Ухвала суду № 101359037, 22.11.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

У Х В А Л А

22.11.2021 Справа № 905/368/17

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гур`євій М.В., розглянувши матеріали скарги б/н від 04.08.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.”, м.Київ, на дії державного виконавця при виконанні наказу суду від 20.04.2021 по справі №905/368/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.”, м.Київ,

до відповідача Державного підприємства "Донецька залізниця", м.Донецьк,

про стягнення заборгованості в сумі 489'664,61грн.,

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника, стягувача): не з`явився,

від відповідача (боржника): не з`явився,

від ВДВС: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.04.2017р. по справі №905/368/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.”, м.Київ задоволені частково, стягнуто з Державного підприємства "Донецька залізниця", м.Донецьк основний борг в сумі 297697,68грн., 3% річних в сумі 18262,91грн. та інфляцію в сумі 142071,99грн., судовий збір у розмірі 6870,93грн.

20.04.2017 на виконання вищевказаного рішення господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.04.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.” про заміну сторони виконавчого провадження в наказі про примусове виконання рішення суду у справі №905/368/17 задоволено; здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні за наказом господарського суду Донецької області від 20.04.2017 по справі №905/368/17 з Державного підприємства “Донецька залізниця” (83000, Донецька область, м.Донецьк, вул.Артема, буд.68, код ЄДРПОУ 01074957) на його правонаступника - Акціонерне товариство “Українська залізниця” (03150, м.Київ, Печерський район, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815).

09.08.2021 на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга б/н від 04.08.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "В.М." про визнання неправомірними дій державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, в якій скаржник просить:

- визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Коваль Л.І. про зупинення вчинення виконавчих дій від 20.07.2021 по виконавчому провадженні №54015476;

- зобов`язати заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Коваль Л.І. провести виконавчі дії з примусового виконання судового наказу господарського суду Донецької області з примусового виконання судового наказу від 20.04.2017 по справі №905/368/17.

Скарга мотивована тим, що 20.07.2021 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) винесено постанову про зупинення виконавчих дій у ВП №54015476 відповідно до п.11 ч.1 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження” чим порушено права та інтереси стягувача, оскільки всі зобов`язання, що виникли після 21.10.2015р. є зобов`язаннями безпосередньо АТ “Українська залізниця”, і в цьому випадку відсутні підстави для зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до п.11 ч.1 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження”.

Ухвалою суду від 10.08.2021 призначено вищенаведену скаргу б/н від 04.08.2021 на дії державного виконавця до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2021.

11.08.2021 на електрону адресу суду від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві надійшов відзив на скаргу, у якому вважає скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

17.08.2021 на електронну адресу суду від представника Акціонерного товариства “Українська залізниця” надійшов відзив на скаргу на дії державного виконавця, у якому просить суд у задоволенні скарги відмовити повністю, посилаючись на те, що Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено мораторій на звернення стягнення на активи AT «Укрзалізниця» за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, у тому числі за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця». Вказаний мораторій передбачено також в нормах Законів України «Про виконавче провадження» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції». Боржник вказує, що мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця», встановлений Законом №4442-VI, є спеціальним та пріоритетним у правовідносинах за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця».

Ухвалою від 17.08.2021 суд зупинив розгляд провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.” на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального відділу управління міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Л.І. щодо виконання рішення суду по справі №905/368/17 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Верховного Суду касаційних скарг Акціонерного товариства “Укрзалізниця” та Регіональної філії “Донецька залізниця” Акціонерного товариства “Укрзалізниця” у справі №905/2999/17.

17.09.2021 об`єднаною палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №905/2999/17, якою касаційні скарги акціонерного товариства "Українська залізниця" та регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Донецької області від 23.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 905/2999/17 – без змін.

Ухвалою від 17.11.2021 суд поновив провадження за скаргою, судове засідання з її розгляду призначено на 22.11.2021 року.

19.11.2021 на електронну адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.” надійшли:

- заява б/н від 18.11.2021, у якій підтримує подану скаргу та просить провести судове засідання щодо її розгляду без участі представника;

- пояснення б/н від 18.11.2021, у яких просить суд врахувати висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, враховуючи, що у постанові по справі №905/2999/17 колегія суддів Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказала на відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у справі №910/22748/16.

19.11.2021 на електронну адресу суду від представника Акціонерного товариства “Укрзалізниця” надійшов відзив б/н від 19.11.2021 на скаргу, в якому заперечує проти задоволення скарги.

У судове засідання 22.11.2021 представники сторін, державний виконавець не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить, зокрема, телефонограма №2288 від 18.11.2021.

Суд зазначає, що ухвалою від 17.11.2021 явка сторін та представника органу виконавчої служби не визнавалася обов`язковою.

Відповідно до ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне:

20.04.2017 на виконання рішення у справі №905/368/17 господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

30.05.2017 Слов`янським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП№54015476).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30.04.2021 здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні за наказом господарського суду Донецької області від 20.04.2017 по справі №905/368/17 з Державного підприємства “Донецька залізниця” (83000, Донецька область, м.Донецьк, вул.Артема, буд.68, код ЄДРПОУ 01074957) на його правонаступника - Акціонерне товариство “Українська залізниця” (03150, м.Київ, Печерський район, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815).

Надалі Мирноградським міським відділом державної виконавчої служби 02.06.2021 прийнято:

- постанову про заміну боржника виконавчого провадження, а саме з Державного підприємства “Донецька залізниця” на Акціонерне товариство “Українська залізниця”;

- постанову про виведення виконавчого провадження із зведеного та передачу виконавчого провадження до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

17.06.2021 року Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) прийнято до виконання виконавче провадження за спірним наказом.

20.07.2021 на підставі заяви представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» за вх.№21130 від 19.07.2021 органом виконавчої служби винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про приєднання виконавчого провадження №54015476 до зведеного виконавчого провадження №53314543.

Так, за змістом п.11 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Не погоджуючись із вказаним вище рішенням державного виконавця, стягував звернувся з відповідною скаргою на його дії до суду.

Здійснивши оцінку доводів сторін та органу примусового виконання, суд дійшов висновку, що скарга б/н від 04.08.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.”, м.Київ, на дії державного виконавця при виконанні наказу суду від 20.04.2021 по справі №905/368/17 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до положень статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Тобто у даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки останній вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити його до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Враховуючи викладене, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Також у рішенні №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, взяв до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист та зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Як зазначалося, ухвалою господарського суду Донецької області від 30.04.2021 у даній справі замінено сторону виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Донецької області від 20.04.2017 у справі №905/368/17, а саме: боржника – ДП "Донецька залізниця" його правонаступником – АТ "Українська залізниця".

При цьому, судом було встановлено, що датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації – 21.10.2015, з якої воно є правонаступником ДП "Донецька залізниця", а положення Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” фактично передбачають перехід майна (прав та обов`язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до АТ "Укрзалізниця".

Отже, відповідачем (боржником) у даній справі є АТ "Українська залізниця" та відповідні зобов`язання ДП "Донецька залізниця", які були предметом спору у цій справі, наразі є зобов`язаннями АТ "Українська залізниця" як правонаступника ДП "Донецька залізниця".

20.10.2019 набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (далі - Закон №145-ІХ).

Відповідно до п.3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 «Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані» до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» станом на 20.10.2019 включено АТ «Українська залізниця».

Системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення на грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Такої позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.08.2020 у справі №911/5057/15, 14.08.2020 у справі №910/7187/19, 15.09.2020 у справі №910/5702/19.

Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 визнав помилковим посилання на те, що передбачена пунктом 3 Розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону №145-ІХ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої вказаною нормою, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №145-ІХ викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18, від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій щодо АТ «Укрзалізниця» стосовно стягнення грошових коштів.

З огляду на системний аналіз змісту пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 висловив правову позицію, відповідно до якої законодавець, забороняючи вчиняти виконавчі дії, за винятком стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, врахував також інші заборони та мораторії на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановлені на момент прийняття Закону №145-ІХ.

Щодо мораторію, який встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» N1787-VIII від 20.12.2016 (далі - Закон N1787-VIII), суд зазначає наступне.

Законом №1787-VIII розділ III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» доповнено пунктами 5-1 і 5-2 такого змісту:

- до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств.

- мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5 1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції».

Цим же Законом були внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема:

- частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі «встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження»;

- розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 10-1 такого змісту: «на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5 1 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».

18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон України №2604-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції» (надалі - Закон від 18.10.2018 N2604-VIII), яким внесено зміни до цих Законів, зокрема, після слів «що розміщене на території проведення антитерористичної операції» доповнено словами «здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях», а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

З огляду на те, що майно ДП «Донецька залізниця» знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, то відповідно до прямої вказівки про це в законі (пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 N1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 23.02.2012 N4442-VI згідно із Законом від 20.12.2016 N1787-VIII із змінами, внесеними згідно із Законом від 18.10.2018 N2604-VIII), на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця», а також зупинення вчинення виконавчих дій.

Разом з цим, суд зазначає, що забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави, проте пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 N1404-VIII, пункти 51 та 52 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 23.02.2012 N4442-VI унеможливлюють виконання остаточного судового рішення протягом тривалого часу, що очевидно обмежує конституційне право особи на судовий захист та порушує принцип верховенства права, зважаючи на відсутність встановленого законодавцем передбачуваного та ефективного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення відповідної заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання не лише відповідних положень національного законодавства, а й відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Тобто сама по собі наявність законодавчих положень недостатньо для виконання вимоги законності у розмінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.

Водночас, невизнання законодавцем ПАТ "Укрзалізниця" правонаступником ДП "Донецька залізниця" без визначення іншої особи, що відповідає за борги цієї юридичної особи, також не може бути поясненням наявності легітимної мети, оскільки як АТ "Укрзалізниця", так і ДП "Донецька залізниця", є державними підприємствами, а за практикою Європейського Суду з прав людини саме держава відповідальна за невиконання судових рішень у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2021р. у справі №910/22748/16 підкреслив, що держава, запровадивши мораторій на звернення стягнення на активи ПАТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця" фактично на невизначений строк, чітко не визначила механізм, який би забезпечив виконання судового рішення у цій справі протягом розумного строку, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що втручання у майнові права стягувача, на додаток до серйозних сумнівів щодо його законності, та наявності легітимної мети, поклало на стягувача непропорційний тягар.

У вищевказаній постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що з огляду на невиконання рішення проти державного підприємства протягом чотирьох років, неспроможність державної виконавчої служби здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь стягувача внаслідок прямої законодавчої заборони, відсутність ефективного засобу правового захисту, має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Суд звертає увагу, що рішення у справі №905/368/17 також не виконується більше ніж чотири роки з дати відкриття виконавчого провадження. При цьому, суд бере до уваги, що рішенням суду, яке не виконується, присуджено до стягнення грошові кошти, а спір у справі, яка переглядається, не стосується майна, яке знаходиться на непідконтрольній території.

Суд вважає, що не передбачивши чіткий законодавчий механізм та розумні строки погашення відповідної заборгованості, а також не переглянувши відповідні положення закону, коли стало зрозуміло, що відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей не буде здійснено у короткі строки, держава порушила свої зобов`язання за статтею 6 Конвенції, оскільки виконання в повному обсязі рішення, винесеного на користь стягувача, не було здійснене в межах розумного строку.

Суд звертає увагу, що особливий порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Так, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Суд зазначає, що обставини, передбачені частинами 2 та 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися відповідно до положень ч. 2 та 3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі №905/2999/17, Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 та від 12.08.2019 у справі №905/2986/16.

Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові по справі №905/3773/14-908/5138/14 висловив позицію, що якщо стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Таким чином, за висновками Об`єднаної палати Верховного Суду у справі №905/2999/17, навіть за умов розповсюдження мораторію, передбаченого п. 5-1 Розділу 3 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

За приписами ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій, а тому державний виконавець зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону.

Таким чином суд наголошує, що ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що єдиним можливим та ефективним способом захисту прав стягувача у цьому випадку є задоволення його скарги, як наслідок необхідність визнання незаконною та скасувати постанову заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Коваль Л.І. про зупинення вчинення виконавчих дій від 20.07.2021 по виконавчому провадженні №54015476.

Статтею 343 ГПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, з урахуванням змісту вказаної норми господарського процесуального законодавства, суд вважає за необхідне зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2017 по справі №905/368/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись ст.ст.234, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу б/н від 04.08.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю “В.М.”, м.Київ, на дії державного виконавця при виконанні наказу суду від 20.04.2021 по справі №905/368/17 - задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Коваль Л.І. про зупинення вчинення виконавчих дій від 20.07.2021 по виконавчому провадженні №54015476.

Зобов`язати заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) Коваль Л.І. усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання наказу господарського суду Донецької області з примусового виконання судового наказу від 20.04.2017 по справі №905/368/17 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.235 ГПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст.256 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.11.2021.

Суддя Ю.В. Макарова