Рішення № 101359613, 25.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2021Справа № 910/12945/21Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства «Сорт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальгарант»

про стягнення 153 579, 20 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Сорт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальгарант» про стягнення 153 579, 20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо поставки оплаченого товару.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2021 (суддя Данилова М.В.) позовну заяву Приватного підприємства «Сорт» залишено без руху.

Відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , на підставі розпорядження керівника апарату суду № 05-23/1514/21 від 06.09.2021 справу № 910/12945/21 направлено на повторний автоматизований розподіл судових справ.

За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/12945/21, визначено суддю Алєєву І.В. для подальшого її розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Відповідач ухвалу суду отримав у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

За твердженням позивача, згідно усної домовленості між позивачем (покупець/замовник) та відповідачем (постачальник), останній взяв на себе зобов`язання поставити замовнику товарно-матеріальні цінності на загальну суму 153 577, 60 грн.

В підтвердження вказаної домовленості відповідач надіслав позивачу сканкопію видаткової накладної від 22.12.2020 № СГ-0000949 на вказану суму, яку позивач повинен був підписати, скріпити печаткою та направити сканкопію видаткової накладної відповідачу на підтвердження домовленості щодо поставки товару. Під час поставки товару, сторони за домовленістю зобов`язались підписати власноручно видаткову накладну та скріпити печатками.

На виконання зазначених домовленостей, для забезпечення швидкого постачання обумовлених товарно-матеріальних цінностей постачальником, позивач 22.12.2020 перерахував у відповідності до виставленого рахунку на рахунок постачальника грошові кошти у розмірі 153 579, 20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 122 на вказану суму.

Незважаючи на перерахування замовником постачальнику грошових коштів в повному обсязі, постачальник свої зобов`язання щодо поставки товарно-матеріальних цінностей не виконав. Грошові кошти, перераховані замовником на його розрахунковий рахунок не повернув.

28.04.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення оплачених коштів з підстав відмови в наданні оплаченого товару на загальну суму 153 579, 20 грн, яка задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частино 2 ст. 693 ЦК України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось позивач направив відповідачу вимогу про повернення попередньо оплаченого та непоставленого товару на загальну суму 153 579, 20 грн.

Судом встановлено, що позивач оплатив відповідачу товар на вказану суму, який відповідачем не був поставлений.

Вимога позивача про повернення грошових коштів на суму 153 579, 20 грн відповідачем задоволена не була.

Щодо наявності в матеріалах справи підписаної між сторонами сканкопії видаткової накладної від 22.12.2020 № СГ-0000949 на загальну суму 153 577, 60 грн, позивач вказує, що між сторонами не укладено будь-якого договору про застосування електронного документообігу, а відповідач надсилав позивачу документи без дотримання вимог наявності обов`язкових реквізитів електронного документа та без завірення його своїм особистим електронним підписом. Позивач вказує про відсутність, як у позивача та і у відповідача підписаного та скріпленого з обох сторін оригінала видаткової накладної від 22.12.2020 № СГ-0000949 на суму 153 577, 60 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, вказує про відсутність в матеріалах справи вказаної видаткової накладної.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.10.2021. Будь-яких заперечень щодо доводів позивача не навів, не надав оригінал видаткової накладної від 22.12.2020 № СГ-0000949 на суму 153 577, 60 грн, а також у разі неможливості надання вказаної видаткової накладної не заявив причини такої неможливості.

Відповідно до п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо поставки товару, враховуючи, що строк повернення грошових коштів за непоставлений товар настав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів за неоплачений товар у розмірі 153 579, 20 грн.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СТАЛЬГАРАНТ» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЗДВИЖЕНСЬКА, будинок 40, Н/П № 2, ідентифікаційний код 42050221) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «СОРТ» (07541, Київська обл., місто Березань(з), вул. Промислова, будинок 4, ідентифікаційний код 30334689) заборгованість у розмірі 153 579 (сто п`ятдесят три тисячі п`ятсот сімдесят дев`ять) грн 20 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2303 (дві тисячі триста три) грн 69 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва