Ухвала суду № 101359062, 25.11.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

25.11.2021р. Справа №905/694/21 (905/2196/21)

Суддя Левшина Г.В.

Розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 , м.Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь

про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 91948,00 грн., вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 28.04.2021р. відкрите провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383) строком на сто сімдесят календарних днів; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

ОСОБА_1 , м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь, про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 91948,00 грн., вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.11.2021р. встановлений єдиний унікальний номер судової справи №905/694/21 (905/2196/21), справу передано до провадження судді Левшиної Г.В. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв`язку з перебуванням у провадженні судді Левшиної Г.В. справи №905/694/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383).

За висновками суду, надана позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного:

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Як встановлено, до позову доказів сплати позивачем судового збору не надано.

При цьому, у позовній заяві позивач посилається на звільнення його від сплати судового збору за розгляд справи в силу приписів ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Проте, суд частково не погоджується з вказаною позицією позивача, з огляду на наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ст.1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас, ст.5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст.3, ст.4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Водночас згідно зі ст.1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013р. №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №711/4010/13-ц надано висновок, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (пункт 60).

Крім того, на підставі ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за №114/8713 (далі- Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992р. №2614-ХІІ «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.8 якої до них відносяться суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що оскільки вихідна допомога не є складовою частиною заробітної плати, то заявлена позивачем позовна вимога про стягнення вихідної допомоги не підпадає під положення, за яких позивача може бути звільнено від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до положень, встановлених ст.7 Закону України «Про державний бюджет України» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року становить 2270,00 грн.

Отже, з огляду на приписи вказаного Закону позивачем у даному випадку повинно бути сплачено за вищезазначену позовну заяву майнового характеру (про стягнення суми вихідної допомоги) судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Як вбачається з поданої позовної заяви, до неї не додано доказів сплати судового збору за вимогами про стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Крім цього, згідно п.1 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Такі приписи згаданих норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (п.п.2, 4 ч.3 ст.129 Конституції України), так і аналогічних приписів ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, як документ, що підтверджує направлення позовної заяви відповідачу судом може бути прийнятий до уваги касовий чек про сплату поштових послуг або повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому відображається адреса та назва особи, якій кореспонденція направляється разом із описом вкладення, на якому міститься відповідний штамп поштового відділення.

Як встановлено судом, позивачем до матеріалів позовної заяви не додано жодних документальних підтверджень направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

За приписами ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на встановлені судом обставини та норми чинного процесуального законодавства, позовна заява ОСОБА_1 , м.Маріуполь підлягає залишенню без руху.

За таких обставин, керуючись ст.ст.2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ч.ч.1-3 ст.174, ст.164, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , м.Маріуполь залишити без руху.

Надати ОСОБА_1 , м.Маріуполь строк для усунення недоліків його позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом надання доказів сплати судового збору в сумі 2270,00 грн. за вимогами про стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку та доказів про направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

Роз`яснити ОСОБА_1 , м.Маріуполь, що в разі не усунення всіх недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулась з позовною заявою відповідно до п.п.4, 5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 25.11.2021р.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Г.В. Левшина