Рішення № 101358795, 15.11.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2021 р. Cправа № 902/709/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників:

позивача - Дунаєва І.Б.,

відповідача 1 - Салецького І.О.,

відповідача 2 - Чубенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050)

до: Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (вул. Набережна, буд. 48Б, село Новоживотів, Оратівський район, Вінницька область, 22620)

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним статуту, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу.

Ухвалою суду від 13 липня 2021 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/709/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03 серпня 2021 року.

Під час підготовчого провадження, строк якого протокольною ухвалою суду від 03 серпня 2021 року продовжено на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:

- за клопотанням позивача витребувано в Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації реєстраційну справу релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви с. Новоживотів Оратівського району (код ЄДРПОУ 42787914);

- залучено до участі у справі Релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; при цьому в порядку ст. 48 ГПК України, за клопотанням позивача, третю особу залучено до участі в справі як співвідповідача, про що 07 вересня 2021 року постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі;

- протокольною ухвалою від 07 вересня 2021 року в порядку ст. 46 ГПК України прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, з урахуванням якої ОСОБА_1 також заявлено позовну вимогу про визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" в новій редакції, зареєстрованого наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 02 квітня 2019 року №39.

Окрім того, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачами подано відзиви на позовну заяву (а.с. 54-122, т.1; а.с. 212-231, т.1); позивачем - відповідь на відзив відповідача 1 (а.с. 155-161, т.1) та відповідь на відзив відповідача 2 (а.с. 32-40, т.1).

Також матеріали справи містять пояснення по суті спору Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" як третьої особи (а.с. 136-152, т.1), відповідь позивача на такі пояснення (а.с. 162-180, т.1), пояснення відповідача 1 до позовної заяви (а.с. 234-286, т.1) та ряд додаткових документів, поданих відповідачем 2 (а.с. 5-31; 41-56, т. 2).

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 25 жовтня 2021 року, про що 30 вересня 2021 року постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі. При цьому під час розгляду справи по суті двічі оголошувалася перерва - до 10 листопада 2021 року, а згодом до 15 листопада 2021 року.

У судове засідання 15 листопада 2021 року з`явилися усі учасники справи.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням зміни предмету позову, відповідачі, в свою чергу, щодо позову заперечили з підстав та обставин, викладених у відповідних заявах по суті спору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він у 1996 році призначений настоятелем Свято-Покровського храму с. Новоживотів Оратівського району Тульчинської єпархії та 01 лютого 2019 року до ЄДРЮОФОПГФ внесено запис, відповідно до якого ОСОБА_1 вказано керівником релігійної громади Свято-Покровської парафії Української православної церкви. При цьому 02 квітня 2019 року відповідач своїм Наказом №39 зареєстрував статут релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції) та 08 квітня 2019 року вніс відомості до ЄДРЮОФОПГФ про зміну до установчих документів щодо найменування та керівника юридичної особи Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви", про що зроблено відповідні записи за №11611050001000561 та №11611070002000561.

Так, з 08 квітня 2019 року у ЄДРЮОФОПГФ назва юридичної особи зазначена: Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), а керівником вказано ОСОБА_2 .

На думку позивача, відповідач провів реєстрацію статуту без достатніх та належних правовстановлючих документів, відтак Наказ № 39 від 02 квітня 2019 року про реєстрацію статуту релігійної громади та подальші реєстраційні дії від 08 квітня 2019 року за №11611050001000561 та №11611070002000561 є незаконними та підлягають скасуванню.

Окремо слід зазначити, що зміну предмету позову, внаслідок чого позивачем заявлено додаткову позовну вимогу про визнання недійсним статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" в новій редакції, зареєстрованого наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 02 квітня 2019 року №39, мотивовано висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20), що зважаючи на характер спірних відносин, належним способом захисту інтересів релігійної організації та або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції.

Прийняття судом заяви позивача про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог немайнового характеру новою вимогою, зокрема, й у разі якщо необхідність у зміні предмету позову виникла тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів узгоджується із висновками, що їх викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/18389/20 від 22 липня 2021 року.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 08 травня 2018 року у справі 922/1249/17 та від 23 квітня 2019 року у справі 911/1602/18.

Суть заперечень відповідача 1, викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що позивач оспорює зміну Релігійною громадою Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях на користь Православної Церкви України. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доведення порушення, невизнання та/або оспорювання його прав та/або законних інтересів наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької ОДА від 02 квітня 2019 року № 39 та/або оспорюваними реєстраційними діями.

Однак, на думку Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, позивачем не визначено яким чином наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької ОДА від 02 квітня 2019 року № 39 та/або оспорювані реєстраційні дії не визнають та/або оспорюють права та/або законні інтереси ОСОБА_1 .

Окрім того, відповідач 1 акцентує увагу на приписи ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до яких частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), в силу чого ОСОБА_1 , як особа, яка не погоджується з рішенням загальних зборів членів Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району, оформленим протоколом № 1 від 02 березня 2019 року, про зміну цією релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, наділена правом на утворення нової релігійної громади, а не правом на оскарження наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької ОДА від 02 квітня 2019 року № 39 та вчинених за його наслідком реєстраційних дій.

Відповідач 2 у своєму відзиві на позовну заяву вказує, що з урахуванням наданого позивачем Додатку №4 до протоколу загальних зборів парафіян Релігійної громади (храму) Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви рішення про обрання до органів управління Релігійної громади, про висловлення від імені Релігійної громади храму Свято-Покровського с. Новоживотів підтримки Українській Православній Церкві на чолі з Предстоятелем - Блаженнійшим Онуфрієм, Митрополитом Київським та всієї України та рішенням Архієрейського Собору УПЦ від 13 листопада 2018 року і Священного Синоду УПЦ від 07 грудня 2018 року прийнято меншістю голосів (59 осіб згідно із Додатком №4, а проголосували 23 особи).

Крім того, в ЄДРЮОФОПГФ, в назві Протоколу №1 від 12 лютого 2019 року, в пунктах Протоколу №1 від 12 лютого 2019 року та в Додатку №4 до такого Протоколу містяться різні назви релігійної громади, збори якої, за твердженням позивача, проводились. При цьому збори релігійної громади, що відбулися 12 лютого 2019 року під головуванням ОСОБА_1 , на які як на обставини справи, що мають значення для вирішення спору, посилається позивач, відповідач вважає недійсними та такими, що не стосуються предмету справи.

Також за поясненням Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" позивач має хибну думку щодо подання релігійною організацією реєстраційних матеріалів до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, оскільки всі визначені ст. 14 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" документи подавала саме ОСОБА_2 , як було визначено протоколом загальних зборів.

Відтак твердження позивача про те, що звернення до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації здійснювалось неуповноваженою особою не відповідає дійсності.

Відповідач 2 наголошує, що відповідно до п. 7 Протоколу № 1 загальних зборів релігійної громади Свято-Покровської парафії УПЦ за рішення про зміну підлеглості релігійної громади проголосували 118 осіб із 121, тобто більш ніж дві третини, як передбачено законодавством.

З поміж іншого відповідач 2 акцентує увагу, що в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначає, які його права чи інтереси порушені.

У відповіді на відзив відповідача 1 на позовну заяву позивач вказує, що ОСОБА_1 оскаржується наказ №39 від 02 квітня 2019 року, яким зареєстровано новий статут релігійної громади, керівником якої він був і на підставі якого 08 квітня 2019 року було проведено державну реєстрацію змін про юридичну особу, що міститься в ЄДР, а саме: змінено назву громади, видалено відомості про нього (позивача), як керівника громади, а також змінено інформацію для здійснення зв`язку з юридичною особою.

Підставою даного позову не є оспорення права на віросповідання чи відвідування церкви, а правомірність дій відповідача 1 по винесенню наказу без подання йому належних, достатніх та допустимих документів, що потягло за собою неправомірне внесення змін про юридичну особу в реєстрі.

У відповіді на відзив відповідача 2 на позовну заяву позивач зазначає, що заключення Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" щодо неповноважності загальних зборів громади, проведених 12 лютого 2019 року у зв`язку з тим, що на зборах голосували не 59 чоловік (згідно додатку до протоколу №4 ) є хибними з таких підстав.

Додатком до протоколу загальних зборів парафіян №1 від 12 лютого 2019 року є реєстр нового складу парафіян Релігійної громади, прийнятий на загальних зборах 12 лютого 2019 року.

В той же час, на момент проведення загальних зборів 12 лютого 2019 року право голосу мали 25 членів релігійної громади згідно реєстру парафіян від 07 квітня 2015 року.

На загальних зборах 12 лютого 2019 року були присутні 23 члени релігійної громади, які обрали новий склад парафіян релігійної громади у складі 59 чоловік, у зв`язку з чим аргументи представника відповідача 2 щодо сумнівів у дійсності ухвалених 12 лютого 2019 року рішень є невиправданими.

Щодо посилання представника на те, що документи до Управління подавала саме ОСОБА_2 , то вони не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки заява від 07 березня 2019 року підписана головою зборів - Коломійцем В.М. , в заяві зазначено перелік осіб, які вважають себе членами громади, перелік доданих заявником додатків, а посилання на те, що при подачі документів надавався (для ознайомлення) паспорт ОСОБА_2 є нічим не обґрунтованим та не підтвердженим.

Окрім того, згідно з приписом п. 1) ч. 3. ст. 14 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації подається заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади, тобто відповідним документом є заява, в якій підпис стоїть саме ОСОБА_2 . Суть даної норми передбачає не подання документів ОСОБА_2 , а подачу заяви за підписом ОСОБА_2 .

Щодо наданої у відповідь на адвокатський запит копії статуту в попередній редакції, посвідченого відповідною посадовою особою, тобто Салецьким І.О. , то його дії як посадової особи, регламентуються Типовою інструкцією з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55.

Пунктом 70 Інструкції передбачено, що установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній, крім випадків створення паперових копій електронних документів, що надійшли до установи через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі - система взаємодії), а також у випадках, передбачених цим пунктом.

Враховуючи, що Статут релігійної громади Свято-Покровської парафії УПЦ не створювався Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, а лише реєструвався в даній установі, Салецький І.О. не мав належних повноважень засвідчувати копію даного статуту, тому додана до заяви про реєстрацію статуту в новій редакції копія не є належним чином засвідченою.

З`ясувавши позицію представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив таке.

Релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви" як юридичну особу зареєстровано 01 лютого 2019 року, про що внесено запис №11611020000000561 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01 лютого 2019 року (а.с.14, т.1), ідентифікаційний код - 42787914, керівник - ОСОБА_1 .

В матеріалах справи наявні копії статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (а.с.9, т.1) у редакції від 10 березня 2007 року, а також свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади від 01 жовтня 2007 року №817/1872 (а.с. 13, т.1).

12 лютого 2019 року у приміщенні Свято-Покровського храму проведено загальні збори парафіян релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, за результатами яких складено протокол №1. Серед питань порядку денного у тому числі було вирішено: висловити від імені релігійної громади вірність Українській Православній Церкві на чолі з Предстоятилем - Блаженнійшим Онуфрієм, Митрополитом Київським та всієї України та рішенням Архієрейського Собору УПЦ від 13 листопада 2018 року і Священного Синоду УПЦ від 07 грудня 2018 року (а.с. 15-16, т.1).

На підставі вказаного протоколу зборів 28 лютого 2019 року начальнику Управління у правах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації Салецькому І.О. направлено лист із проханням долучити цей протокол та реєстр членів парафіяльних зборів до реєстраційної справи (а.с. 19, т.1).

Листом від 28 лютого 2019 року №03-10/191 Релігійну громаду Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви с. Новоживотів Оратівського району повідомлено про те, що звернення та додані до нього матеріали Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації взято до уваги та долучено до справи (а.с. 20, т.1).

07 березня 2019 року керівник релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви Монастирський П.М. звернувся із заявою до начальника управління у справах національностей та релігій обласної державної адміністрації Салецького І.О., у якій повідомив, що саме він являється керівником зазначеної громади, і йому відомо, що 02 березня 2019 року в с. Новоживотів в приміщенні будинку культури невідомі особи, які не являються членами громади провели збори, на яких було обрано новий склад громади, який оголосив перехід до ПЦУ (а.с.21, т.1).

У відповідь на зазначену заяву листом від 13 березня 2019 року №03-13/232 Релігійну громаду Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви с. Новоживотів Оратівського району повідомлено про те, що звернення та додані до нього матеріали Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації взято до уваги та долучено до справи (а.с. 22, т.1).

02 березня 2019 року за адресою: вул. Перемоги, 46, с. Новоживотів, Оратівського району, Вінницької області відбулися загальні збори релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (присутні 121 особа). На вказаних зборах було, зокрема, прийнято рішення змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, перейти у канонічне підпорядкування Православної Церкви України, змінити при цьому назву релігійної громади на: "Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" та прийняти статут релігійної громади у новій редакції. Вказане рішення разом із іншими були оформлені протоколом №1 (а.с. 28-33, т.1)

Після проведення цих загальних зборів 07 березня 2019 року члени релігійної громади разом із головою загальних зборів Коломійцем В.М. звернулися до начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецького І.О. із заявою від 07 березня 2019 року та переліком документів з метою реєстрації статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у новій редакції у зв`язку із зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, приєднанням до ПЦУ та зміною назви релігійної громади (а.с. 23, т.1).

02 квітня 2019 року начальником Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації Салецьким І.О. винесено наказ №39 "Про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (у новій редакції)" (а.с. 34, т.1). Копія самого статуту також додано до матеріалів справи (а.с. 24-27, т.1).

05 квітня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №11611050001000561 про зміну повного найменування відповідача 2 та запис №11611070002000561 про зміну керівника на ОСОБА_2 (а.c. 71, т.2).

Встановлені судом на підставі поданих у справу доказів обставини стали підставою для звернення позивача до Господарського суду Вінницької області з відповідним позовом.

У вирішенні питань щодо підсудності даного спору господарському суду, щодо належного способу захисту порушеного права, а також щодо належного суб`єктного складу учасників у даних спірних правовідносинах суд враховує такі правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19.

У вказаному судовому акті Велика Палата підкреслила:

- по-перше, що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода Релігійної організації з рішенням загальних зборів членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. Із цього вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів Релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту (пункти 51,52 Постанови);

- по-друге, отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду уточнює правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17 та інших, у яких викладена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства (пункти 73,74 Постанови);

- по-третє, якщо у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати нову редакцію статуту, то така нова редакція не є чинною, бо вона не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу. Водночас реєстрація такої нової редакції порушує правову визначеність щодо того, статут у якій саме редакції є чинним - у новій чи в попередній. Отже, позовна вимога фактично спрямована не на позбавлення статуту в новій редакції юридичної сили, а на захист порушеного інтересу в правовій визначеності. Реєстрація статуту в новій редакції, прийнятій не органом юридичної особи, а неуповноваженими на це особами, може порушувати інтерес у правовій визначеності як членів Релігійної організації, так і самої Релігійної організації як юридичної особи. Такий інтерес підлягає судовому захисту.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції (пункти 91-96, 98 Постанови).

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, з системного аналізу наведених правових висновків Великої Палати слідує, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою, тобто фактично є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК.

У свою чергу звернення позивача до суду із позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами релігійної організації щодо зміни канонічного підпорядкування. Тобто, відповідачем у такого роду господарських спорах не може бути суб`єкт владних повноважень, як то реєстратор чи орган державної реєстрації.

Окрім того, належним способом захисту порушеного права у спорах щодо зміни канонічної підлеглості, за результатами чого було внесення змін до статуту релігійної організації, є звернення з позовом про визнання такої редакції статуту недійсною.

Таким чином, надаючи оцінку підставам та предмету позову ОСОБА_1 через призму наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також враховуючи вимоги чинного законодавства, суд виходив із такого.

Предметом позову у даній господарській справі є:

- визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації №39 від 02 квітня 2019 року про реєстрацію статуту релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району (у новій редакції);

- визнання незаконною та скасування реєстраційної дії від 08 квітня 2019 року, якою внесено зміни до відомостей про юридичну особу релігійну громаду Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району, а саме змінено назву юридичної особи, номер запису:11611050001000561;

- визнання незаконною та скасування реєстраційної дії від 08 квітня 2019 року, якою внесено зміни до відомостей про юридичну особу релігійну громаду Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви в с. Новоживотів Оратівського району, а саме змінено керівника юридичної особи, номер запису:11611050002000561;

- визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) в новій редакції, зареєстрований наказом начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 02 квітня 2019 року.

У свою чергу не зважаючи на те, що позивач вказує на порушення Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації низки положень ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо порядку реєстрації статуту релігійної громади, фактично підставами позову (обставинами, яким позивач обґрунтовує предмет позову) є незгода позивача з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 02 березня 2019 року № 1, на підставі якого було прийнято статут у новій редакції, оскільки, на його думку, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.

Із вказаного вбачається, що у позивача наявний спір не з державним реєстратором чи органом державної реєстрації, а порушення своїх прав він убачає в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту, а також щодо припинення його діяльності як керівника релігійної організації.

Таким чином, проаналізувавши підстави та предмет позову, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, характер дійсних правовідносин, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту у даній справі є лише вимога позивача про визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" в новій редакції. Натомість вимога про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не є самостійною підставою для вчинення реєстраційних дій, а тому ця позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. При цьому визнання неправомірними та скасування реєстраційних дій в ЄДР щодо зміни найменування релігійної організації та її керівника, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту в ефективний спосіб (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 904/5857/17).

Що стосується суб`єктного складу у справі, зокрема визначення відповідачів, то це є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів - це обов`язок суду (постанова Великої Палати Верховного суду від 27.03.2019 у справі №520/17304/15-ц).

Пунктом 5.7 Постанови Пленуму ВГСУ №4 від 25 лютого 2016 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" визначено, що відповідачем у справі про визнання недійсним статуту, його частини або змін до нього є господарське товариство, а не його учасники. Тому залучення господарським судом до участі у справі про визнання недійсним статуту господарського товариства учасників цього товариства не є обов`язковим.

Враховуючи наведене та те, що вказаному спору притаманні ознаки корпоративного, на переконання суду, належним відповідачем у цій справі є саме релігійна організація "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)".

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції не підлягають задоволенню через невірно обраний позивачем спосіб захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Окрім того, слід відмітити, що усі позовні вимоги, які також заявлено до відповідача 1 - Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, не підлягають задоволенню, позаяк даний відповідач не є належним відповідачем у таких спірних правовідносинах.

Разом із тим, визначаючись щодо позовної вимоги про визнання недійсним статуту відповідача 2 у новій редакції, суд виходив із такого.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом судового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ГК України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання.

Статут юридичної особи за змістом ч. 2 ст. 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Частинами 1 та 2 ст. 12 вказаного Закону визначено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону передбачено, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Отже, статут - це основний документ, на підставі якого діє релігійна організація.

Підставами для визнання акту, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 922/2200/19).

У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

Водночас надаючи оцінку змісту оскаржуваному статуту, суд не знаходить у ньому положень, які б не відповідали чи суперечили чинному законодавству. При цьому і сам позивач не наводить таких обставин. Навпаки судом встановлено, що статут за результатами загальних зборів від 02 березня 2019 року, оформлених протоколом №1, приведено у відповідність із Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", як того вимагає п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17 січня 2019 року. Зокрема, до статуту введено положення про такий керівний орган як загальні збори та щодо процедури зміни підлеглості парафії.

Що стосується компетенції та повноважності органу, який приймав статут, участі членів у релігійній організації, а також порядку вирішення питання щодо зміни підлеглості, суд керувався такими положеннями чинного законодавства.

Стаття 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.

Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ).

Згідно зі ст. 5 Закону № 987-ХІІ передбачено, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Згідно зі ст. 4 Закону № 987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії.

За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно зі ст. 8 цього Закону № 987-ХІІ релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Таким чином, право відповідача 2 на зміну канонічної підлеглості, яке мало місце 02 березня 2019 року, шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади на підставі рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, які ухвалені загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами закріплено ст. 8 Закону № 987-ХІІ .

Тобто громадяни вправі змінювати свою релігію та спільно задовольняти релігійні потреби, що й було визначено на загальних зборах релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Аналіз зазначених положень Закону, вказує на те, що рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється на загальних зборах цієї громади саме у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 8 вказаного Закону.

Більше того це питання належить до виключної компетенції загальних зборів громади.

Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності відповідної релігійної організації, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів управління (відповідно до вимог статті 98 Цивільного кодексу України).

Жоден суб`єкт (включно із священнослужителем чи органами управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади.

Також суд звертає увагу на положення Закону № 987-ХІІ, згідно із якими загальні збори релігійної громади можуть бути скликані членами цієї громади, які бажають змінити її канонічне підпорядкування (щонайменше дві особи) (ч. 2 та 3 статті 8 Закону). Тобто, Закон не передбачає й не надає особливих повноважень у справі скликання таких зборів священнослужителям.

Що стосується членства в релігійній громаді Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), то воно в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону).

Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.

Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Це рішення засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які були присутні на зборах й підтримали вказані рішення.

Прийняте рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону.

Досліджуючи зміст статуту відповідача у редакції від 10 березня 2007 року, судом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість положеннями п.2.2 цього статуту (а.с. 9-12) визначено, що членами громади є православні віруючі та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті. Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не міститься і у Законі № 987-ХІІ.

З вище наведеного слідує, що будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Новоживотів, можна вважати членом релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви с. Новоживотів Оратівського району.

Таким чином, у суду відсутні жодні правові підстави вважати, що збори релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви, оформлені протоколом №1, що відбулися 02 березня 2019 року за адресою: вул. Перемоги, 46, с. Новоживотів, Оратівського району, Вінницької області , на яких, зокрема, прийнято рішення змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та прийнято статут релігійної громади у новій редакції, відбулися в порушення вимог чинного законодавства чи положень чинного на момент їх проведення статуту. Адже вони могли скликатися будь-ким із членів громади, що так і відбулося, рішення приймалося загальними зборами, як то передбачає ст. 8 Закону. При цьому рішення було прийнято більше ніж 2/3 від усіх присутніх (118 голосів із 121). Тобто, судом не встановлено, а позивачем не наведено жодних порушень чинного законодавства чи статуту, які б знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Судом не приймаються до уваги доводи позивача, що вказані дії щодо зміни підлеглості суперечать статуту у попередній редакції, що стосується членства у релігійній громаді, оскільки, як зазначалося судом, в силу п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17 січня 2019 року статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

В даному випадку положення статуту у редакції від 10 березня 2007 року суперечили положенням законодавства щодо процедури зміни підлеглості, тому, на переконання суду, застосовуватися мав Закон № 987-ХІІ.

Поряд із цим оцінюючи протокол №1 загальних зборів парафіян Релігійної громади Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви с.Новоживотів Оратівського району Тульчинської єпархії від 12 лютого 2019 року, на котрий посилається позивач, і за змістом питання №6 якого 23 особи висловили від імені релігійної громади вірність Українській Православній Церкві на чолі з Предстоятилем - Блаженнійшим Онуфрієм, Митрополитом Київським та всієї України та рішенням Архієрейського Собору УПЦ від 13 листопада 2018 року і Священного Синоду УПЦ від 07 грудня 2018 року, відтак були проти зміни канонічної підлеглості, суд не вважає, що вказаний доказ підтверджує обґрунтованість позовних вимог, адже його зміст є дещо суперечливим. Так, у зборах брало участь 23 особи, відповідно до питання №4 було прийнято до складу релігійної громади нових членів у кількості 59 чоловік відповідно до додатку №4, водночас по питанню не бажання змінити канонічну підлеглість проголосувало 23 особи з 59, тобто це питання не було підтримано навіть половиною голосів, не кажучи уже по 2/3 від загальної кількості, як того вимагає Закон № 987-ХІІ.

На підставі вище наведеного, суд не знайшов підстав для визнання оскаржуваного статуту недійсним, як будь-яких інших доказів, які б спростовували волевиявлення членів релігійної громади змінити канонічну підлеглість. Тому така позовна вимога не підлягає до задоволення.

Що стосується порядку реєстрації статуту, похідних позовних вимоги щодо скасування записів про державну реєстрацію про зміну найменування та керівника відповідача 2, а також доводів позивача в цьому контексті, суд виходив із такого.

Як стверджують обставини справи, відповідачем 2 зміна підлеглості на підставі прийнятого рішення була відображена у новій редакції статуту, який було подано для реєстрації.

Частиною 2 ст. 14 Закону № 987-ХІІ передбачено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Позивач у свою чергу вказує, що в порушення ст. 14 Закону № 987-ХІІ статут відповідача 2 у новій редакції подано на реєстрацію неповноважною особою, його копія була неналежно засвідченою, при цьому до нього не було додано оригінал свідоцтва про реєстрацію.

Проте досліджуючи матеріали господарської справи, наявними у ній доказами спростовуються твердження позивача щодо подання документів неповноважною особою та з приводу неналежного оформлення статуту. Так, за змістом протоколу №1 від 02 березня 2019 року громадянку ОСОБА_2 уповноважено звернутися та подати необхідні документи до Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації щодо внесення відповідних змін до установчих документів відповідача 2 (а.с. 90, т.1). Факт такого звернення підтверджується заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР (а.с.83,84, т.1 ), а також заявою від 07 березня 2019 року (а.с. 250, т.1) та карткою обліку особисто прийому громадян від 13 березня 2019 року (а.с. 249, т.1).

Також, суд погоджується із доводами представника відповідача 1, щодо можливостей завіряння копії статуту Управлінням у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації як відповідним суб`єктом владних повноважень та зберігачем реєстраційної справи релігійної громади. На думку суду, орган реєстрації цілком правомірно при засвідчені копії статуту користувався положеннями ДСТУ 4163-2003. Водночас Закон № 987-ХІІ не вказує на будь-які інші особливості засвідчення статутів релігійних громад, які подаються на реєстрацію.

Що стосується свідоцтва про реєстрацію статуту, то суд погоджується з позицією позивача, що воно в силу вимог ст. 14 Закону № 987-ХІІ надається реєстратору у разі його наявності. І дійсно, таке свідоцтво міститься у матеріалах справи (а.с. 13, т.1), при цьому відповідачем 2 реєстратору воно не подавалося.

Разом із тим, суд наголошує, що даний спір ним розглядається у розумінні спору, який має ознаки корпоративного. Відтак надавати оцінку діям реєстратора у сфері публічно-правових правовідносин за наявності чинного статуту і протоколу загальних зборів про його затвердження суд позбавлений можливості, адже в даному випадку відсутній спір із реєстратором.

Більше того, враховуючи зміст, який закладено законодавцем в положення ст. 8 Закону № 987-ХІІ щодо зміни канонічного підпорядкування, суд вважає, що такий недолік як не подання реєстратору свідоцтва про реєстрацію статуту є надто формальним і він не може бути перешкодою для реалізації релігійною громадою свого права на зміну канонічного підпорядкування. У свою чергу однією із аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". А як встановлено судом, волевиявлення релігійної громади змінити своє канонічне підпорядкування було однозначним та беззаперечним.

Таким чином і похідні вимоги щодо скасування реєстраційних записів з наведених вище підстав не підлягають до задоволення.

Що стосується доводів відповідачів, щодо різної редакції ст. 13 Закону № 987-ХІІ, що юридичну особу в лютому 2019 року було протиправно зареєстровано в ЄДР і що з 16 жовтня 2012 року по 02 лютого 2019 року вона існувала поза правовим полем, суд такі доводи до уваги не бере, оскільки відповідно ч.1 та 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

В даному випадку факт існування відповідача 2 як юридичної особи не заперечується сторонами навіть до 16 жовтня 2012 року, натомість її не реєстрація в ЄДР протягом певного періоду також в цілому не впливає на такий статус. При цьому обставини щодо реєстрації відповідача 2 в ЄДР неналежним суб`єктом (неналежним реєстратором) лежать поза межами предмету доказування у цій справі.

Окрім того, як неналежні визнаються судом докази подані відповідачем 1 в якості прикладу, зокрема свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та їх статути, які не є учасниками у даній справі.

Також слід відмітити, що суд погоджується з позицією представника відповідача 2 щодо критичної оцінки та не прийняття до уваги заяви позивача від 28 вересня 2019 року (а.с. 242, т.1), протоколу загальних зборів від 07 квітня 2015 року та реєстру до нього (а.с. 167-171, т.1), оскільки зміст оригіналів протоколу і реєстру різняться із їх завіреними копіями, а сама заява не підписана заявником.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно із приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до положень ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова ВС КГС від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж.К. і інші проти Швеції" ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом". Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, на підставі усього вище викладеного, з урахуванням положень ст. 79 ГПК України, суд приходить до переконання про більшу вірогідність наданих відповідачами доказів на підтвердження своїх заперечень, аніж вимог позивача, тому позов підлягає відмові у задоволенні в повному обсязі.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

Окрім того, з урахуванням заявлення представниками позивача та відповідача 2 до закінчення судових дебатів про надання доказів понесення останніми витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення у справі, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання таких доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 9080 грн залишити за позивачем.

3. Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи, призначити судове засідання на 23.11.2021 об 11:00 год. в приміщенні Господарського суду Вінницької області за адресою: вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, зал № 8 (4-й поверх).

4. Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити сторонам строк - п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати сторони у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів іншим учасникам справи.

5. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на відомі суду адреси електронної пошти відповідачів: upr_relig@vin.gov.ua; snizhanachubenko@ukr.net.

Повне рішення складено 25 листопада 2021 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - вул. Покровська, 57, с. Новоживотів, Оратівський район, Вінницька область, 22620;

3,4 - відповідачу 1 - вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21050; upr_relig@vin.gov.ua;

5,6 - відповідачу 2 - АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.