Рішення № 101361952, 24.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 р. Справа№200/11445/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Військова частина А0693

про: визнання протиправною бездіяльність Військової частини А 0693 щодо затримки повного розрахунку при звільненні старшого солдата ОСОБА_1 з посади водія їдальні взводу забезпечення, групи матеріального забезпечення військової частини А0693 з 26.10.2020 року по 10.08.2021 року, стягнення з Військової частини А0693 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року, що складає 202576,50 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військова частина А0693 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А 0693 щодо затримки повного розрахунку при звільненні старшого солдата ОСОБА_1 з посади водія їдальні взводу забезпечення, групи матеріального забезпечення військової частини А 0693 з 26.10.2020 року по 10.08.2021 року, стягнення з Військової частини А 0693 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року, що складає 202576,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.02.2017 року ним було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на 3 роки. Наказом командира військової частини А0693 від 30.04.2017 року № 118 позивача зараховано до списків особового складу військової частини, та призначено на посаду водія 2 автомобільного взводу групи матеріального забезпечення. У подальшому наказом командира військової частини від 26.02.2020 року № 61 позивача звільнено з посади водія їдальні взводу забезпечення, групи матеріального забезпечення, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення і направлено до Бахмутського об`єднаного військового комісаріату Донецької області, для подальшої постановки на військовий облік. Позивач зазначає, що підставою для звільнення став пункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто у зв`язку з закінченням строку контракту. Позивач наголошує, що в порушення вимог законодавства, відповідач повний розрахунок з ним у день звільнення 26.02.2020 року не провів, а лише 10.08.2021 року із затримкою 531 день, перерахував належні до виплати при звільненні кошти. З огляду на зазначене просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року суд витребував у відповідача додаткові докази у справі, та запропонував надати відзив на позовну заяву.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідач вказує на те, що підставою для виплати передбаченою статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є нарахування сум належних працівникам при звільненні; незгода працівника з нарахованими / не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівників. Відповідач вказує, що здійснений військовою частиною А0693 розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останній не оскаржувались і звернення позивача до суду з позовом про нарахувані/не нараховані суми під час звільнення не було. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України вважає відсутніми, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь період. З огляду на вказані обставини просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не погодившись з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву надав суду відповідь на відзив, та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 18, 20).

ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 17 липня 2018 року (а.с. 16).

25.02.2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини пп В 0963 підполковником ОСОБА_2 вперше контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу; строк дії контракту – три роки (а.с. 9-12).

Наказом командира військової частини – польова пошта В2970 від 30.04.2017 року № 118 (по строковій частині) солдата ОСОБА_1 , який прибув з військової частини – польова пошта В0963, призначеного наказом Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.12.2017 року № 84-РС на посаду водія 2 автомобільнгого взводу групи матеріального забезпечення військової частини – польова пошта В 2970, ВОС-837037А, з 30.04.2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 530 гривень на місяць, ШПК «солдат» (а.с. 13).

Наказом командира військової частини А0693 від 26.02.2020 року № 61 (по строковій частині) старшого солдата ОСОБА_1 , водія їдальні взводу забезпечення групи матеріального забезпечення військової частини А0693 (по особовому складу) від 21 лютого 2020 року № 42-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Бахмутського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області. З 26.02.2020 року виключений зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 27.02.2020 року (а.с. 14).

З матеріалів справи встановлено, що 10.08.2021 року Військовою частиною А0693 на підставі відомостей розподілу витрат до Військової частини А0693 від 09.08.2021 року ОСОБА_1 перераховані кошти в розмірі 18890,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2741 від 09.08.2021 року та випискою з АТ «КБ «Приватбанк» про зарахування на рахунок ОСОБА_1 коштів в розмірі 18890,21 грн. (а.с. 22-23, 47).

Позивач вважає, що оскільки повний розрахунок відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі-Закон № 2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з положеннями частин першої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Водночас, Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

Суд зауважує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Водночас, враховуючи, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

У статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Це переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.

Враховуючи вищезазначені положення законодавства слідує, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Суд зазначає, що для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку підлягають задоволенню.

Так, з матеріалів справи, зокрема, із виписки з банківської картки позивача встановлено, що остаточний розрахунок з ним відбувся 10.08.2021 року.

Водночас, позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 26.02.2020 року, виплата компенсації за неотримане речове майно проведена 10.08.2021 року.

Суд зазначає, що середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 цієї Постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовцям обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 від 01.11.2021 року № 937, виданої Військовою частиною А0693, встановлено, що в останні два місяці його служби (грудень 2019 року, січень 2020 року) ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення 10804,50 грн. та 10804,50 грн. відповідно. В грудні був 31 календарний день, у січні 31 календарний день.

За таких обставин, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 354,25 грн. (10804,50 + 10804,50 / 2).

Позивача звільнено зі служби з 26.02.2020 року. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 26.02.2020 року.

Отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 27.02.2020 року (наступний день за днем остаточного розрахунку про звільненні) по 10.08.2021 року (день здійснення остаточного розрахунку при звільнення) складає 554 дні, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення становить 354,25 грн., розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 196254,50 грн.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"і частини п`ятої статті 242 КАС України.

Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки невиплачених сум компенсації за неотримане речове майно 18890,21 грн. в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року – 196254,50 грн. (554 х 354,25) становить 9,6% (18890,21 грн. / 196254,50 грн.) х 100%).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,6% розраховується наступним чином: 354,25 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 9,6% = 34 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 34 грн. х 554 ( днів затримки розрахунку) = 18836 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 18836 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військова частина А0693 в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини А0693 щодо непроведення зі ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку, стягнення з Військової частини А0693 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року в розмірі 18836 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять шість) гривень.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань 929,82 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військова частина А0693 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А 0693 щодо затримки повного розрахунку при звільненні старшого солдата ОСОБА_1 з посади водія їдальні взводу забезпечення, групи матеріального забезпечення військової частини А0693 з 26.10.2020 року по 10.08.2021 року, стягнення з Військової частини А0693 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року, що складає 202576,50 грн. – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0693 щодо непроведення зі ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку.

Стягнути з Військової частини А0693 (код ЄДРПОУ 26615169, місцезнаходження: вул. Зелена, буд. 38, м. Бахмут, Донецька область, 84502) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.02.2020 року по 10.08.2021 року в розмірі 18836 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять шість) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0693 (код ЄДРПОУ 26615169, місцезнаходження: вул. Зелена, буд. 38, м. Бахмут, Донецька область, 84502) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 929 (дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 82 копійки.

Повний текст рішення складено та підписано 24 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Олішевська