Рішення № 101342134, 22.11.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/23869/21

Провадження № 2/947/4005/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2021 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Куриленко О.М.,

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

представника позивача – Сендик О.А.,

представника відповідача – Масіної В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про стягнення судових витрат, витрат на професійну правничу допомогу та завданої моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

06 серпня 2021 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ТОВ "ІНФОКС" ФІЛІЯ "ІНФОКСВОДОКАНАЛ", (що розташоване за адресою: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5, ЄДРПОУ 26472133) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у розмірі 37 050,00 грн. витрати на правову допомогу та 227,00 грн. сплачений судовий збір. Стягнути з ТОВ "ІНФОКС" ФІЛІЯ "ІНФОКСВОДОКАНАЛ", (що розташоване за адресою: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5, ЄДРПОУ 26472133) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) завдану моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що за заявою ТОВ "ІНФОКС" ФІЛІЯ "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" 21.08.2020 суддею Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В. видано судовий наказ по справі № 947/22742/20, яким вирішено стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІНФОКС" ФІЛІЯ "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг зокрема з водопостачання, за період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року у розмірі 4335,13 гривень та витрат по сплаті судового збору у розмірі 210,20 гривень.

Також, 05.02.2021 суддею Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М. видано судовий наказ по справі № 947/3043/21, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 1889,85 (тисяча вісімсот вісімдесят дев`ять гривень вісімдесят п`ять копійок) гривні та витрат по сплаті судового збору у сумі 227 гривень.

Вказує, що на підставі судового наказу, виданого Київським районним судом м. Одеси від 19.03.2021 по справі № 947/22742/20, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Серебрійською Юлією Олександрівною 27.04.2021 було відкрито виконавче провадження за № 65286679 по примусовому виконанню рішення суду, в рамках якого виконавцем було арештовано все майно та всі рахунки позивача, в тому числі кошти, що призначені для виплати пенсії.

Позивач стверджує, що для вирішення вказаних питань, вона була вимушена звернутись за правовою допомогою до адвоката, так як дії, вчинені Відповідачем, позбавили її можливості для лікування, купівлі необхідних ліків, а тому вона була вимушена позичати кошти, та навіть під проценти.

З урахуванням викладеного, позивач вказує, що задля вирішення створених Відповідачем проблем, позивачем понесені значні фінансові витрати. Крім того, за весь час вирішення судових спорів, Позивач була позбавлена умов для свого лікування та нормального життя. Вказане спричинило пенсіонеру значних моральних страждань, які стороною захисту розцінюються розміром не менше 200 000 гривень.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 10 серпня 2021 року було відкрито спрощене провадження по справі та призначено судове засідання.

15 вересня стороною відповідача до канцелярії суду надано відзив на позовну заяву, в якому вони просять у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

04 листопада 2021 року представник позивача надав відповідь на відзив, в якій просив позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» - Масіна Вікторія Петрівна у задоволені позову просила відмовити, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість.

Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги є недоведеними, а від так задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23.12.1997року, виданого управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 23.12.1997 року № ІІ0093, ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належало 196/110 частин квартири в АДРЕСА_2 .

Згідно договору дарування від 15.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Демидовим С.С., зареєстрованого в реєстрі за № 405, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 196/100 квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

21.08.2020 Київським районним судом м. Одеси видано судовий наказ по справі № 947/22742/20, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІНФОКС" ФІЛІЯ "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг з водопостачання, за період з 01.07.2019 року по 31.07.2020 року у розмірі 4335,13 гривень та витрат по сплаті судового збору у розмірі 210,20 гривень.

05.02.2021 Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ по справі № 947/3043/21, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 1889,85 (тисяча вісімсот вісімдесят дев`ять гривень вісімдесят п`ять копійок) гривні та витрат по сплаті судового збору у сумі 227 гривень.

На підставі судового наказу, виданого Київським районним судом м. Одеси від 19.03.2021 по справі № 947/22742/20, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Серебрійською Юлією Олександрівною 27.04.2021 року було відкрито виконавче провадження за № 65286679.

Постановою приватнного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни від 27.04.2021 року було накладено арешт на майно боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5299,89 гривень.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.06.2021 року судовий наказ від 21.08.2020 року по справі № 947/22742/20, виданий Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 4335,13 гривень та судових витрат у розмірі 210,20 гривень було скасовано.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.06.2021 року, судовий наказ від 05.02.2021 року по справі № 947/3043/21, виданий Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 1889,85 гривень та судових витрат у розмірі 227 гривень було скасовано.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що задля вирішення створених Відповідачем проблем нею були понесені значні фінансові витрати.

Як зазначає позивач в позовній заяві, позивачем було сплачено судовий збір за подання до суду заяв про скасування правової допомоги у розмірі 227,00 гривень, та за надані юридичні послуги адвоката у розмірі 37 050,00 гривень.

На підтвердження надання правничої допомоги стороною позивача надано до суду Договір про надання правової допомоги № 12/05/2021 від 21.05.2021 року, додаткову угоду № 1 до вказаного договору в якій вказано розмір правничих послуг у сумі 12 350 грн., прибуткові касові ордери № 21, 22, 23 від 21.05.2021р. на загальну суму 37050 грн.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Однак, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правової допомоги та судового збору не є майновою шкодою, так як такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що витрати, пов`язані зі скасуванням судових наказів, не можуть бути стягнуті під час розгляду іншої цивільної справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 143 суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, позивач ототожнює майнову шкоду з витратами на оплату судового збору та правової допомоги за договором.

Однак, витрати, зокрема, пов`язані з оплатою судового збору та правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості стягнення витрат зі стягувача на оплату правової допомоги та судового збору в наказному провадженні, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Крім того, сплачувати судовий збір за подання заяви про скасування судового наказу також не було необхідності, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про сплату судового збору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо вимог позивача по відшкодуванню моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункти 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями).

Згідно статей 11 та 1167 ЦК України передбачено, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн., позивач посилається на те, що моральна шкода виразилася у позбавленні її умов для свого лікування та нормального життя.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту спричинення позивачу моральних страждань, які позивач оцінює саме у 200 000,00 грн.

Довідки, які надані у якості доказів не можуть братися до уваги, у зв`язку із тим, що жодним чином не підтверджуть та не встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між діями філії та позивачем.

Позивач не надала суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме: в чому полягає спричинена їй моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідача в спричиненні їй даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим вона обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого вона при цьому виходила.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд бере до уваги, що відповідач не знав та не міг знати на час звернення з заявами про видачу судових наказів про відчуження позивачем належної їй частини квартири АДРЕСА_3 , а сам по собі факт звернення до суду з заявами про видачу судових наказів не свідчить про існування спричиненої моральної шкоди.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Позивач не надала суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених нею позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 19,81, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 23, ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про стягнення судових витрат, витрат на професійну правничу допомогу та завданої моральної шкоди, – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 24.11.2021 року