Рішення № 101359933, 15.11.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2021 справа № 914/151/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Кучинської О.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова

до відповідача 1: Львівської міської ради

до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Північна околиця"

про: визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та припинення права оренди.

представники сторін:

від прокуратури: Нестерук С.С.

від відповідача 1: Поліщук О.С.

від відповідача 2: Мудрак Р.Б.

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу «Акорд».

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

Ухвалою від 25.01.2021 року відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 24.02.21 року.

Ухвалою від 26.04.2021 року провадження у справі зупинено до перегляду ухвали у справі в порядку апеляційного провадження.

Ухвалою від 31.05.2021 року провадження у справі поновлено, підготовче судове засідання призначено на 16.06.2021 року.

Ухвалою від 08.06.2021 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці призначено іншу дату підготовчого засідання у справі – 23.06.2021 року.

Ухвалою від 23.06.2021 року за результатами задоволення відповідної заяви керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова від 18.03.2021 року здійснено процесуальне правонаступництво позивача у справі №914/151/21 та замінено заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 на керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова.

Ухвалою від 04.08.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.08.2021 року.

Ухвалою від 25.08.2021 року задоволено самовідвід судді Рима Т.Я. у справі №914/151/21 та відведено суддю Рима Т.Я. від розгляду справи №914/151/21.

Ухвалою 27.08.2021 року суддя Горецька З. В. прийняла справу №914/151/21 до розгляду та призначила підготовче засідання у справі на 16.09.2021 року. В підготовчому засіданні 16.09.2021 року оголошено перерву до 05.10.2021 року.

Ухвалою від 05.10.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті на 15.11.2021 року.

В судове засідання 15.11.2021 року представники сторін явку уповноважених представників забезпечили.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 15.11.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

Львівська міська рада прийняла ухвалу №5110 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ділянки на вул. В. Щурата» та уклала 04 вересня 2019 року з Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» договір оренди землі з порушенням чинного законодавства.

Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до Житлового кодексу УРСР (ст. ст. 133, 135, 137) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а відтак відсутні підстави для передачі Обсоуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» в користування земельної ділянки на підставі ст. 41 ЗК України.

На думку позивача така позиція відповідає правовим висновкам у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №922/3165/17 від 05.09.2018 року.

Відсутні підстави для передачі земельної ділянки в оренду без проведення аукціону.

Позиція відповідача-1

Оскільки земельна ділянка є комунальною власністю м. Львова, прокурором не доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом; не наведено виключність випадку порушення інтересів держави в суді у, які прямо передбачені законом; не вказано які саме інтереси Держави порушено при відведені земельної ділянки, – на ній відсутні об`єкти права власності Держави, а сама земельна ділянка є комунальною.

Відсутні правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно ст. 123, ст. 186-1 ЗК України.

Оскаржуваний договір оренди відповідає нормам закону, оскільки укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування, його зміст не суперечить вимогам законодавства з дотриманням передбаченої законом форми укладення договору.

Позиція відповідача-2

Позивач у своєму позові не довів, яке саме право держави порушене, невизнане або оспорюване при прийнятті оскаржуваної ухвали, як і не надав в порядку ст. ст. 76-80 ГПК України належних і допустимих доказів того, що Відповідач не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави, а сама по собі обставина їх не звернення з позовом протягом певного часового періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання нею функцій із захисту інтересів держави.

ОК «ЖБК «Північна околиця» організоване з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків), а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Статут ОК «ЖБК «Північна околиця» повністю відповідає вимогам статті 8 Закону України «Про кооперацію» та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, містить усі необхідні реквізити, Відповідач-2 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а відтак посилання Позивача на невідповідність статуту вимогам законодавства не заслуговують уваги.

Згідно з Законом України «Про кооперацію» кооперативи відповідно до завдань та характеру діяльності поділяються на виробничі, обслуговуючі та споживчі, а за напрямами діяльності можуть бути як житлово-будівельними, так і садово-городніми, так гаражними тощо.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОК «ЖБК «Північна околиця» є обслуговуючим кооперативом, який об`єднує фізичних осіб на основі членства з метою реалізації мети та завдань, передбачених Статутом кооперативу. У своїй діяльності ОК «ЖБК «Північна околиця» керується Конституцією України, Законом України «Про кооперацію», іншими законодавчими актами та Статутом. Тип кооперативу – обслуговуючий кооператив. Напрямок діяльності Кооперативу – житлово-будівельний кооператив. Кооператив є юридичною особою з моменту його державної реєстрації.

20 грудня 2018 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №4503 «Про надання ОК «ЖБК «Північна околиця» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Щурата». розглянувши звернення обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Північна околиця» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

06 червня 2019 року Львівська міська рада прийняла ухвалу №5110 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ділянки на вул. В. Щурата», згідно якої відповідачу-2 затеверджено проект землеустою та надано земельну ділянку площею 2,6826 га на вул. В. Щурата (кадастровий номер 4610137500:08:002:1185) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.

04 вересня 2019 року між Львівською міською радою (орендодавець) та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6826 га на вул. В. Щурата (кадастровий номер 4610137500:08:002:1185) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина третя статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті цього ж Закону).

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Прокуратурою зазначено про відсутність органів, які наділені відповідними повноваженнями. Також суд погоджується із доводами прокурора щодо відсутності у органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду з позовними вимогами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності. Суд вказує, що оскільки саме Львівська міська рада вчинила дії, які підлягають оскарженню в даній справі, то правомірним є звернення до суду прокурора самостійно в інтересах держави та визначення міської ради одним із відповідачів, оскільки іншого органу, який би міг здійснити захист інтересів держави не існує.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, серед іншого стверджує, що Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» не створений згідно з вимогами Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, з чим Суд не погоджується з огляду на наступне.

ОК «ЖБК «Північна околиця» був створений в листопаді 2018 року, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що створення ОК «ЖБК «Північна околиця» повинно відповідати положенням Житлового кодексу України та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Статтею 134 Житлового кодексу УРСР серед іншого передбачено, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлене законодавством Союзу РСР і Української РСР) і потребують поліпшення житлових умов.Облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, при яких організуються кооперативи, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також у виконавчому комітеті Ради народних депутатів. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв`язку з виходом на пенсію, а також особи, зазначені в частині другій статті 37 цього Кодексу. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно зі ст. 137 Житлового кодексу УРСР житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Українській РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Статтею 138 цього Кодексу визначено, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів чи правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.

Одночасно, правовідносини у сфері кооперації також врегульовано Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про кооперацію», а також підлягають застосуванню положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

За ст. 4 ЦК України "основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України".

Згідно з ч. 1 ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Статтею 5 вказаного Закону визначено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки.

Порядок створення кооперативу визначається ст. 7 Закону України «Про кооперацію», відповідно до якої кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників.

Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами.

Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім`я та по батькові, дані паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім`я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Відповідно до ст. 8 вказаного закону кооперативи здійснюють свою діяльність на основі статуту, який повинен містити відомості, визначені законодавством України.

Окрім цього, ст. 9 Закону України «Про кооперацію» визначає, що створення кооперативу підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому законом.

Відповідно, як вбачається з цитованих положень законодавства, положення Житлового кодексу УРСР та Закону України «Про кооперацію» регулюють одну і ту ж сферу суспільних відносин дещо по-різному, що свідчить про наявність правової неузгодженості та суперечності законодавства.

Вказана правова неузгодженість була предметом розгляду у судовій справі №826/15758/16 за позовом ОК «ЖБК «Поляна» до Кабінету Міністру України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не підготування та неподання на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30 червня 1983 року у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року, а також приведення Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 квітня 1985 року №186, у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року; зобов`язати відповідача підготувати та подати на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30 червня 1983 року у відповідність; зобов`язати відповідача привести Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 квітня 1985 року №186, у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року. За результатами розгляду вказаної справи Вищий адміністративний суд України, погодившись з судом першої та апеляційної інстанції дійшов висновку про наступне: «Така неузгодженість між вказаними нормативно-правовими актами, їх суперечність та протиріччя один одному, а також суперечність між чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права, яка є недопустимою, незважаючи на існування правил, які підлягають застосуванню у випадку її наявності, оскільки таке правове становище призводить до неоднакового трактування та застосування норм права, а в підсумку - до юридичної невизначеності. В ч. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп вказано, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Закон України «Про кооперацію», який прийнято та набув чинності значно пізніше, ніж, зокрема, Житловий кодекс Української РСР та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу містив певні застереження щодо приведення діяльності кооперативів та їх внутрішніх актів (статутів) у відповідність до його норм, а обов`язок по забезпеченню законодавчого врегулювання відносин кооперації та приведення норм діючих актів у відповідність до норм цього Закону, покладався саме на Кабінет Міністрів України. Щодо доводів позивача відносно незаконності та необґрунтованості застосування норм Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу до правовідносин з питань кооперації, суд зазначає, що ці нормативно-правові акти можуть застосовуватися виключно в частині, що не суперечить Конституції України, Цивільному кодексу України, Закону України «Про кооперацію» та іншим нормативно-правовим актам, прийнятим після 24 серпня 1991 року, які мають вищу юридичну силу та ухвалені в часі пізніше. Відтак суди, вирішуючи спірні правовідносини, вірно визначили норми права, які підлягають застосуванню до правовідносин в сфері кооперації.»

Вказані положення ЦК України та Закону України «Про кооперацію» визначають та надають відповідь на питання пов`язане із співвідношенням і дією у часі законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів на території України в межах визначених виключно законом.

Оскільки Примірний статут та Закону України «Про кооперацію» були прийняті у різних часових межах, то підстав для застосування їх як загального та спеціального законом, або законодавчого і підзаконного нормативно-правового акту який конкретизує зміст закону не має .

Рішенням Конституційного суду України від 11.11.2004р. № 1-30/2004 (п. 4), визначено, "що правові, організаційні, економічні та соціальні основи об`єднання громадян у кооперативні організації (кооперативи чи кооперативні об`єднання), а також функціонування кооперативного руху в Україні визначаються законом України "Про кооперацію".

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-7/99 N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Крім того, за перехідними положеннями Закону України «Про кооперацію», Примірний статут не може застосовуватись до відносин пов`язаних із діяльністю ЖБК, оскільки відповідно до ст. 41 Закону кооперативи та кооперативні об`єднання, які створено до набрання чинності цим законом , зобов`язані протягом року привести свої статути у відповідність із цим законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об`єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому закону, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Зазначені положення закону також означаються те, що примірний статут не може регулювати діяльність та висувати вимоги до змісту статутів кооперативів, які були створені після набрання чинності визначеним вище законом, тобто після 27.08.2003 року

Ця позиція щодо співвідношення загального та спеціального закону і закону та підзаконного нормативно-правового акту висловлена також Верховним судом України в постанові від 10 квітня 2007 року по справі 21-550 во06.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України (ВР України є єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони).

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Відповідно до п. 2 Листа Міністерства Юстиції України від 26.12.2008 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Листом № 9463 від 28.12.2006 «Про організаційно-правову форму кооперативу» Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємництва визначено, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України "Про кооперацію"

Майже тотожні висновки викладені і у Роз`ясненні Міністерства юстиції від 12.05.2008 32-32-263 "Щодо правового статусу кооперативів та громадських організацій та кооперативів"

Крім того, у Листі Міністерства Україні від 05.05.2015 року за № К-6482/81 "Щодо застосування чинного законодавства України стосовно діяльності житлово-будівельного кооперативу" зазначено, що примірний статут має рекомендаційний характер, оскільки у примірних статутах відповідні уповноважені органи виконавчої влади можуть саме рекомендувати їх орієнтовні умови, а Закон є спеціальним законодавчим актом, що визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Листом Головного управління ДФС у м. Києві від 28.07.2016 р. N 17040/10/26-15-12-05-11 визначено, що правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб`єктів господарювання різних форм власності встановлює Господарський кодекс України від 16.01.2003 N 436-IV, із змінами і доповненнями. Крім того, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України від 10.07.2003 N 1087-IV "Про кооперацію".

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у Листі від 06.10.2004 N 6874 нагадав, що відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про кооперацію" кооперативи та кооперативні об`єднання, які створено до набирання чинності цим Законом, зобов`язані протягом року з дня набирання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у Листі від 03.08.2005 N 6400 зазначив, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України "Про кооперацію".

Відповідно до п. п. 5 та 6 Постанови пленуму Верховного суду України N 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно з ч.2 ст.6 Конституції органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст.1 розділу XV Конституції). У зв`язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу.

Характерною для розуміння питання про співвідношення законодавчого та підзаконного нормативно-правового акту є Постанова Вищого господарського суду України № 10-26/166-10-4300 від 29.11.2011 року.

Виходячи зі змісту та тлумачення можливо дійти беззаперечного висновку про те, що Закон який набув чинності з 27.08.2003 року і був прийнятий вищим законодавчим органом держави, по-перше, має вищу юридичну силу ніж норми Примірного статуту , затверджені постановою Ради Міністрів УРСР, а по-друге, прийнятий пізніше ніж вказаний Примірний статут, а відтак, при наявності колізії спеціальних норм повинні застосовуватись спеціальні норми, які містяться у "більш сильному - головнішому" і "більш пізньому" нормативного акті, тобто в даному випадку норми Закону.

Водночас ст. 4 Цивільного кодексу України імперативно встановлює, що як що постанова Кабінету Міністрів України (і відповідно затверджені нею норми - положення) суперечить положенням цього кодексу або іншому закону застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Таким чином, створення житлово-будівельного кооперативу як обслуговуючого кооперативу відповідно до вимог Закону України «Про кооперацію» не свідчить про порушення законодавства України.

Окрім цього, вирішуючи питання відповідності створення ОК «ЖБК «Північна околиця» вимогам законодавства України, Суд вважає необхідним також звернутися до положень чинного законодавства, що регулюють порядок здійснення державної реєстрації юридичних осіб, в тому числі і кооперативів.

Згідно з положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», зокрема, ч. 2 ст. 9, за результатами проведення державної реєстрації юридичної особи до Єдиного державного реєстру вносяться наступні відомості про створену юридичну особу,серед іншого, вносяться відомості про організаційно-правову форму створеної юридичної особи.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини) та назву.

Організаційно-правова форма юридичної особи визначається відповідно до класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання.

Відповідно до Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, впровадженої з 1 липня 2004 року згідно з Наказом Державного комітету статистики України від 25 червня 2004 року, організаційно-правовими формами кооперативів, державна реєстрація яких передбачена, є наступні: виробничий кооператив, обслуговуючий кооператив, споживчий кооператив, сільськогосподарський виробничий кооператив, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, кооперативний банк.

Враховуючи наведені положення законодавства України та беручи до уваги, що згідно зі ст. 6 Закону України «Про кооперацію» кооперативи поділяються на типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі, чинним законодавством України не передбачено, а відповідно є неможливим, створення та державна реєстрація юридичної особи – кооперативу з іншою організаційно-правовою формою, ніж виробничий кооператив або обслуговуючий кооператив, або споживчий кооператив.

Також ст. 6 Закону України «Про кооперацію» визначено, що за напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відтак, Суд приходить до висновку, що державна реєстрація житлово-будівельного кооперативу в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу відповідає вимогам чинного законодавства України та не може заперечувати той факт, що такий ОК «ЖБК «Північна околиця» є житлово-будівельним кооперативом.

Окрім цього, Суд також бере до уваги той факт, що останні зміни до положень Житлового кодексу УРСР, що регулюють сферу правовідносин, пов`язаних з кооперацію (статті 133-149) та до постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу» вносилися у 2010 та 1994 році відповідно. Після прийняття Вищого адміністративного суду України згаданого рішення від 20.07.2017 року у справі №826/15758/16 вказані положення законодавства не приведено у відповідність з нормами Закону України «Про кооперацію». Відповідно, Суд не погоджується з доводами позивача про те, що ОК «ЖБК «Північна околиця» не відповідає положенням Житлового кодексу України та Примірному статуту житлово-будівельного кооперативу є занадто формальними та необґрунтованими.

Суд доходить таких висновків також керуючись принципом правової визначеності, сформульованим Європейським судом з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) ЄСПЛ зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51) суд дійшов висновку, що відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Таким чином, принцип правової визначеності, який є одним з аспектів верховенства права, свідчить про те, що передбачуваність означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

На основі наведеного, суд доходить висновку, що створення ОК «ЖБК «Північна околиця» як обслуговуючого кооперативу згідно з вимогами чинного законодавства України, а саме, Конституції України, Господарського кодексу України, Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не може розцінюватися як порушення вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, що були прийняті раніше та не приведені у відповідності до нового законодавства України, прийнятого після проголошення незалежності України.

З урахуванням наведеного, Суд вважає, що Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» є житлово-будівельним кооперативом в розумінні ст. 41 Земельного кодексу України, якому за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, що передача земельної ділянки ОК «ЖБК «Північна околиця» в оренду порушує вимоги законодавства з огляду на наступне.

Законодавством України передбачено право юридичних осіб отримувати в користування (оренду) земельні ділянки та визначена процедура реалізації такого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 2 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно з ч. 8 вказаної статті орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 122 Земельного кодексу України встановлює, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка, кадастровий номер 4610137500:08:002:1185, загальною площею 2.6826 га перебуває в комунальній власності, власником якої від імені територіальної громади є Львівська міська рада.

Відтак, Львівська міська рада виступає розпорядником (в даному випадку орендодавцем) земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:08:002:1185, загальною площею 2.6826 га.

Загальний порядок надання земельних ділянок в користування визначений ст. 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті рішення уповноважених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 12 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно з ч. 15 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Як встановлено під час розгляду справи Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця», маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, звернувся до Львівської міської ради з заявою надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,6836 га на вул. В. Щурата для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

Ухвалою Львівської міської ради від 20.12.2018 року №4503 «Про надання ОК «ЖБК «Північна околиця» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Щурата» прийнято рішення:

1. Надати обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,6836 га на вул. В. Щурата для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

2. Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» у встановленому порядку подати міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В подальшому, проект землеустрою щодо відведення Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» земельної ділянки в оренду по вул. Щурата отримав висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 15.02.2019 року №1765/82-19, згідно з яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на підставі ухвали Львівської міської ради №4503 від 20.01.2018 року цільове використання: 02.03. для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку у м. Львові, вул. Щурата, замовник ОК «ЖБК «Північна околиця» погоджується. Вказаний висновок містить твердження про те, що проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Надалі, розглянувши звернення обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» від 29.02.2019 (зареєстроване у Львівській міській раді 29.03.2019 за № 2-9882/АП-Ф-2403), беручи до уваги ухвалу міської ради від 20.12.2018 №4503 «Про надання ОК «ЖБК «Північна околиця» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Щурата» та керуючись положеннями чинного законодавства України Львівська міська рада прийняла оскаржувану ухвалу від 06.06.2019 року №5110 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. В. Щурата», якою прийнято наступні рішення:

1. Затвердити обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 2,6826 га на вул. В. Щурата (кадастровий номер 4610137500:08:002:1185) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків (код КВЦПЗ 02.03 – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.

2. Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця»:

2.1. У тримісячний термін укласти з Львівською міською радою:

2.1.1. Договір оренди землі, встановивши річну орендну плату за землю у розмірі 7 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, та зареєструвати його відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

2.1.2. Договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою.

2.2. Дотримуватись правил:

2.2.1. Використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових інженерних мереж.

2.2.2. Добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

2.3. Не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

2.4. Використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.

2.5. Здійснювати будівництво та реконструкцію при умові дотримання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також суд бере до уваги той факт, що ухвала Львівської міської ради від 20.12.2018 року №4503 «Про надання ОК «ЖБК «Північна околиця» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Щурата», що є однією з передумов для прийняття оскаржуваної ухвали Львівської міської ради, є чинною та не була скасована у встановленому законом порядку.

Відповідно, такі обставини та положення законодавства свідчать про те, що у Львівської міської ради, як уповноваженого органу, були відсутні правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» земельної ділянки в оренду по вул. Щурата, оскільки згідно зі ст. 123 Земельного кодексу України, уповноважений орган зобов`язаний затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за умови наявності дозволу на розробку проекту землеустрою та відповідності розробленого проекту землеустрою вимогам земельного законодавства та прийнятим до нього нормативно-правовим актам.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 року у справі №922/3165/17 у зв`язку з наступним.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц: «правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права».

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У вказаній постанові судом касаційної інстанції надано правову оцінку обставинам безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи, що є відмінними від обставин, оцінка яким надається під час розгляду цієї судової справи, адже обставинами даної справи є передача земельної ділянки в оренду. Так, Верховний Суд зазначає: «п. 36 Статтею 41 Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати, що метою створення такого кооперативу є саме спільне вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань забезпечення членів кооперативу. П. 37. Порядок та підстави надання земельної ділянки за статтею 41 Земельного кодексу України не передбачають можливості для надання земельної ділянки у власність з іншою метою, зокрема, для здійснення житлового будівництва поза межами забезпечення житлом членів кооперативу. П. 39. Частиною 1 статті 41 Земельного кодексу України надано право місцевій раді передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельному кооперативу, який створений у відповідності із статтями 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а не будь-яким, в тому числі обслуговуючим кооперативам, та Харківською міською радою під час безоплатного надання земельних ділянок ОК "ЖБК "Житлобуд-1" не дотримано положень вказаної норми права, оскільки Рада мала можливість, і, в силу покладених на неї публічних функцій була зобов`язана з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК "ЖБК "Житлобуд-1", переконатись у додержанні останнім порядку його створення у відповідності до вимог чинного законодавства, та підстави передачі землі житлово-будівельному кооперативу.»

У вказаному судовому рішенні колегія Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки ОК «ЖБК «Житлобуд-1» створено всупереч вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, спірний пункт додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів» від 24.12.2014 №1738/14 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Однак, станом на дату розгляду даної господарської справи варто врахувати, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 135 Житлового кодексу Української РСР від 20 грудня 2019 року №12-р/2019 у справі №1-26/2018(2572/17) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 135 Житлового кодексу Української РСР.

В контексті наведеного Суд також звертає увагу на сформований Європейським судом з прав людини принцип «правомірних очікувань» в контексті захисту ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішенні від 23.10.1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» Суд, до майна в контексті ст. 1 Першого протоколу відносить також і правомірні очікування вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу.

Відповідно, пройшовши процедуру отримання земельної ділянки в оренди та уклавши Договір оренди земельної ділянки Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» мав законні та виправдані очікування набути у власність майно, яке очікуються спорудити на земельній ділянці, яка і була надана в оренду для реалізації вказаної мети.

ОК «ЖБК «Північна околиця» вчиняв дії для використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення. Так, за зверненням ОК «ЖБК «Північна околиця» Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення №85 від 12.02.2021 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими комерційними приміщеннями, трансформаторною підстанцією та підземним паркінгом на вул. В. Щурата у м. Львові», що згідно з вимогами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є першим етапом реалізації наміру щодо забудови земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З урахуванням цього, суд бере до уваги той факт, що жодною зі сторін не заперечувався та не оспорювався факт належного виконання ОК «ЖБК «Північна околиця» своїх зобов`язань згідно з укладеним договором оренди, зокрема, зобов`язання по сплаті орендної плати за користування спірною земельною ділянкою до місцевого бюджету. Інших доказів, які б це заперечували або спростовували ці обставини позивачем не надавалися та не витребовувалися в порядку, визначеному процесуальним законодавством.

Крім цього, Суд вважає необхідним звернутися до принципу «належного врядування», сформованого Європейським судом з прав людини як складовою верховенства права, в тому числі, під час розгляду справ «Беєлер проти Італії», «Інтерсплав» проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки». Основні постулати цього принципу зводяться до неможливості непропорційного втручання у володіння особою майном шляхом позбавлення фізичної чи юридичної особи наданого їй від імені держави права, в тому числі, і права користуванням об`єктом нерухомого майна.

Судом встановлено, що відповідач 2 сплачує орендну плату за спірну земельну ділянку, що підтверджується позивачем.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обовязковою для застосування судами України як джерела права.

Відповідно до вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України від 23.01.2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У позовній заяві прокурора відсутні будь-які посилання на розмір завданої органу місцевого самоврядування шкоди, внаслідок оренди відповідачем спірної земельної ділянки.

Крім того, як було встановлено судом вище, спірний договір оренди землі є оплатним, до бюджету Львівської міської ради надходять кошти у вигляді орендної плати.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Задоволення позову якраз і свідчитиме про повне ігнорування "суспільного", "публічного" інтересу прокурором, оскільки визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення матиме своїм наслідком припинення надходження орендної плати за відповідну земельну ділянку від відповідача 2 на користь територіальної громади м. Львова.

При цьому в позовній заяви не зазначено, яким чином буде забезпечений суспільний інтерес, внаслідок позбавлення ОК «ЖБК «Північна околиця» права на оплатне використання земельної ділянки.

Дослідивши всі обставини справи Суд приходить до висновку, що в даному випадку задоволення позовних вимог призведе до непропорційного втручання у володіння майном та призведе до порушення законних прав та інтересів ОК «ЖБК «Північна околиця» як суб`єкта цивільних прав.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин позовні вимоги керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова (як правонаступника заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1) до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» про визнання незаконним та скасування ухвали Львівської міської ради від 06.06.2019 року №5110 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ділянки на вул. В. Щурата», а також про визнання недійсним Договору оренди землі площею 2,6826 га на вул. В. Щурата (кадастровий номер 4610137500:08:002:1185), укладеного 04.09.2019 року між Львівською міською радою (орендодавець) та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Північна околиця» (орендар) задоволенню не підлягають.

Згідно частин 9, 10 статті 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 25.06.2021, підлягають скасуванню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 233-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2021 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за такою веб-адресою - http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 24.11.2021 року.

Суддя Горецька З.В.