Рішення № 101359089, 08.11.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.11.2021 Справа № 905/1276/21 Господарський суд Донецької області ускладі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Васильєвій О.М., розглянувши матеріали

за позовною заявою ОСОБА_1

до відповідача Державне підприємство "Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України"

третя особа на стороні відповідача - 1: Донецький фізико - технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України

третя особа на стороні відповідача -2: Національна академія наук України

про зобов`язання здійснити реєстраційні дії

За участю представників:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

Від третіх осіб: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави спору

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» про зобов`язання Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» (код ЄДРПОУ 13517029) здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про керівника Державного підприємства «Інженерно- фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» у зв`язку із звільненням 09.04.2009 ОСОБА_1 з посади директора (керівника) Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 13517029).

Позов обґрунтований тим, що у період з 17.03.2005 по 09.04.2009 ОСОБА_1 займала посаду директора Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України». 09.04.2009 позивачку звільнено з посади директора Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» у зв`язку з переведенням до Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України». Однак, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач досі значиться як керівник директора відповідача. Керуючись п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в чинній редакції) та ст. ст. 17? 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» (в редакції закону чинній на момент звільнення), ч.ч. 2,3 ст. 65 Господарського кодексу України, позивачка вважає, що третя особа -1 як засновник відповідача повинна була вчинити дії щодо визначення керівника відповідача. Окрім того, позивачка звертає увагу на те, що згідно статуту третьої особи- 1, який міститься на сайті інституту, у підпорядкуванні останньої можуть заходитьсь підприємства, які створюються за рішенням Президії НАН України (третя особа-2). Проте, згідно з листом третьої особи -1 від 14.05.2021 та листом третьої особи - від 29.03.2021 та від 19.05.2021 рішення про зміну керівника відповідача третіми особами не приймалося, державна реєстрація таких змін не здійснювалася. Вказана протиправна бездіяльність відповідача, його засновників порушує права та інтереси позивачки. У зв`язку із тим, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що позивачка є ніби - то керівником відповідача, то відповідно до п. 37, ч.1 ст.1, ст.2 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також п. а) п.2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобіганню корупції» на позивачку, на її думку, безпідставно покладаються обов`язки визначені цими законами та відповідальність за їх порушення.

Позиції учасників справи

Відповідач своїм правом не скористався. Відзив на позовну заяву не надав.

Третя особа - 1, - Донецький фізико - технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України у своїх поясненнях заперечує проти задоволення позову у повному обсязі. Посилаючись на те, що позивачка будучи директоркою Державного підприємства «Інженерно- фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України», підписуючи сама на себе наказ про звільнення та засвідчуючи своїм підписом запис в трудовій книжці про її звільнення, знала про таке звільнення її з посади директора ще з 09.04.2009. Їй, як керівнику Державного підприємства «Інженерно- фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України», було відомо на день звільнення, що вона значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як керівник цього підприємства. Отже, позивачка сама повинна була вжити заходів щодо вчинення дій стосовно внесення змін до Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо зміни керівника.

Також, Донецький фізико - технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України зазначає, що на виконання п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», розпорядження Президії НАН України від 19.11.2014 № 704 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595» та розпорядження Президії НАН України від 25.11.2014 № 733 «Про затвердження змін до статуту Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України», Донецький фізико - технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України переїхав з міста Донецьк та з 12.12.2014 зареєстрований у місті Києві. У зв`язку з переїздом з населеного пункту, на території якого органи державної влади не здійснювали свої повноваження, всі документи та архіви залишились в м. Донецьк, змінилось керівництво Донецького фізико - технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України. Таким чином, в Інституті відсутні будь-які документи стосовно призначення, обрання, звільнення позивачки з посади директора Державного підприємства «Інженерно- фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» та відсутня інформація про період існування трудових відносин за контрактом.

Третя особа-1 стверджує, що підставою для відмови у задоволені позову є те, що Інститут не наділений повноваженнями вчиняти дії від імені іншої юридичної особи.

Окрім того, на думку третьої особи-1, позивачкою пропущений строк позовної давності, оскільки позивачка знала з 2009 року про те, що вона не виключена як керівник Державного підприємства «Інженерно- фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або могла дізнатись про це набагато раніше, оскільки така інформація є відкритою та загальнодоступною.

Третя особа 2,- Національна академія наук України письмових пояснень не надала.

Хід розгляду справи та процесуальні дії.

Ухвалою суду від 09.07.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/1276/21.

Ухвалою суду від 09.09.2021 постановлено: перейти до розгляду справи №905/1276/21 за правилами загального позовного провадження; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Донецький фізико - технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України.

Ухвалою суду від 28.09.2021 за клопотанням представника позивачки витребувано у Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України докази про:

- прийняття рішення про внесення змін до відомостей про керівника Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України», а саме, виключення відомостей про Конініну С.М. (рішення, протокол тощо);

- звернення до органів державної реєстрації для реєстрації змін до відомостей про керівника Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України», а саме, виключення відомостей про юридичну особу тощо);

- установчі документи Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» (статут, положення тощо);

- призначення на посаду директора Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» іншої особи після звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ухвалою суд від 07.10.2021 залучено в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Національну академію наук України, підготовче засідання відкладено на 20.10.2021.

Ухвалою суду від 20.10.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 905/1276/21 до розгляду по суті; призначити судове засідання на 08.11.2021.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до розпорядження Господарського суду Донецької області від 30.09.2021 №33-р, у зв`язку з закінченням знаків поштової оплати, з метою раціонального і цільового використання наявних в Господарському суді Донецької області канцелярських товарів (офісний папір, картриджі, конверти тощо), зупинено з 01.10.2021 прийняття працівниками відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) документів для відправлення за межі суду. Рекомендовано суддям та працівникам апарату суду використання альтернативних способів повідомлення сторін та учасників процесу (електронна пошта, телефонограма, факсограма, підсистема "Електронний суд", розміщення відповідних оголошень на офіційній сторінці суду на веб-порталі "Судова влада України", тощо).

З огляду на такі обставини, учасники справи про час та місце розгляду заяви були повідомлені шляхом надіслання ухвали суду на електронні адреси сторін та їх представників, які містяться в заявах по суті та в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань . Відповідач про час ті місце розгляду справи був повідомлений шляхом оголошення на сайті суду, оскільки зареєстрований в м. Донецьк.

У судове засідання призначене на 08.11.2021 з`явився представник позивачки, підтримав викладені у позовній заяві вимоги у повному обсязі. У судовому засіданні 08.11.2021 оголошено перерву до 17:00. Після перерви представник позивачки не з`явився.

Від третьої особи - 2 на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю дотримання правил карантину. Суд дослідивши обставини клопотання, відмовляє у його задоволенні, оскільки явка третьої особи - судом не визнавалась обов`язковою, третя особа не позбавлена була участі у судовому засідання шляхом відеоконференції за допомогою власних засобів, строк розгляду справи закінчувався. Окрім того, третьою особою-2 не заявлено клопотання про надання часу для подання пояснень і доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Водночас особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення Конституційного Суду України).

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Отже, у Конституції України визначено, що у разі виникнення спору між будь-якими особами, він має розглядатися у національних судах з урахуванням правил юрисдикції та підсудності.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При цьому, юрисдикція визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Юрисдикція визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення юрисдикції покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

При визначенні предметної юрисдикції справ судом також з`ясовується суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані немайнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відтак, для віднесення справи до своєї юрисдикції, господарському суду необхідно визначити, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за умов участі у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Частиною 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п.3 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України);

Судом встановлено, що позов поданий фізичною особою ОСОБА_1 до суб`єкта господарської діяльності, - Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України».

Спір стосується запису фізичної особи ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про те, що ОСОБА_1 є директоркою Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України».

Спір виник у зв`язку з тим, що, як зазначає позивачка, після її звільнення (09.04.2009) з посади директора Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України», останнє не внесло зміни до відомостей в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо виключення її зі складу керівника підприємства. Окрім того, позивачка зазначає про те, що бездіяльність Донецького фізико - технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України, як засновника відповідача щодо невнесення змін щодо відомостей про керівника відповідача також призводить до порушення прав позивачки. Проте, позовні вимоги позивачка висуває тільки до Державного підприємства «Інженерго-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України».

Як вказано в позовній заяві, наявність такого запису порушує право позивачки, оскільки в силу положень Законів України до п. 37, ч.1 ст.1, ст.2 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також п. а) п.2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобіганню корупції» на позивачку, на її думку, безпідставно покладаються обов`язки визначені цими законами та відповідальність за їх порушення.

Предмет позову: зобов`язання Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про керівника Державного підприємства «Інженерно- фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України» у зв`язку із звільненням 09.04.2009 ОСОБА_1 з посади директора (керівника) Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна НАН України».

За таких обставин, суть спірних відносин полягає у тому, що відповідач не вніс запис про виключення позивачки з посади керівника відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань після того як позивачку, за її переконанням, звільнено з посади директора.

Слід зазначити, що процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність саме такого спору.

Згідно з ст. 62 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на 09.04.2009) підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 63 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на 09.04.2009) види та організаційні форми підприємств залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема державне підприємство, що діє на основі державної власності.

Статтею 65 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на 09.04.2009) управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки через керівника підприємства набуваються цивільні права та обов`язки юридичної особи, то відповідно даний спір є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки), а необхідність звернення позивачки до суду з цим позовом обумовлена необхідністю захисту її прав пов`язаних із тим, що вона перебувала у трудових відносинах на посаді та здійснювала управлінням юридичною особою, а тому підсудний господарському суду.

Вирішуючи питання про юрисдикцію даного спору, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного суду в постанові від 17.06.2020 № 826/10249/18, висновки викладені у постановах касаційного адміністративного суду Верховного суду №462/2646/17, №815/1782/18.

Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами

Як вбачається з копії Трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , в останній здійснений запис №18 від 17.03.2005 про те, що ОСОБА_1 прийнята на посаду директора Малого державного підприємства «Інженерно-фізичний центр ДОНФТІ» (наказ №6/к від 17.03.2005); запис № 19 про те, що Мале державне підприємство «Інженерно-фізичний центр ДОНФТІ» з 14.07.2006 реорганізовано у Державне підприємство «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України»; запис № 20 про те, що ОСОБА_1 09.04.2009 звільнена з переведенням до ДОНФТУНАНУ згідно ст. 36 п. 5 КЗпП України (наказ 03/к від 09.04.2009). Запис здійснений самою ОСОБА_1 та скріплений печаткою підприємства. В подальшому здійснений запис №21 про прийняття 10.04.2009 на посаду помічника вченого секретаря за переводом Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України.

В матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про Державне підприємство «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» (код 13517029) станом на 07.06.2021, з якого вбачається, що керівником підприємства є ОСОБА_1 , засновником (учасником) є Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України (третя особа-1). Останні реєстраційні дії вчинені 12.01.2021 (внесення інформації щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу).

В листі Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України від 14.05.2021 №68-01/354 на запит адвоката позивачки повідомляється про те, що інститут переїхав з м. Донецьк та з 12.12.2014 зареєстрований у м. Києві. Керівництво Інституту змінилось, всі документи та архіви залишились в м. Донецьк. Одночасно, інститутом вказано про те, що останній не є уповноваженим органом управління Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України».

Національна академія наук на запит адвоката позивачки повідомила в листі (дату та номер не вдається встановити. Копія міститься в матеріалах справи) про те, що організаційно-розпорядчі документи стосовно призначення, обрання, звільнення з посади директора Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» громадянки ОСОБА_1 , крім контракту від 03.07.2006 б/н у НАН України, відсутні. Укладеним з громадянкою ОСОБА_1 контрактом від 03.07.2006 б/н визначено, що він діє з 01.07.2006 по 30.06.2011. Відомостей про продовження трудових відносин з громадянкою ОСОБА_1 на посаді керівника Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» після закінчення терміну дії контракту у НАН України, не має. Внесення відомостей про керівника юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань належить до компетенціє цієї юридичної особи. Аналогічна за змістом відповідь також була надана і в листі від 19.05.2021 № 9з/812-12.

Разом з тим, Національною академією наук України (третя особа-2) не подано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження існування контракту від 03.07.2006 б/н зі строком дії з 01.07.2006 по 30.06.2011. На адресу суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю дотримання карантину. Отже, остання була обізнана про суть даного спору, проте жодних пояснень на електронну адресу суду не подала.

Як зазначено судом вище, Ухвалою суду від 28.09.2021 за клопотанням представника позивачки витребувано у Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України докази про:

- прийняття рішення про внесення змін до відомостей про керівника Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України», а саме, виключення відомостей про ОСОБА_1 (рішення, протокол тощо);

- звернення до органів державної реєстрації для реєстрації змін до відомостей про керівника Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України», а саме, виключення відомостей про юридичну особу тощо;

- установчі документи Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» (статут, положення тощо);

- призначення на посаду директора Державного підприємства «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» іншої особи після звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Разом з тим, жодних витребуваних документів третя особа-1, до матеріалів справи не надала, надіслала пояснення про те, що запитувані документи відсутні у зв`язку з переїздом.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя". (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, №21722/11, §165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини слід зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивачки як про керівника підприємства відноситься до професійної діяльності останньої та охоплюється поняттям "приватне життя".

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Відповідно до статті 3 Кодексу Законів про Працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом статті 22 Кодексу Законів про Працю України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що елементом конституційного права особи на працю - є й право бути звільненим.

Як вбачається із відомостей, що містяться в трудовій книжці позивачка, вона звільнена у зв`язку з переведенням на підставі п 5 ст. 36 Кодексу Законів про Працю України, відповідно до якого підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням відповідних органів, зокрема керівник державного підприємства призначається та звільняється за рішенням органу, до сферу управління якого входить підприємство (уповноваженим власником органу) (ст. 65, ст. 73 Господарського кодексу України (в редакції чинній на 09.04.2009).

Статтею 97 Цивільного кодексу України передбачено, що управління товариством здійснюють його органи; органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 65 Господарського кодексу України (в чинній редакції) управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Судом відмічається, що в матеріалах справи відсутні статутні документи відповідача, тому суду не вдається встановити обставини пов`язані із створенням відповідача та порядком призначення та звільнення директора відповідача.

Однак, як судом встановлено вище, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про Державне підприємство «Інженерно-фізичний центр Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України» (код 13517029) станом на 07.06.2021, засновником (учасником) є Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О. Галкіна Національної академії наук України (третя особа-1). Проте, третьою особою -1 надані письмові пояснення про те, що Інститут не є уповноваженим органом управління відповідача.

Також, судом відмічається, що в матеріалах справи відсутній наказ про звільнення позивачки. При цьому, з листа третьої особи -2 вбачається, що з позивачкою був укладений контракт від 03.07.2006 зі строком дії до 30.06.2011, який також в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з окремим змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема: відомості про органи управління юридичної особи; відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Вимоги цієї статті не застосовуються у правовідносинах, що регулюються законодавством України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, щодо статусу відомостей про кінцевих бенефіціарних власників.

Отже, інформація, що міститься Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має важливий аспект як у сфері державного управління, так і у сфері забезпечення учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

За загальним правилом внесення інформації про керівні органи юридичної особи та їх членів можлива при реєстрації юридичної особи або при внесенні змін до складу керівних органів, про що має надаватися відповідне рішення.

Факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18).

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право на припинення трудових відносин на підставах передбачених чинним законодавством або трудовим контрактом , у тому числі і у зв`язку з переведенням до іншого підприємства.

Проте, у зв`язку з тим, що керівник підприємства є тією особою, через яку юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і відомості про керівника підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і ці відомості вважаються достовірними доти поки вони не виключені з реєстру у порядок передбачений Законом за заявами уповноважених осіб, то відповідно трудові відносини керівника повинні бути припинені у належний спосіб.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутнє рішення власника або уповноваженого ним органу або органу, до сферу управління якого входить підприємство відповідача про звільнення позивачки з посади директора державного підприємства. Окрім того, як вже зазначалось судом вище, відомості про те, що позивачка є директоркою відповідача містяться станом на теперішній час, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вказані вище обставини, не дають суду підстав для висновку про те, що трудові відносини позивачки як директорки відповідача припинені датою внесення запису в її трудову книжку.

При цьому, оскільки позивачка є директоркою державного підприємства, то відповідно рішення про її звільнення приймається уповноваженим власником органом або органом, до сферу управління якого входить відповідач. Проте, до складу відповідачів позивачкою включене тільки Державне підприємства, на якому відповідачка значиться як директорка. Отже, не повний склад відповідачів призводить до відсутності законних підстав для вирішення спору у спосіб визначений позивачкою, оскільки факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ. Тобто, задля належного та ефективного захисту прав позивачки на виключення відомостей з Єдиного державного реєстру про те, що вона є директоркою відповідача та дотримання засад господарського судочинства, зокрема: верховенства права, рівності, законності, змагальності, диспозитивності, позивачці слід вирішити спір про припинення трудових відносин з належним колом осіб, які повинні відповідати за такий спір і є зобов`язаними забезпечувати права позивачки і вже на підставі рішення про припинення трудових відносин, позивачка набуде прав вимагати внесення змін до Єдиного державного реєстру.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Враховуючи те, що даний спір виник у зв`язку з порушенням права позивачки на припинення трудового договору, то обраний нею спосіб захисту про зобов`язання підприємства, на якому, про неї міститься запис про те, що вона є директоркою і про іншу особу уповноважену представляти інтереси відповідача, Єдиний державний реєстр відомостей не містить, не направлений на відновлення трудових прав позивачки, гарантованих Конституцією. А судове рішення прийняте у спосіб запропонований позивачкою, не може бути виконано в майбутньому, оскільки при примусовому виконанні рішення суду, державний (приватний) виконавець буде вимагати від уповноваженої особи відповідача вчинити відповідні дії, тобто по суті від самої позивачки. Окрім того, визначений позивачкою спосіб захисту, хоча і передбачений нормами чинного законодавства, проте міститься в собі вимогу про встановлення факту, а саме звільнення неї з посади директора відповідача, що також не відповідає способам захисту в господарському процесі.

За таких обставин, обраний позивачкою спосіб захисту порушених її прав не відповідає способу захисту, передбаченому нормами чинного законодавства за наявних обставин, не призведе до дійсного відновлення її прав та є неефективним. Прийняте рішення у спосіб, який не визначений позивачкою, проте є законним та ефективним, суд не має можливості у зв`язку з відсутністю у складі відповідачів усіх відповідальних осіб.

Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову за наявних підстав та обставин, слід відмовити повністю, у зв`язку з тим, що обраний позивачкою спосіб захисту про зобов`язання підприємства вчинити дії разом з встановлення фактом звільнення, не направлений на відновлення трудових прав позивачки, не призведе до дійсного відновлення її прав, є неефективним. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, клопотання третьою особою про застосування строків позовної давності, судом не досліджується.

Судові витрати

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивачку.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 240,241 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи у порядку та строки передбаченими ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 22.11.2021.

Суддя Д.М. Огороднік