з 09 січня по 15 травня 1990 року та з 11 червня 1990 року по 22 травня 1992 року водієм в САТП-0601 Житомир. Територія розташування УМС-17 м. Бориспіль Київської області та САТП-0601 м.Житомир не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Отже, довідка Лугинської селищної ради від 22 лютого 2021 року № 72 про постійне проживання позивача з 25 червня 1987 року по даний час у зоні посиленого радіологічного контролю містить недостовірні відомості. Враховуючи викладене, станом на 1 січня 1993 року позивач постійно не прожив та не працював у зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки, а отже відсутні правові підстави призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Також за наявними документами позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року в радгоспі «Старосільський», оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи. Крім того, відповідач вказав, що позивач не має права на призначення пенсії з 09 березня 2021 року. До відзиву на позов відповідач надав копію рішення від 12 березня 2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги і просив задовольнити позов.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

09 березня 2021 року позивач звертався до відповідача із заявою, у якій просив призначити йому пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За результатами розгляду вказаного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 12 березня 2021 року про відмову у призначенні пенсії і надало повідомлення від 20 квітня 2021 року про те, що станом на 01 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не працював у зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки, оскільки за даними трудової книжки позивач працював водієм в УМС-17 м. Бориспіль Київської області з 09 січня по 15 травня 1990 року та з 11 червня 1990 року по 22 травня 1992 року водієм в САТП-0601 м. Житомир, які не відносяться до зони посиленого радіологічного контролю. Також за наявними документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року в радгоспі «Старосільський», оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з частиною 3 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Згідно з частиною 2 статті 56 вказаного Закону, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Із змісту наведених правових норм слідує, що призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" здійснюється за вибором особи або за фактом роботи на територіях радіоактивного забруднення або проживання.

Позивач до позовної заяви додав довідку Лугинської селищної ради № 72 від 22 лютого 2021 року про те, що він дійсно зареєстрований і постійно проживає з 25 червня 1987 року у с. Новосілка Лугинського району Житомирської області, що віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.

Однією з підстав відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку стало твердження відповідача про те, що за даними трудової книжки позивач працював водієм в УМС-17 м. Бориспіль Київської області з 09 січня по 15 травня 1990 року та з 11 червня 1990 року по 22 травня 1992 року водієм в САТП-0601 м. Житомир, які не відносяться до зони посиленого радіологічного контролю.

Позивач стверджує, що у містах Бориспіль та Житомир були зареєстровані юридичні адреси підприємств УМС-17 і САТП-0601, тоді як він фактично працював у с. Новосілка Лугинського району Житомирської області, адресу реєстрації і фактичного проживання при цьому не змінював. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 надав довідку Лугинської селищної ради № 143 від 02 липня 2021 року. Відповідач як суб`єкт владних повноважень при цьому доводи позивача не спростував, факт роботи і проживання позивача за періоди з 09 січня по 15 травня 1990 року та з 11 червня 1990 року по 22 травня 1992 року не у зоні посиленого радіологічного контролю не довів.

За таких обставин, суд вважає підтвердженим постійне проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю з 25 червня 1987 року як вказано у довідці Лугинської селищної ради № 72 від 22 лютого 2021 року, тобто станом на 1 січня 1993 року понад 4 роки, що відповідає вимогам пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відтак, рішення відповідача від 12 березня 2021 року у цій частині є необгрунтованим і протиправним.

Щодо незарахування до трудового стажу періоду роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року через відсутність підпису відповідальної особи у трудовій книжці.

Як зазначено в оспорюваному рішенні, за наявними документами позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року в радгоспі «Старосільський» на посаді тракториста, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

Суд при цьому зазначає, що частинами 1-2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з трудової книжки позивача, 04 липня 1983 року він був прийнятий на роботу трактористом в радгосп «Старосільський» (запис № 1). З вказаної посади ОСОБА_1 було звільнено 05 травня 1985 року за власним бажанням у зв`язку з призовом на службу до Радянської армії, про що зроблено запис № 2. Вказаний запис не завірено підписом відповідальної особи.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі №677/277/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Також, Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а та від 04 вересня 2018 року по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

В даному випадку позивач подав Пенсійному органу трудову книжку, в якій запис № 2 скріплений відповідною печаткою.

У матеріалах справи міститься довідка Лугинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 4/4 від 01 березня 2021 року про те, що ОСОБА_1 був призваний на строкову службу 12 травня 1985 року.

Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки позивача за спірний період відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що пенсійний орган протиправно не зарахував до трудового стажу період роботи позивача з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року в радгоспі «Старосільський» на посаді тракториста.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію з 09 березня 2021 року суд зазначає наступне.

Питання призначення пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права ОСОБА_1 на пенсію суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву від 09 березня 2021 року про призначення пенсії і прийняти відповідне рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірним і скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області від 12 березня 2021 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку на підставі заяви від 09 березня 2021 року і незарахування до трудового стажу періоду роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 березня 2021 року і вирішити питання призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зарахуванням до трудового стажу періоду роботи з 04 липня 1983 року по 08 травня 1985 року та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 908,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов